29. З якою метою розпочався процес політичного реформування Української держави на початку XXI гг..? Які ви "знаєте пропозиції щодо внесення змін до діючої Конституції України 1996 р.?

Політичний розвиток в Україні 1999-2003 рр.

З обранням президента відбулася зміна уряду У грудні 1999р. Прем''''єр-міністром України було обрано Віктора Ющенка Новий уряд розгорнув досить активну рефор-маторську діяльність, зупинивши падіння виробництва І сприявши початку економічного зростання (у 2000-2001 рр темпи економічного зростання України були най-вищими серед країн СНД)

Важливою подією у політичному житті стало форму-вання у складі Верховної Ради парламентської більшості У січні 2000 р. депутати 11 парламентських груп І фракцій, а також деякі позафракційні парламентарі в кількості 237 депутатів утворили парламентську більшість Це да-ло змогу забезпечити підтримку уряду В. Ющенка

Сформована більшість Головою Верховної Ради обра-ла І Плюща, його заступниками В. Медведчука І С Гав-риша.

16 Квітня 2000р. Відбувся Всеукраїнський референ-дум за народною Ініціативою.

Понад 80 % тих, хто взяв участь у референдумі, висло-вилися за необхідність формування двопалатного парла-менту, за зменшення конституційного складу ВРУ, за ска-сування депутатської недоторканості, за право Президен-та достроково припиняти повноваження ВРУ у випадку, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючої парламентської більшості або в разі незатверження нею протягом 3 місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабміном проекту Державного бюджету України.

Результати референдуму передбачають внесення сут-тєвих змін до Конституції та виборчого закону. Але про-цес Імплементації результатів референдуму І досі неза-вершений.

Взимку-навеснІ2001 р Україну сколихнула політична криза, викликана «справою Гонгадзе» І «касетним сканда-лом» Проти президента І його оточення опозиція висуну-ла серйозні звинувачення І вимагала від нього подати у відставку. Але наступ опозиції, який супроводжувався демонстраціями І навіть сутичками з міліцією, так І не дав бажаного результату У квітні 2001 р В Ющенка було звільнено з посади Прем''''єр-міністра Дещо раніше звіль-нено І декількох міністрів його уряду Це додало нового Імпульсу політичній кризі. Але, зрештою, опозиція відмо-вилась від ескалації ситуації І переключилась на підготов-ку до парламентських виборів 2002 р Новим Прем''''єр-міністром було обрано А. Кшаха

31 березня 2002 р відбулися парламентські вибори (50% депутатів обиралися на пропорційній основі, 50% -по мажоритарних округах), в результаті яких до Верхов-ної ради пройшли 6 політичних партій І виборчих блоків Найбільшу кількість голосів набрав виборчий блок «Наша Україна» (23,55%). Далі, відповідно, КПУ (20,01%), «За єдину Україну» (11,79%), блок Юлії Тимошенко (7,25%), СПУ (6,87%), СДПУ(о) (6,27%).

Ці партії і блоки утворили у парламенті свої фракції. Найчисельнішою фракцією стала «Єдина Україна». Голо-вою Верховної Ради України було обрано В. Литвина.

Фракція «Єдина Україна» розпалася на 6 менших фрак-цій. Чотири фракції - «Наша Україна», «БЮТ», «СПУ» і «КПУ» оголосили про свою опозиційність, а їх представ-ники очолили більшість парламентських комісій. Чергові президентські вибори призначені на 2004 р. Саме ця подія є визначальною у політичній боротьбі в Україні.

Літо 2002 р. було позначене багатьма техногенними ка-тастрофами. Перманентного характеру набули аварії на вугільних шахтах. Найбільш резонансною стала аварія лі-така на Скнилівському летовищі поблизу Львова, яка за-брала багато людських життів (79 загиблих, більше сотні потрапили в лікарню).

З прийняттям Конституції конституційний процес не закінчується. По-перше, необхідно провести копітку роботу щодо тлумачення та конкретизації норм і принципів Конституції та зафіксувати їх у системі кодексів. По-друге, з розвитком держави та суспільства виникатиме нагальна потреба у змінах, доповненнях та додатках до існуючого основного закону держави. Тому після прийняття Конституції законотворчість розгорнулася у двох напрямках — підготовка та затвердження нових законодавчих актів, що базується на новому основному законі та трансформація або ж відміна законів, затверджених до червня 1996 р.

