8.3. Фіскальна політика держави

Фіскальна (податково-бюджетна) політика – сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних видатків з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та негативного впливу циклічних коливань. Основні функції фіскальної політики:

• формування державного та місцевого бюджетів (для фінансування державою виробництва певних товарів та послуг);

• регулювання виробництва та інвестиційної діяльності підприємств;

• регулювання рівня інфляції;

• перерозподіл доходів та соціальне забезпечення.

Фіскальна політика буває стимулююча та стримуюча.

Стимулююча політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд країни збільшує видатки, зменшує податки або поєднує обидва заходи одночасно. Впровадження даних заходів стимулює збільшення інвестицій, ВВП та зменшує безробіття.

Стримуюча політика спрямована на зниження рівня інфляції попиту через збільшення податків, скорочення державних видатків або їх поєднання одночасно. Реалізація даної політики зменшує обсяги ВВП та інвестицій.

Бюджетна система країни – сукупність бюджетів різних рівнів, що регулюються певними нормами та формуються на єдиних принципах під впливом державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни. Для унітарних держав бюджетна система має дворівневу структуру (державний та місцевий бюджети), для федеральних – трирівневу (додаються ще бюджети членів федерації). Державний бюджет – це грошовий вираз кошторису доходів і витрат держави за певний період часу (як правило, рік), який виражає економічні відносини між державою та іншими економічними суб’єктами з приводу акумуляції та використання централізованого фонду грошових ресурсів країни, які призначені для виконання державою своїх функцій через розподіл та перерозподіл ВВП.

Джерелом бюджетних надходжень виступають: податки; доходи держави від власної виробничої та інших форм діяльності; платежі за ресурси, які згідно з чинним законодавством належать державі; державні трансфери тощо. Податкові платежі одночасно використовуються як джерело одержання доходів бюджету та фінансовий інструмент регулювання економіки. Податкові платежі – податок, збір, плата, внески і відрахування.

Податок – обов’язковий платіж, який стягується до бюджетів усіх рівнів та юридичних осіб у безспірному порядку (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, ПДВ).

Збір – платіж, який стягується в основному до державних цільових фондів та місцевих бюджетів (пенсійний сбір, ринковий збір, курортний збір).

Плата – сума коштів, яка повертається державі за тимчасове або постійне користування ресурсами (плата за воду, рентна плата, орендна плата).

Сукупність податків, зборів та інших обов’язкових платежів утворює податкову систему держави. За економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідного для виконання державою її функцій. Сутність податків відображається в їх функціях:

- фіскальна функція полягає в тому, що саме за допомогою податків і зборів забезпечується наповнення бюджетів усіх рівнів і відповідно джерел формування доходів держави;

- регулююча функція полягає у можливості держави через діяльність податкового механізму забезпечувати процес регулювання соціально-економічних відносин, а саме: за допомогою податкових ставок та податкових пільг держава намагається регулювати процес накопичення капіталу, рівень платоспроможності, темпи розширеного відтворення, захист малозабезпечених верств населення, перерозподіл доходів. В основному діяльність регулюючої функції спрямована на економічні і соціальні процеси у суспільстві;

- розподільча функція полягає в тому, що через податки здійснюється перерозподіл вартості створеного ВВП між державою та домогосподарствами і підприємствами;

- контрольна функція;

- стимулююча функція;

- захисна функції.

Принципи оподаткування: принцип законності; принцип обов’язковості; принцип повноти; принцип незалежності; своєчасність.

Елементи системи оподаткування:

1) суб’єкт оподаткування – платник податку – фізична чи юридична особа, яка забезпечує та безпосередньо проводить його сплату;

2) об’єкт оподаткування – економічна категорія, яка обкладається податком; ним виступають прибуток (податок на прибуток), додана вартість (ПДВ), митна вартість робіт чи послуг, контрактна вартість товарів, митна вартість товарів, земля, природні ресурси;

3) джерело сплати – це дохід платника, з якого сплачується податок (не завжди співпадає з об’єктом оподаткування). Джерелом сплати виступають: прибуток, виручка від реалізації, позареалізаційні доходи;

4) одиниця оподаткування – це елемент (фізичного чи грошового) еквіваленту, яким проводиться сплата або зарахування в рахунок податкових платежів (в Україні – гривня);

5) ставка оподаткування – розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від обсягу оподатковуваних операцій розрізняють універсальні (ПДВ, акцизний збір) та диференційовані (фіксований с/г податок) ставки; за побудовою – тверді (ставки, які встановлюються у грошовому розмірі до об’єкта оподаткування) та процентні (ставки, які встановлюються у відсотках до доходу, прибутку чи обороту);

