3. Реалізація по кредитних картках.

У США більше 5 млн. підприємств роздрібної торгівлі і сфери послуг, які здійснюють продаж в кредит, уклало контракти з третіми організаціями на повне або часткове управління їх рахунками до отримання. Існує 2 види таких програм з використанням кредитних карток.

Перша – це банківська програма, наприклад Мастеркард або Віза. Згідно програмі торгові компанії направляють свої кредитні квитанції в банк разом з іншими банківськими внесками. Банк бере на себе зобов'язання стягати заборгованість з клієнтів. Періодично торгова фірма повинна сумувати дані квитанції про продаж по банківських кредитних картках і пред'являти їх в банк на інкасо. На рахунках торгових фірм не показується кредиторська заборгованість. Квитанція про продаж – еквівалент грошам, сума вказана в ній, кредитується банком (подібно чеку) на рахунок торгової фірми відразу після отримання квитанції. Єдина відмінність полягає у тому, що при продажу товарів по кредитній картці банк стягає платню (дисконт) за послуги з обліку рахунків до отримання і за ризик виникнення безнадійних боргів.

За іншою програмою торгова фірма направляє квитанції про продаж компанії, що випускає кредитні картки і остання оплачує їх на протязі 30 днів або іншого обумовленого періоду. Прикладами таких компаній є Амерікан Експрес і Дінерс клуб. Оскільки до моменту отримання грошей проходить 30 днів, подібні операції припускають наявність рахунків до отримання у торгових фірм. Проте вони виставляються не на покупців а на кредитні компанії. Безнадійних боргів не існує., оскільки кредитна компанія допускає ризик втрат і пропонує торговій фірмі слідувати інструкціям по заповненню і затвердженню квитанцій про продаж.

Коли квитанція висилається робиться наступна проводка:

Д-т “Рахунки до отримання”

Д-т “Дисконт”

К-т “Дохід від реалізації”.

При отриманні грошових коштів від кредитної компанії робиться запис:

Д-т “Грошові кошти”

К-т “Рахунки до отримання”.

4.Класифікація і оцінка дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість відповідно до міжнародних стандартів визначається як сума, що належить компанії від покупців (дебіторів). Вона виникає у випадку, якщо послуга (або товар) продані, а грошові кошти не одержані. Як правило, покупцем не представляється якого-небудь письмового підтвердження заборгованості за винятком підпису про прийом товару на товаросупровідних документах.

Міжнародна практика обліку дебіторської заборгованості припускає вільніший підхід до неї, її амортизації і списанню.

Для правильного відображення у фінансовій звітності інформації про дебіторську заборгованість аудиторські міжнародні компанії Велика П'ятірка пропонують три основні групи класифікації дебіторської заборгованості залежно від стану погашення, часу заборгованості, фінансового положення дебітора, перспективи погашення заборгованості.

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Групи дебіторської заборгованості	Норми амортизації проблемної дебіторської заборгованості	Термін дебіторської заборгованості	Стан погашення дебіторської заборгованості і фінансове положення дебітора
Група 1	2	Нормальна дебіторська заборгованість	Нормальна
Група 2	50	Заборгованість від 30 до 90 днів	Періодичне, сумнівне
Група 3	100	Заборгованість більше 90 днів	Відсутнє, безнадійне

Таким чином, підприємство індивідуально визначає і відносить дебіторську заборгованість до тієї або іншої групи на підставі МСБО. Представлення поточних активів і поточних зобов'язань рекомендоване МСБО № 13 і доповнено МСБО № 1, в якому визначається, що при складанні фінансової звітності керівництво повинне виходити з трьох концепцій:

1) передбачливість, адже багато операцій неминуче супроводжуються невизначеністю, і це необхідне визнавати, проявляючи передбачливість при складанні звітів;

2) превалювання суті над формою, тобто операції і інші події необхідно відображати відповідно до їх суті і фінансової реальності, а не тільки виходячи з юридичної форми;

3) сутність – у фінансовій звітності необхідно розкривати всі статті, які є достатньо істотними, для того, щоб впливати на оцінки і рішення.

Згідно положенням, висловленим в цих стандартах, в балансі повинна відображатися реальна вартість активів. Оцінка стану дебіторської заборгованості може базуватися на багатьох критеріях:

• оцінка фінансового положення дебітора (звітні дані);

• оцінка історії дебіторської заборгованості суб'єкта у минулому, пов'язаної з даним підприємством;

• стан погашення поточної заборгованості за останній час;

• оцінка операційного циклу і виду діяльності компанії;

• оцінка прострочення дебіторської заборгованості по термінах;

• сумарна оцінка дебіторської заборгованості;

• переговори з дебіторами з приводу підтвердження залишку дебіторської заборгованості.

Зокрема, що стосується дебіторської заборгованості, то відповідно до МСБО, продавець, що здійснює продаж в кредит, з повною визначеністю може вважати, що деяку частину дебіторської заборгованості зрештою буде неможливо стягнути. У випадках, коли очікується, що дебіторську заборгованість неможливо буде стягнути повністю, в обліку створюється резерв на покриття безнадійної дебіторської заборгованості. Ця операція виконує 2 функції:

1 – безнадійна заборгованість відноситься на витрати того звітного періоду, в якому реалізація привела до виникнення такої заборгованості (принцип відповідності, відповідно до якого витрати і пов'язані з ними доходи повинні відображатися в тому ж періоді );

2 – дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду оцінюється за чистою ціною реалізації, тобто в сумі грошових коштів, які очікується одержати.

Не існує якого-небудь єдиного правила для визначення того, коли заборгованість стає безнадійною. Те, що дебітор не погашає заборгованість відповідно до контракту, або відмовляється від платежу по векселю по настанню терміну погашення не обов'язково означає, що заборгованість стає безнадійною. Одним з індикаторів часткової або повної неможливості стягнення дебіторської заборгованості є банкрутство боржника. До інших показників відноситься ліквідація підприємства-боржника, наявність декількох невдалих спроб стягнення заборгованості і неможливість стягнення через закон або термін давності.