Нині законодавча база України переживає період становлення. Протягом 1990-1998 рр. прийнято загалом понад 1200 законодавчих актів серед них декрети Кабінету Міністрів України та Укази Президента України з економічних питань, не врегульованих законом, Абсолютну більшість становлять закони України, прийняті після проголошення державного суверенітету України. Різні сфери суспільного життя врегульовані вже 420 самостійними законами. За ці роки прийнято майже 500 законів про внесення змін до чинного законодавства, понад 200 законів про ратифікацію міжнародних договорів та конвенцій. Зазначимо, що майже дві третини від загальної кількості законодавчих актів прийнято протягом 1994-1998 рр.

Водночас законодавча база, сформована в Україні, ще не забезпечує повною мірою потреб держави та суспільства в правовому регулюванні суспільних відносин, значна частина яких продовжує регулюватися нормами законодавчих актів колишнього Союзу РСР відносини, що виникли в останні роки, взагалі не врегульовані законами України. За експертними оцінками для повного правового регулювання процесів, що відбуваються у державі та суспільстві, необхідне прийняття ще майже 1б5 тис. законів.

30.Соц структура КР, ГВК, ЛПД? На основі розгляду земельних відносин можна проаналізувати її соціальну структуру, яка була досить неоднорідною і відмінною від суспільства західноєвропейських держав. Своєрідність соціальної структури КР та ГВК полягає в тому, що в ній формувалися основні класи феодального суспільства – феодали та залежні селяни поруч із існуванням багатьох перехідних категорій населення. КР: До класу феодалів належав великий князь київський, удільні князі, духовенство, бояри. До залежних від феодалів людей відносились “люди”, смерди, закупи, рядовичи, челядь, наймити, холопи, ізгої. Великий князь київський був главою держави, розпоряджався общинними землями, формував військо – дружину, був воєначальником, адміністратором, суддею, мав вплив на церковні справи. Влада князя була спадковою й необмеженою. Чисельну категорію класу феодалів становили бояри – знатні, багаті люди, що належали до верхівки суспільства. Бояри походили із місцевої родоплемінної знаті, дружинників князя, що осідали на землях, дарованих князем за вірну службу. Вже в ІХст. бояри поділяються на “великих”, “менших” і “земських”. Із запровадженням християнства з’явилась нова верства суспільства – духовенство. На чолі церкви стояв митрополит Київський, у великих містах були єпископи, які вирішували справи своїх єпархій. Ці служителі культу мали свої землі, володіли містами й селами. Церква мала власне військо, суд і законодавство. Величезну більшість населення в КР становили вільні селяни – смерди. Вони володіли власним господарством: полем, двором, худобою, проживали в князівських селах. Смерди сплачували певні податки на користь державі і відбували військову повинність. Існувала категорія і зовсім безправних людей, які за називалися холопами або челяддю. Холоп був безправним.Окрему групу становили ізгої, які в силу різних причин вибули з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. ГВК: В князівстві збереглась ієрархічна піраміда КР, але вона мала і ряд відмінностей. Верховним правителем був великий князь Галицький, який мав навіть королівський титул. Однак, його влада не була такою впливовою і самостійною, як у великого князя КР. Старе боярство – “мужі галицькі” були могутньою економічною та політичною верствою феодального класу тому, що мали величезні землеволодіння в результаті захоплення більшості общинних земель. Головною робочою силою в маєтках феодалів були невільні люди або напіввільні, які не мали права вільного переходу. Вільні селяни, смерди поділялися на данників, які платили данину князю або боярину, і на службових, які були зобов’язані земельним власникам різними службовими повинностями. Щодо холопства, то на відміну від КР, воно не набуло значного поширення. На відміну від общинного господарства на Русі, у г-в-ких землях переважав індивідуальний характер господарювання. Тому холопа вигідніше було садити на клаптик поля, ніж використовувати на примусовій роботі в господарстві феодала.ЛПД: Князі й бояри, що мали великий вплив і тримали в руках всю владу, були зрівняні в правах з польською шляхтою. Українська шляхта хоч формально мала ті ж самі права, що і польська, однак не отримувала вже високих посад. Місце удільних князів зайняли воєводи, яких призначав уряд, а вищою верствою в тогочасному суспільстві ставали пани. Магнати і шляхта, разом з польським духовенством і, головне, з єзуїтами, намагалася розкласти і перетягнути на свій бік провідні верстви українського народу.

