3 Розкрийте зміст поняття "історико-етнографічний регіон". Назвіть причини та етапи формування історико-етиографічних регіонів на території України.

В сучасній літературі (історичній, етнологічній, етнополітологічній) поняття “історикoетнографічний регіон” розглядається як етнотериторіальне утворення в рамках всього українського етносу, яке об’єднує певну спільність людей, що історично склалася, має спільні особливості культури, мови, звичаїв, усвідомлює як свою єдність, так і відмінність від інших подібних спільностей.Зауважимо, що головною ознакою такого етноутворення , як видно і із наведеного визначення, є духовно-культурне, а не біологічне начало. Носії кожного етносу, в тому числі і локального (етногрупи), усвідомлюють себе через свою відмінність від інших етнічних спільностей формулою “ми і вони”, “ми – не вони” знову ж таки не через біологічні відмінності. Ми – це всі ті, хто говорить нашою мовою, живе, вживаючи сучасної термінології, однаковими з нами стандартами життя, має наші звичаї, мораль, вірування тощо. Це особливо стосується локально-етнографічних утворень, що формувалися на українських землях в доісторичний період. Локально-етнографічні утворення на території сучасної України почали формуватися ще в доісторичний період, про що свідчать власні самоназви, зафіксовані в історичній пам’яті людей, а пізніше і в документах. Історико-етнографічна регіоналізація являла собою складний процес, що поєднував чинники внутрішнього і зовнішнього характеру, супроводжувався як інтеграційними, так і дезінтеграційними тенденціями в східнослов’янському масивіКожне з літописних слов’янських племен, що визначилися у УІІ – УІІІ ст. як етнотериторіальні і навіть політичні утворення, формувалося на засадах певних археологічних культур, відповідно мало свою етнокультурну основу. Складалися свої особливі звичаї, соціальна та побутова поведінка, обрядовість, зачаткова форма звичаєвого права, інші форми етнокультурної своєрідності. Отже, перший етап формування історико-етнографічних регіонів на території сучасної України охоплює період УІ –Х ст. і пов’язаний з етноплемінними утвореннями, зафіксованими у їх етнонімах і самоназвах. Спільною їхньою назвою наприкінці першого періоду українського етногенезу стає етнонім “русь”, “русичі”.Другий етап формування історико-етнографічних регіонів (ХІ – ХІУ ст.) пов’язаний з процесом феодального дроблення Київської Русі на окремі удільні територіальні частини, головною одиницею серед яких була земля (князівство). Кожна земля являла собою не стільки етнокультурне, скільки територіально-політичне утворення, що ще певний час залишалося залежним від центрального київського престолу. Хоча політико-адміністративна суверенізація супроводжувалася і набуттям певної культурно-побутової своєрідності, особливостями господарського укладу тощо.

4. Які ви знаєте гіпотези шодо походження назв "Русь" та "Україна"? Як в українській історіографії висвітлюються проблеми етнічного походження

Київської Русі?

Походження назви нашого краю Україна здавна привертала увагу вчених, але однозначного пояснення й досі немає. Одні дослідники пов’язували її зі словом край, “у края”, тобто “погранична територія”, тим більше, що й у давньоруській писемності засвідчено слово украина “погранична місцевість”,а назва великої південної групи східнослов’янських племен анти, що жили в межах сучасної України у ІІІ-ІV ст. н.е., зближується з давньоіндійським словом anta “край, кінець”. На думку інших, назва Україна походить від іменника край, країна, тоюто “рідний край, своя країна, рідна земля, земля, населена своїм народом”. І, нарешті, ще один погляд, за яким назва Україна нібито походить від дієслова украяти (відрізати), тобто первісне значення цієї назви – князівство. Переяславську землю в Іпаьівському літописі 1187р. названо україною саме тому, що вона стала на той час самостійним князівством. Як видно в ту пору були Галицька україна, Волинська україна, Чернігівська україна, Київська україна та інші самостійні кнізівства.

Щодо походження етноніма Русь (самоназви етнічної спільності) вже протягом 200 років проводиться жвава дискусія. Були спроби пояснити цю назву як запозичення і шукати її витоки то в Скандинавії (норманська теорія) то серед іраномовних народів. Ряд вчених вважають цей етнонім споконвічно місцевим, Рось, Роська, Росавка, Роставка, Роставиця. Раїса Іванченко, археологи П.М.Третьяков, Б.О.Рибаков стверджують, що в VІ-ІХ ст. на правих притоках Дніпра жило східнослов’янське племя росів. Відбуваються спроби довести прямий зв’язок між виникненням назв Русь та Україна.

Проблема етнічного походження та етнічної структури Київської Русі викликала дискусію серед істориків. Прихильники теорії спільного етногенезу трьох східнослов’янських народів (М.Гуслистий, О.Моця, О.Толочко та ін.) розглядають Київську Русь як моноетнічну державу, утворену єдиною давньоруською народністю. Ця група істориків пов’язує передумови її створення з розпадом давньослов’янської спільності (середина Ітис. н.е.) та виділенням східних слов’ян, які в свою чергу складалися із різних союзів племен, відомих в історії як літописні племена. Дуліби, бужани, волиняни, деревляни, поляни, сіверяни, дреговичі, в’ятичі, радимичі, уличі, тиверці, хорвати, слов’яни – у процесі масової слов’янської колонізації заселили територію східної Європи: від півдня до півночі, від Карпат до Оки і Волги на протязі V-VІІІст. Різні природно-географічні та історичні умови, в яких опинилися східні слов’яни (балтський на угрофінський елементи на півночі та північно-східній території, іранський елементи та тюркський – на півдні), викликали етнічну диференціацію східних слов’ян з одного боку, а з іншого – консолідацію етнічних елементів, що утворила етнополітичну спільність – давньоруську народність. Завершенням етногенезу східних слов’ян стало утворення держави – Київська Русь.

Прихильники концепції моноетнічного складу Давньоруської держави, звертають увагу на умовність етнічного поділу східних слов’ян. Вони стверджують, що східнослов’янські племена щонайбільше вирізнялися певними етнографічними особливостями і ступінь такого вирізнення навряд чи йшов далі етнографічної групи. При цьому не заперечується факт існування “українського” етнографічного масиву у складі давньоруського народу ще до утворення Київської держави, що зберігав особливості впродовж усього періоду її існування. Але ж вважається, що початок формування українського народу як етнічної спільності, тобто такої, що самоусвідомилась і вирізняла себе у відносинах з іншими спільностями припадає на другу пол. ХІІ ст. Свідченням існування єдиної давньоруської народності та етноконсолідуючими факторами вони вважають існування спільної території, мови, спільного-економічного та культурного життя.

Сучасні українські історики, які є прихильниками автохтонної теорії походження українського народу (окремішності українців) вважають, що відносна праслов’янська автономна спільність ніколи не була суцільним монолітом. На середину І тис. н.е. вона остаточно розпалась на окремі певні масиви – етноси. Етнотворчі процеси продовжилися під час розселення східних слов’ян та утворення територіальних політичних союзів державного типу. Консолідація різних етнічних елементів у тих союзах була по суті формуванням первісних народностей. Певні етнічні особливості не були втрачені і в складі Давньоруської держави. Повного і остаточного злиття у так звану давньоруську народність не сталося. Відокремлення праукраїнців від інших східнослов’янських племен доказує назви етнічної території та населення України, що відома з перших століть нашої ери.