6) квота – частка в доходах платника, тобто частина прибутку, яку необхідно відрахувати до бюджетів, цільових фондів, згідно з діючим законодавством. Після вирахування квоти суб’єкт діяльності отримує чистий дохід, яким він розпоряджається на власний розсуд;

7) податкова пільга – дозвіл на часткове або повне зменшення суми податкового зобов’язання;

8) звітний податковий період – проміжок часу, за який платник податку повинен виконати в повному обсязі свою податкову роботу: декадний, місячний, квартальний, піврічний, річний. Протягом даного періоду мають своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки і збори, правильно і своєчасно подавати податкову звітність за встановленою формою.

Класифікація податків

1. За економічним змістом:

• податки на доходи (податок з доходів фізичних осіб, з прибутку);

• податки на споживання (податок на додану вартість, акцизний збір);

• податки на майно (податок на нерухомість).

2. Залежно від рівня державних структур:

• загальнодержавні – податки та збори, які сплачуються до державного бюджету або державних цільових централізованих фондів (податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток);

• місцеві податки – сплачуються до місцевих бюджетів (комунальний податок, податок з реклами, готельний збір, збір за паркування автомобілів, ринковий збір).

3. За спрямуванням податків:

• платежі до державного бюджету (рентна плата за транзитне транспортування природного газу; дивіденди, нараховані на акції державних підприємств тощо);

• платежі до місцевих бюджетів (податок з реклами, комунальний податок, ринковий збір);

• змішані платежі (ПДВ, податок на прибуток, акцизний збір, мито);

• платежі до бюджетних та позабюджетних фондів – не можуть бути джерелами поповнення державного чи місцевого бюджетів.

4. За суб’єктами оподаткування:

• платежі, що сплачують юридичні особи;

• платежі, що сплачують фізичні особи;

5. За способом стягнення:

• розкладні – встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім всю суму розподіляють по окремих територіальних одиницях або платниках;

• окладні – передбачають спочатку встановлення ставок, а потім визначення сум податків для кожного платника податків окремо.

6. За формою оподаткування:

• прямі – встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо пропорційно залежить від результатів фінансової діяльності;

• непрямі – встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника податку не залежить від його доходів (у світовій практиці – акцизи, фіскальна монополія, мито).

За станом державний бюджет буває:

• збалансований (нормальний) – надходження і витрати бюджету збалансовані;

• дефіцитний – витрати перевищують доходи;

• профіцитний – доходи перевищують витрати.

Дефіцит бюджету є безпечним для економіки в цілому, якщо він становить 2 – 3 % ВНП. У протилежному випадку він негативно впливає на функціонування грошово-кредитної системи та економіки країни в цілому.

Причини дефіциту держбюджету: спад національного виробництва; падіння доходів в умовах кризового стану економіки; збільшення бюджетних витрат; непослідовна та непродумана фінансово-економічна політика; надмірна частка державного сектору; зростання витрат через обслуговування державного боргу тощо.

Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту:

• заборона дотацій збитковим підприємствам (особливо, якщо вони не мають загальнонаціонального значення);

• перехід від державного фінансування до державного кредитування;

• скорочення витрат на фінансування бюджетного сектору економіки;

• реформування системи оподаткування;

• збільшення ролі місцевих бюджетів; конверсія тощо.

Основні способи «покриття» бюджетного дефіциту: емісія державних облігацій; більш жорстке оподаткування; використання кредитної емісії.

Державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка є способом тимчасового залучення державою додаткових коштів для покриття своїх витрат. Розрізняють:

• внутрішній державний борг – борг перед юридичними та фізичними особами власної країни;

• зовнішній державний борг – борг перед іноземними країнами в особі міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних країн та іноземних приватних осіб і організацій.

Економічні наслідки державного боргу:

• існування зовнішнього боргу передбачає передачу частини створеного в країні продукту за кордон (у випадку сплати процентів або основної суми боргу);

• збільшення податків для обслуговування державного боргу негативно впливає на активізацію економічної діяльності, знижує інтерес до інвестицій у нові підприємства;

• зростання зовнішнього боргу знижує міжнародний авторитет країни, постійно спонукає державу до здійснення дефолту.

Дефолт – це одностороння відмова держави від виконання своїх зобов’язань, зокрема фінансових, викликана незадовільним фінансовим станом, банкрутством тощо.