31. Висвітліть основні погляди вчених на причини та час виникнення

українського козацтва. Доведіть, шо Запорізька Січ за висловом

М.Костомарова, була козацькою демократичною республікою.

Широкий спектр поглядів на генезу козацтва пояснюється наявністю різноманітних свідчень про його попередників на терені південноукраїнського степу. Існуючі джерела не дають підстав для твердження про пряму спадковість козацтва від войовничої давньоруської людності, яка проживала в цьому регі-оні. Водночас недоцільно ігнорувати близькість соціальних і політичних факторів, що сприяли формуванню своєрідного за-хисного поясу на межі зі степом у різні історичні епохи.Становище на південному прикордонні українських земель помітно змінилося в другій половині XIV ст., коли Подніпров’я увійшло до складу Великого князівства Литовського. Спостері-галася нова спроба відновлення державного життя в передстеповому районі шляхом спорудження укріплених замків і засе-лення військово-службовою людністю. Великого значення цьо-му надавав литовський князь Вітовт (1392—1430), який здій-снював військові експедиції в степ аж до Північного При-чорномор’я. Про успіхи колонізації можна судити з надання у 1442 р. Чорноморського узбережжя "со всеми городами, пор-тами, таможнями, водными и сухопутными, шляхтичам Бучацким" 23. Нові державці зобов’язувалися укріпити за свій кошт замки і містечка. Фактично це було поверненням до часів кня-жої Русі, коли в степових районах поряд із кочівниками про-живало слов’янське населення.Поряд з майновими за боярами закріплювались і особисті права. Боярин підлягав присуду воєвод і старост, але не міг бути взятий у підданство. На земську службу він виїжджав "конно й збройно" власною персоною, а також у супроводі пахолків. Крім того, як і представники інших соціальних верств, бояри зобов’язувались брати участь в укріпленні замку, їздити з урядниками на лови.В другій половині XV ст. колонізаційна хвиля української людності наштовхнулась майже на аналогічне явище з боку Кримського ханства. В 1475 р. воно стало васалом Туреччини, що призвело до активізації експансії на сусідні християнські держави. Мешканці степового прикордоння стали першими жертвами татарських погромів. Згодом ординські спустошення набули регулярного характеру і досягали навіть Волині та Пів-нічної Київщини. Нечисленні гарнізони службових людей при замках не могли зупинити ординців, а уряд Великого князівст-ва Литовського не мав коштів для утримання на прикордонні найманого війська. Місцеве населення змушене було самостій-но зорганізовуватися перед татарською навалою. І це ставало не лише елементарною потребою, а й обов’язком, що пізніше було закріплено у законодавстві. "Лбы уси мещане и подданые наши часу навалное потребы и з иншими людьми нашими зем-скими войну служили,— зазначалося в Першому Литовському Статуті,— або з дозволенья нашего на войну выправляли" 31. Для з’ясування початкового періоду становлення україн-ського козацтва важливим є питання генези назв військових та адміністративних титулів. Ймовірно, це зумовлювалося терито-ріальною близькістю з тюркомовною людністю, її вливанням до козацьких ватаг, хоча антагонізм між ними навряд чи сприяв швидким темпам такого процесу. Вірогідніше, що вже з княжої доби русичі переймали від тюркомовних народів стратегію і тактику степового бою, відповідні елементи атрибутики кочів-ників. Тому досить реально постає передбачення Г. І. Халимо-ненка про можливість існування "козацьких таборів" у басей-нах річок Росі й Сули вже в XI—XII ст., де проживало змішане тюрксько-слов’янське населення .Південноукраїнський степ з широко розгалуженими водяними артеріями вражав сучасників надзвичайними природними багатствами. Заняття промислами вимагало відваги і певних військових навиків, оскільки нечасто обходилося без сутичок з татарськи-ми козаками та чабанами. Тому уходники об’єднувалися в заго-ни, обирали досвідченого ватажка і відповідно озброювалися. На уходах споруджували тимчасові стоянки-засіки, або ж го-родці" для первинної обробки і зберігання здобутого, а також оборони на випадок нападу ординців.