Тема 26. Корисність економічного блага. Економічний вибір

План

1. Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Функція корисності.

2. Закон спадної граничної корисності економічного блага.

3. Уподобання споживача. Побудова кривих байдужості.

4. Гранична норма заміщення.

5. Бюджетне обмеження споживача.

6. Рівновага споживача: економічна, алгебраїчна та графічна інтерпретація. Вибір оптимального споживчого кошика.

1. Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Функція корисності

Мета споживача – отримати якомога більше задоволення від споживання певного набору благ, тобто максимізувати корисність.

Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та дохід споживача. Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.

Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називають корисністю (U). Корисність є психологічно-суб’єктивною оцінкою задоволення.

У мікроекономіці існує два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський (кількісний) та ординалістський (порядковий).

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватися кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility – корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшою кількістю ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, а й від його кількості, тобто визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від усіх спожитих благ, називають сукупною корисністю (ТU).

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем. Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція

TU = f (Q_X, Q_Y, …), (26.1)

де Q_X , Q_Y... – кількості споживаних благ.

Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд

TU = f (Q_X). (26.2)

Для оцінювання зміни сукупної корисності при нарощуванні споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.

Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю. Граничну корисність обчислюють за формулою

. (26.3)