4. Двофакторна виробнича функція. Ізокванта та її властивості. Гранична норма технічного заміщення

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва, моделює виробничий процес, у якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва. Функція виробництва має вигляд .

Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називають картою ізоквант (рис. 30.1).

Г ранична норма технічного заміщення показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.

Гранична норма заміни праці капіталом показує, скільки одиниць капіталу може замінити одиницю праці

. (30.7)

Гранична норма заміни капіталу працею показує, скільки одиниць праці може замінити одиницю капіталу

(30.8)

Тобто . (30.9)

5. Постійний, спадний та зростаючий ефект від збільшення масштабу виробництва

Розширюючи виробництво для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають усе більшу й більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва.

Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:

• якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу (α+β > 1);

• якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що й обсяги використовуваних ресурсів, має місце постійний ефект масштабу (α+β = 1);

• якщо обсяги виробництва зростають повільніше, ніж обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу (α+β < 1).

Тема 31. Витрати виробництва План

1. Поняття і види витрат. Економічний та бухгалтерський підходи до визначення витрат та прибутку. Альтернативні витрати.

2. Витрати виробництва у короткотерміновому періоді.

3. Витрати виробництва в довготерміновому періоді.

4. Поняття ізокости: означення, побудова, властивості.

5. Рівновага виробника: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретації. Траєкторія розширення виробничої діяльності фірм.и

1. Поняття і види витрат. Економічний та бухгалтерський підходи до визначення витрат та прибутку. Альтернативні витрати

Загальні обсяги витрат ресурсів (факторів виробництва), або грошові витрати, здійснювані підприємством для виробництва певного обсягу продукції, становлять його витрати виробництва. У мікроекономіці всі витрати вважають альтернативними.

Економічні витрати – це ті суми грошей, які фірма зобов’язана виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності, відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах.

Економічні витрати поділяють на:

Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати – це грошові платежі фірми стороннім постачальникам ресурсів: витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, заробітну плату, орендну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування та ін.

Внутрішні (неявні) витрати – це витрати на власні ресурси підприємця. Вони дорівнюють грошовим платежам, які міг би одержати власник, якби використовував власний ресурс іншим, найефективнішим зі способів його застосування.

Бухгалтерський облік вважає витратами виробництва лише зовнішні витрати і не визнає неявних. Оскільки грошових потоків на покриття неявних витрат немає, бухгалтери зараховують увесь надлишок сукупного доходу над явними витратами до прибутку.

Бухгалтерські витрати менші за економічні на величину неявних витрат.

Витрати на весь обсяг продукції називають сукупними витратами .

Валовий (сукупний, загальний) дохід – це сума коштів, яку одержала фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р) проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q)

TR = P·Q. (31.1)

Граничний дохід (MR) – це приріст загального доходу підприємства в результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю

. (31.2)

Середній дохід (AR) – це дохід підприємства в розрахунку на одиницю продукції

. (31.3)

Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва.

Сукупний прибуток – це величина, на яку валовий дохід (TR) підприємства перевищує його сукупні витрати (ТС).

Бухгалтерський прибуток (ВР) обчислюють як різницю між сукупним доходом і явними витратами

. (31.4)

Економічний прибуток (ЕР) обчислюють як різницю між сукупним доходом та явними і неявними витратами

. (31.5)

Оскільки неявні витрати – це нормальний прибуток, то

. (31.6)

Бухгалтерський, економічний та нормальний прибутки співвідносяться як

(31.7)

Бухгалтерський прибуток більший за економічний прибуток на величину неявних витрат, тобто нормального прибутку.

Економісти вважають прибутковою лише таку діяльність, за якої сукупний виторг перевищує усі альтернативні витрати, як явні, так і неявні. У моделях фірми основним завданням її діяльності вважають максимізацію економічного прибутку.