Соціальні причини виникнення українського козацтва по-лягали у поглибленні суспільного поділу праці, змінах у земель-них відносинах. Після перетворення українських князівств на воєводства традиційний принцип общинного землеволодіння поступово підмінювався роздачею маєтностей князем, як вер-ховним сюзереном, особам вищого (князі, пани, зем’яни-шляхта) і середнього (бояри) станів, які перебували на військовій та адміністративній службі. Відповідно з розряду землевласни-ків виключалася найбільш численна верства — селянство. При-родним явищем став зростаючий відхід селян з центральних регіонів на окраїни, що в той час не зустрічало перешкод з боку властей. Навпаки, при відсутності регулярного війська пе-реселенців планувалося використати у боротьбі з полчищами кочівників.Разом з тим, з кінця XV ст. у Великому князівстві Литов-ському спостерігалося зародження товарно-грошових відносин. На загальнодержавному рівні його чітко ілюструвала устава 1514 р., спрямована на збільшення прибутковості великокня-зівських маєтностей за рахунок розширення площі дворової ріллі, яку передбачалося обробляти із застосуванням праці тяглих лю-дей. Місцевим урядникам наказувалось: "Колько розумеючи людей на пашни оставити, которыми бы еси мел достаточне пашню запахати, а инших маеш на пенязех осадити" 55. Подібне мало місце і в маєтках окремих землевласників, які використо-вували різні засоби економічного і позаекономічного примусу, щоб задовольнити потреби свого господарства у робочій силі.Збільшення відробіткової ренти викликало відповідну реак-цію з боку селянства. Однією з найпоширеніших форм про-тесту проти соціального гніту стали втечі. Безумовно, їх мас-штаби суттєво різнилися на обширних теренах Великого кня-зівства Литовського. Вищим органом влади на Запорозькій Січі була рада, право участі в якій мали всі без винятку козаки. Інколи ради прово-дилися і на репрезентативній основі депутацій від куренів або ж виключно старшинські. Зібрання козаків за їх власною ініці-ативою називалося чернецькою радою. До компетенції загальної ради входили всі найважливіші справи життя козацького това-риства: встановлення військового устрою, обрання старшини, вирішегня питання війни і миру, ведення переговорів з представниками інших країн. Нерідко козацька рада виступала і в якості вищої судової інстанції. За традицією козацькі ради зби-ралися щороку 1 січня для переобрання кошового отамана і старшини. В міру потреби, незалежно від часу, скликалися неординарні ради, на яких розглядалася широка палітра питань або одне, але важливе для запорожців.Постійним місцем проведення козацької ради була Січ. Проте, оскільки рада являла собою орган військової влади, то прив’язаність до даного топографічного пункту не абсолютизу-валася. Важливою, насамперед, була присутність війська 131. Звід-си зрозумілим стає скликання ради під час походу в степу чи на волості — в Сухій Діброві, на Масловому Ставу. Щоденник німецького посланця є першою документальною розповіддю про життя січового братства. Вже при наближенні до Запорозької Січі Лясота був зустрінутий делегацією кількох заслужених і авторитетних козаків, які вітали прибулих від імені січового товариства. Вступ іноземців на Січ супроводжувався гарматними пострілами. Особливу увагу Лясота звернув на порядок голосування під час козацької ради. Після оголошення імператорської пропозиції запорожці розділилися "на два кола В одному була старшина, у другому — прості люди, яких нази-вають черню. Обговоривши все між собою, чернь ухвалила своєю звичайною acclamation [* acclamation — згода без голосування] податися на службу до його цісарської величності, на знак чого кидала вгору шапки, після чого побігла до другого, старшинського кола і пригрозила, що коли хтось буде проти, вони його втоплять у воді. Але старшина відразу погодилася" 133