- •Орієнтовний розподіл годин за тематичним планом вивчення навчальної дисципліни
- •Пояснювальна записка
- •Зміст навчальної дисципліни
- •Розділ 1. Передумови, причини та етапи виникнення соціології
- •Стадії пізнання суспільства
- •Соціологічні школи іі пол. Хіх століття
- •Класична соціологія Основні положення соціології м. Вебера
- •Основні положення соціології е. Дюркгейма
- •Основні парадигми і напрями сучасної соціології.
- •Основні положення соціології п. Сорокіна
- •Етапи розвитку емпіричної соціології
- •Головні тенденції розвитку соціології (за е. Гідденсом)
- •Передумови виникнення соціології.
- •Розділ 2. Соціологія як наука про суспільство
- •Предмет соціології
- •Структура соціологічної системи знання
- •Розділ 3. Соціальні системи і організації
- •Семінар 3. Соціальні системи і соціальні організації
- •Розділ 4. Особистість і суспільство
- •Типологія суспільства
- •Семінар 4. Особистість і суспільство
- •Методичні рекомендації
- •Розділ 5. Соціальна стратифікація суспільства
- •Теорія “стадій економічного зростання” (у. Ростоу)
- •Теорія “трьох хвиль” (о. Тоффлер).
- •Семінар 5. Соціальна стратифікація суспільства
- •Розділ 6. Соціальна екологія. Взаємодія природи та суспільства.
- •Семінар 6. Соціальна екологія
- •Розділ 7. Соціальна девіація
- •Семінар 7. Соціологія девіантної поведінки
- •Розділ 8. Соціологія сім’ї та шлюбу
- •Функції соціальних інститутів
- •Регулятивна функція — забезпечує передбачувану поведінку.
- •Семінар 8. Соціологія сім’ї і шлюбу
- •Розділ 9. Соціологія економіки та розподільчих відносин
- •Семінар 9. Соціологія економіки та розподільчих відносин
- •Розділ 10. Соціально – етнічні та демографічні процеси
- •Семінар 10. Соціально-етнічні і соціально-демографічні відносини
- •Розділ 11. Соціологія освіти і науки
- •Семінар 11. Соціологія освіти
- •Додаткова література
- •Розділ 12. Соціологія релігії
- •Семінар 12. Соціологія релігії
- •Додаткова література
- •Розділ 13. Методика проведення соціологічних досліджень та обробка їх результатів
- •Етапи організації соціологічного дослідження
- •Різновиди ксд
- •Структура програми ксд
- •Класифікація соціологічних методів збирання первинної інформації
- •Структура анкети
- •Невпорядкований ряд
- •Ранговий ряд
- •Варіаційний ряд
- •Структура звіту
- •Вимоги до інформації, яка міститься у звіті
- •Семінар 13. Методи збирання та аналізу соціологічної інформації
- •Методологічні рекомендації
- •Контрольні практичні завдання для студентів заочної форми навчання.
- •Пропонуємі теми для самостійного конкретного дослідження.
- •Тестові завдання.
- •Президента україни
- •1. Кабінету Міністрів України:
- •2. Міністерству освіти і науки України:
- •3. Вищій атестаційній комісії України протягом 2001 року:
- •4. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної
- •5. Державному комітету інформаційної політики, телебачення і
Семінар 9. Соціологія економіки та розподільчих відносин
1. Поняття, об’єкт і предмет соціальної економіки.
2. Соціологія виробництва. Ергономіка.
3. Суб’єктні розподілення.
4. Система оподаткування як інструмент перерозподілу і соціальної політики.
5. Проблема соціальної справедливості в умовах переходу до ринкових відносин.
6. Основні тенденції в розподілі та перерозподілі засобів споживання.
*
*Питання (проблема) на самостійний вибір студента за даною темою.
Теми рефератів:
1. Принципи формування кошика споживання.
2. Соціальні виміри економіки.
3. Співвідношення економіки, політики, соціальної галузі та культурологічних питань у розвитку суспільства.
Додаткова література:
1. Дикарева А.А., Мирская М.Н. Социология труда. — М., 1989.
2. Кривченко А.И. Социология труда XX века. — М., 1987.
3. Маркович Д. Социология труда. — М., 1988.
4. Мескон М.Х. Основы менеджмента. — М., 1992.
5. Осипов Г.В. Социология. — М., 1990.
6. Полторак В.А. Соціологія: основи соціології праці та управління. — К., 1992.
Методичні рекомендації.
Проблеми економіки і розподільчих відносин у сучасних умовах набувають все більшої гостроти. Це пов’язано з тим, що саме на їх ґрунті відбувається соціальна політика, рівень соціального забезпечення усіх верств і прошарків населення. Умови праці, рівень платні за працю, використання досягнень науки і техніки, залучення людського фактору до вирішення проблем виробництва, а з другого боку — використання досягнень в усіх галузях на користь людини — це і є головний стратегічний напрямок розвитку передових країн сучасності.
Основні поняття і терміни: соціологія економіки, розподільчі відносини, соціологія праці, ергономіка, соціометрія, індикатори соціального життя суспільства, особистості, кошик споживача, соціальна справедливість, податкова система.
Основна мета семінару полягає в розумінні того, що економічна соціологія включає до себе політичний, економічний, соціальний та культурологічний підходи, а трудова віддача людини прямо пропорційна прояву турботи за якість її життя та організацію її праці.
