Тема 38. Ринок капіталу….........................……………………………...….……61

1. Капітал як фактор виробництва...........................................................................61

2. Споживання та інвестиції. Уподобання у часі………........................................63

3. Попит та пропозиція капіталу. Вступ до аналізу інвестиційних рішень….....63

4. Ринок землі. Рента.....................................………………………………..……..65

Тема 39. Економічна ефективність та добробут…..........................……..……65

1. Аналіз ринкової рівноваги. Часткова та загальна рівновага….......…..………66

2. Рівновага в економіці обміну та у виробничій сфері.

Поняття загальної рівноваги за Парето……........................................................66

3. Ефективність та економіка добробуту…….....………………………..…..……68

Тема 40. Держава в мікроекономічній теорії: зовнішні ефекти та

суспільні блага......................................................................................…69

1. Зовнішні ефекти, їх економічний зміст. Коригуючі податки та субсидії.

Теорема Коуза……………………………....................................................……69

2. Громадські блага і громадський вибір……………........………………..…...…71

3. Економічна роль держави у ринковій економіці. Теорія суспільного

вибору.................................................................................................................…72

Рекомендована література……………….……………………..………………..74

Практикум…………………………………………………..……….…………….75

Покажчик позначень та термінів………………………………..………….…..84

Вступ до дисципліни «мікроекономіка»

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, що вивчає поведінку окремих суб’єктів господарювання (домогосподарств, підприємств, інших учасників ринкових операцій) за умов рідкісності (обмеженості) ресурсів та альтернативності напрямків їхнього використання.

Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання обмежені, тоді як потреби суспільства і окремих суб’єктів безмежні. Обмежені ресурси, які мають цінність, купують і продають, називають економічними ресурсами.

Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називають благами. Унаслідок обмеженості ресурсів перед економічними суб’єктами постає проблема вибору. Вибір – це компроміс, на який змушені йти економічні суб’єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Альтернативна вартість – це цінність утрачених можливостей; це кількість одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага.

Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод та реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

Ринок – це механізм, який зводить разом споживачів і продавців для обміну товарами та послугами. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, форму їхньої взаємодії як механізм координації їхніх рішень.

Предметом вивчення дисципліни “Мікроекономіка” є поведінка економічних суб’єктів і механізм прийняття рішень за обмежених ресурсів та альтернативних можливостей їх використання.

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне використання.

Індивідуальний економічний суб’єкт – це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції.

Домогосподарство – це економічна одиниця, яка складається з однієї або більше осіб, постачає виробничі ресурси (землю, працю, капітал, підприємницьку діяльність) і використовує отримані гроші для придбання товарів і послуг, що задовольняють потреби цієї особи або осіб.

Підприємство (фірма) – економічна одиниця, яка використовує фактори виробництва і виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів.

Держава – самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб’єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб’єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей.

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об’єкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов’язаних загальних та специфічних методів. До загальних методів належать спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Аналіз вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовують припущення „за інших рівних умов”, яке дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів.

Д о специфічних методів мікроекономіки належать граничний аналіз і мікроекономічне моделювання. Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки. Це аналіз приросних величин, у якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймають як незмінні, а вивчають наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. Економічне моделювання – це спрощене описання досліджуваної мікросистеми, яке характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об’єктів. За способами вираження розрізняють вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп’ютерні, змішані моделі. Модель конструюють за певними правилами. Сама ж модель складається із трьох елементів: 1) мети; 2) обмеження; 3) вибору рішення. Основне завдання моделі – визначити точку рівноваги мікросистеми. У стані рівноваги суб’єкт цілком реалізує усі свої можливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.

Межа виробничих можливостей або крива трансформації виробничих можливостей (рис. 1.1.) – модель, яка ілюструє ситуацію обмеженості ресурсів, необхідності компромісного вибору та оцінювання його альтернативної вартості. Вона єднає точки максимально можливого виробництва двох благ за умови цілковитого використання обмежених ресурсів.