7. Дайте характеристику етнополітики козацько-гетьманської держави. Які факти свідчили про посилення "російського фактору''''''''?

У битвах за національну свободу міцніла і розвивалась Запорозька Січ – особлива форма зародження національної держави. Найбільш відчутно національно-державні риси запорозького козацтва проявлялися під час гетьманування Петра Конашевича Сагайдачного. Під захистом козацького гетьмана у 1615р. в Києві було засновано братство, яке заклало школу, що згодом стала колегією на зразок європейських університетів. У 1620р. за прямою участюП.Сагайдачного відновлено православну ієрархію на Україні. Складною щодо визначення оцінок є проблема вивчення українсько-польських та українсько-європейських стосунків в складі Речі Посполитої. Цікавим є погляд історика Пономарьова (“Етнічність та етнічна історія України: курс лекцій. – К., Либідь, 1996 – с. 166”), який стверджує, що етнокультурна основа поляків близька українсьму населенню. Тому взаємини між поляками і українцями у XІV-XVІст. розвивалися спокійно. Не дуже ускладнювала цей процес і розбіжність у релігійних поглядах українського населення та поляків, котрі розселилися на території України. Навіть Люблінська унія 1569р. не надто на цьому позначилася. Можна відмітити декілька груп поляків на українських землях “мазури” – одна з етнографічних поляків, що переселилися на Україну з полської землі Мазовії, зберегла католицьку віру, а в культурно-побутовому плані зукраїнізувалася. “Ходачкова шляхта” – дрібна шляхта Польщі, котра за часів існування Речі Посполитої формально прирівнювалася до магнатів, пізніше зрівнялася з українським селянством. “Околична шляхта” – здебільшого сповідувала православ’я. Ще до Люблінської унії індеферентно відносилася до польських цінностей. “Офіціалісти” – державні службовці, які підкреслювали своє польське походження, додержувалися польських звичаїв та обрядів та мали католицьке віросповідання.

Власне, спольщення й окатоличення розпочалось в міру зростання антифеодального руху в Україні, спрямованого не тільки проти польських панів, а й українських. Саме тоді українська шляхта, шукаючи покровительства польського уряду, переходила в католицизм або унію, спольщуючись. І цьому пізніше сприяло законодавство Польщі, початок якому поклав Ян Казимір, давши урочисту присягу “не давати жодного місця в сенаті, жодної посади, жодного староства некатоликам”.

Спрямованість офіційної політики Польщі, що визначала польські пріоритети в Україні, певною мірою визначила характер побудови міжетнічних взаємин.

З XVІст. почалося масове переселення євреїв на українські землі. Роль єврейського компонента в етнічному складі населення посилилася. Як і раніше, вони не мали прав землеволодіння і, зазвичай, були орендарями фільварків польських магнатів. Часто, євреї мали монопольне право на виробництво горілки та тютюну, що було приводом для конфліктів з українським селянством. Зрозуміло, що під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького одна із вимог учасників повстання – звільнити територію України від євреїв.

Самі євреї зазнавали постійних гонінь з боку литовського та польського урядів. Спираючись на матеріали актів XV - XVІІст. Володимир Антонович так описував цю ситуацію: “…євреї не тільки не користувалися заступництвом з боку уряду та володарів міст, а навпаки, завжди виключалися з числа тих, хто користувався пільгами, як, наприклад, міщани-християни, а іноді вони навіть зазнавали гонінь з боку влади”. Так, королівською грамотою 1619р. їм було заборонено здобувати осілість або займатися торгівлею в Києві під загрозою конфіскації як куплених будинків, так і привезених для продажу товарів. Їм не дозволялось також зупинятися у місті більш як на один день. У Каменці та його околицях євреям заборонялося оселятися та торгувати. В Кременеці вони не мали права займатися виготовленням вина, пива, меду і торгувати цими напоями. У Ковно вони мали селитися лише на одній, спеціально відведеній для цього вулиці.

Пізніше політика щодо євреїв ставила більш заохочувальною, особливо в системі польсько-литовського права. Воно переважно спрямовувалося на покращення їх побутових умов, майже не торкаючись громадських прав. Починаючи з 1635р. запроваджено систему заборон, обмежень та регламентацію діяльності єврейських общин. Все це призвело до того, що з одного боку, обмежувалася сфера діяльності єврейських общин (вони, власне, становили третій стан), а з іншого – створювалася вузько корпоративна система самоврядування та замкнена сфера життєдіяльності. Саме така система внутрішньої організації і дозволила євреям вижити як цілісній національній групі.