Слід приділити увагу зростанню рівня освіти і культури у соціально-економічному розвитку суспільства. Досягнення у цій галузі передових країн Європи, США, Японії та інших країн свідчить про це.
Тут є простір для творчого підходу у висвітленні питань семінару. Можна використовувати свій життєвий досвід і досвід своїх батьків.
Розділ 10. Соціально – етнічні та демографічні процеси
Нації і етногрупи як об’єкти соціології. Поняття нації. Етнохарактеристика сучасного українського суспільства. Національні процеси і відносини в умовах демократизації суспільства. Проблеми державної мови і шляхи їх вирішення в сучасній Україні. Національне відродження і проблеми пошуку національної ідеї. Національне самовизначення. Етнохарактеристика регіону Приазов’я і м. Маріуполя. Соціально-демографічне становище в Україні. Соціально-демографічні проблеми в Україні та шляхи їх вирішення. Демографічні хвилі.
Кожна людина ідентифікує свою належність до певної спільноти. Етнічна самоідентифікація є однією з її базових ідентифікаційних практик.
Етносоціологія — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем’я, народність, нація) з метою з’ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин.
Як наукова дисципліна, вона існує на стику соціології, етнографії та історії.
Предмет — взаємозв’язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними.
Об’єкт — особливості етнічних виявів соціального.
Етносоціологія досліджує наступні важливі проблеми:
етнічну зумовленість характерних рис культури та побуту соціальних спільнот;
етнічні впливи на формування ціннісних орієнтацій;
зв’язок національних чинників з особливостями соціальної структури, міграційної та трудової мобільності, урбанізації тощо;
соціальна детермінованість національної самосвідомості, міжнаціональних відносин;
сутність міжнаціональних конфліктів;
етномовні процеси (білінгвізм).
В Україні як окрема дисципліна вона почала формуватися на межі 50 — 60-х рр. ХХ ст. однак її засади були закладені раніше, сформувавшись у лоні етнографії, історії, фольклористики та інших наук, які цікавилися особливостями національної культури, традиціями народу.
Завдяки стараннями М. Ковалевського (1851 — 1916 рр.), а згодом М. Грушевського, який створив Український соціологічний інститут у Відні, етнографічні дослідження тогочасного та минулого становища українського народу набули системного характеру.
Найпоширенішими є так звані примордіалістські концепції, що поділяють думку про первинний (примордіальний) характер етносу, які окреслюють два основні підходи до сутності етнічності як суспільного явища.
Соціобіологічний підхід. Його прибічники підкреслюють глибоку емоційність взаємозв’язків у людських групах, а також конче необхідне для людини переживання її належності до певної спільноти. Одним з яскравих представників цього підходу є російський історик Л. Гумільов (1912 — 1992 рр.), який стверджував, що етнос є природною формою існування людини.
Еволюційно-історичний підхід. Загальноприйнятим для такого погляду є тлумачення етносу, сформульоване відомим російським дослідником Ю. Бромлеєм. Етнос — усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, а також усвідомлення своєї етнічності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі).
Інструментальний підхід. Його прихильники, орієнтуючись на сучасне становище народів, пояснюють збереження етнічної ідентифікації людей потребами подолання відчуження, що виникає в сучасному суспільстві у зв’язку з посиленням масової культури, зниженням традиційної системи цінностей, прагматизацією буття.
Конструктивістський підхід. В основу його покладено тезу, що для етнічного самовизначення замало лише безпосередніх, природних ознак — расових рис, фізіології, “уписуваності” у ландшафт. Для цього потрібні певні “доктринальні”, ідеологічні конструкції, які породжуються свідомою діяльністю інтелектуальної еліти — письменників, вчених, політиків.
Етнічна ідентичність — відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.
Інтеграція — орієнтація на збереження етнокультурної спадщини одночасно зі встановленням широких контактів з представниками іншої культури, що сприяло б формуванню так званої “мозаїчної культури”, де кожна окрема ланка зберігає свою особливість і самобутність.
Асиміляція — витіснення елементів культури меншості під тиском титульної культури та поглинання етнічних меншин культурою більшості.
Сегрегація — спроби збереження власної етнокультурної спадщини за різкого звуження контактів з представниками інших національних утворень. Фактично, вона є вираженням ізоляціоністської політики. Цей термін вживається, коли йдеться про домінуючі етнічні групи, щодо політики національних меншин використовують термін сепаратизм.
Маргіналізація — ситуація, за якої небажання або неспроможність орієнтації на етнокультурні стереотипи більшості супроводжуються в етнічній групі втратою рідної культури, мови тощо.
Народність — мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.
Нація — особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, що виявляється в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.
Націоналізм — теорія і практика етнічних відносин, що ґрунтуються на самоідентифікації нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються в різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку країни, традиціями, суспільною психологією тощо.
Національне питання — форма відкритої постановки в суспільстві проблеми розвитку націй, національних відносин (територіальних, екологічних, економічних, політичних, правових, мовних тощо).
Ключові поняття:
Народність, нація, титульна нація, етносоціологія, етногенез, національна ідея, національна свідомість, теорія інвайроменталізму, національне відродження, національна самосвідомість, демографія, демографічна хвиля.