5. Загальний порядок створення суб`єктів господарювання

Стаття 56. Утворення суб'єкта господарювання

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених зак-вом, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом за­снування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (ви­ділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних орга­нів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства Укр..

Початковим етапом процесу створення суб'єкта господарювання є прийняття відповід­ного рішення.

Для набуття статусу підприємця громадянину достатьо зареєструватися в установленому зак-вом порядку. При утворенні господарської організації - юридичної особи влас­ник або, якщо це передбачено зак-вом, уповноважений власником чи власниками орган стають її засновниками.

Засновниками господарської організації є особи (власники), які приймають рішення про створення господарської організації та підписують установчі документи. Якщо інше не пе­редбачено зак-вом, засновником підприємства, організації може бути будь-яка осо­ба, що має право власності на майно незалежно від форми власності.

Кількісний склад засновників може бути різним. Організація може утворюватись одним власником (один засновник) або разом з іншими (два і більше засновників). Однак в окремих випадках зак-вом можуть установлюватися певні вимоги щодо кількісного і якіс­ного складу засновників.

За способом утворення підприємницькі організації можуть створюватися шляхом:

- заснування нової організації;

- реорганізації діючої підприємницької організації.

Створення суб'єктів, що здійснюють комерційну господарську діяльність, може здійсню­ватися в будь-якій організаційній формі. Організаційною формою визначається і порядок створення комерційної організації. Суб'єкт господарювання, що має статус юридичної осо­би, створюється, як правило, у добровільному порядку шляхом заснування нового суб'єкта або реорганізації діючого.

Стаття 57. Установчі документи

1. Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворен­ня або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

2. В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнахо­дження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і ком­петенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формуван­ня майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

3. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови пере­дачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені за­коном, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

4. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменуван­ня і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутно­го та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і кон­тролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта гос­подарювання, передбачені зак-вом. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів держ. влади, ор­ганів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта гос­подарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

1. Установчі документи, поряд з нормами законодавства, визначають правовий статус господарської організації та встановлюють правову основу її господарської діяльності. Роз­робка і затвердження установчих документів є одним з етапів створення організації. Однак на практиці не завжди враховується важливість цих документів. Формальний підхід до розробки і змісту установчих документів може бути причиною скасування судом держ. реєстрації суб'єкта підприємництва в разі визнання недійсними або такими, що суперечать законодав­ству, установчих документів або несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємництва про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження.

Вид (види) необхідних для створення суб'єкта господарювання установчих документів залежить від організаційно-правової форми господарської організації і визначається закона­ми або іншими нормативними актами, що закріплюють порядок її створення.

Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання

1. Суб'єкт господарювання підлягає держ. реєстрації, крім випадків, встановле­них цим Кодексом.

2. Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комі­теті міської, районної у місті ради або в районній держ. адміністрації за місцезнахо­дженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

3. Для держ. реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи: рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випад­ках, передбачених законом;

установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

рішення Антимонопольного комітету Укр. про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

реєстраційна картка встановленого зразка;

документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затвердже­ний Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

4. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створен­ня юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водно­час заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

5. Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невід­повідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для ре­єстрації.

6. Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зо­бов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

7. На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифіка­ційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господа­рювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

8. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах держ. податкової служби, є підста­вою для відкриття рахунків в установах банків.

9. Відомості щодо держ. реєстрації суб'єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

10. Відомості щодо держ. реєстрації суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному друкованому виданні органу держ. влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення держ. реєстрації суб'єкта господарю­вання (внесення змін до відомостей держ. реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Укр..

11. Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що пода­ються для його реєстрації, є підставою для відмови в держ. реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не до­пускається.

12. Відмову в держ. реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку.

13. Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає держ. реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Дер­жавного бюджету Укр. у встановленому законом порядку.

14. Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми влас­ності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

15. Скасування (припинення) держ. реєстрації суб'єкта господарювання здійс­нюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках ви­знання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в ін­ших випадках, передбачених законом.

Скасування держ. реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.

16. Зак-вом Укр. можуть бути встановлені спеціальні правила держ. реєстрації окремих організаційних форм господарювання.

17. Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті 1 частини другої статті 55 цього Ко­дексу, мають право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт гос­подарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

18. Положення про порядок держ. реєстрації суб'єктів господарювання затвер­джується Кабінетом Міністрів Укр..

1. Усі суб'єкти господарювання (далі - суб'єкти) незалежно від їх організаційно-правової форми та правового режиму майна підлягають обов'язковій держ. реєстрації, крім ви­падків, що прямо встановлюються положеннями ГК. Так, не підлягають держ. реєстра­ції відокремлені структурні підрозділи юридичних осіб, наділені господарською компе­тенцією (філії, відділення, представництва та інші - див. ч. 17 ст. 58 ГК Укр.), про­мислово-фінансові групи (див. ст. 125 ГК Укр.).

Державна реєстрація суб'єкта господарювання - це процес легітимації такого суб'єкта (юридично обов'язкова умова реалізації права на здійснення господарської діяльності), що здійснюється шляхом включення (внесення) запису про суб'єкта в державний реєстр з вида­чею зареєстрованому суб'єкту офіційного свідоцтва про державну реєстрацію. Метою держ. реєстрації є: забезпечення державного обліку всіх суб'єктів господарювання; збір та підтвердження достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище; здійснення первинного контролю за легітимністю виникнення, зміни та припинення право­вого статусу суб'єкта господарювання; запобігання неправомірному використанню суб'єк­том - юридичною особою у своїй назві найменувань держ. органів та органів місцевого самоврядування та похідних від них найменувань, найменувань вже зареєстрованих суб'єк­тів; чітка ідентифікація (індивідуалізація) суб'єкта у господарському обороті; отримання суб'єктом господарської компетенції. Принципами держ. реєстрації є: принцип публіч­ності (прозорості), принцип загальновідомості, принцип достовірності, принцип оплатності, заявний (явочний) принцип.

2. Органами, що здійснюють державну реєстрацію суб'єкта господарювання, є місцеві ор­гани самоврядування та місцеві органи держ. виконавчої влади залежно від місцезнахо­дження (для юридичної особи) або місця проживання (для фізичної особи) суб'єкта, якщо ін­ше не передбачено законом.

ГК Укр. визначає вичерпний перелік документів, що подаються для держ. ре­єстрації суб'єкта господарювання — юридичної особи:

а) рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випад­ках, передбачених законом. Відповідно до ст. 320 ЦК Укр. власник має право використо­вувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Реалізуючи своє право власності, власник (власники) майна може (можуть) засну­вати на його основі суб'єкт господарювання, про що приймається відповідне рішення ним (ними) самим або уповноваженим ним (ними) органом. Таким рішенням є наказ, постанова, розпорядження, рішення, протокол зборів (конференцій) та інші розпорядчі акти, якими від­повідно до своїх повноважень власник (власники) майна або уповноважений ним (ними) ор­ган (наприклад, орган, що здійснює управління майном, володіє, користується та розпоря­джається ним у межах, визначених власником майна) утворює суб'єкт господарювання;

б) установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб. Пе­релік, вимоги до оформлення установчих документів визначені у статтях 57 та 82 ГК Укр.;

в) рішення Антимонопольного комітету Укр. про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом. Випад­ки коли потрібне таке рішення, чітко визначені антимонопольним зак-вом з метою недопущення загрози монополізації економіки Укр. та сприяння розвитку конкурентно­го середовища у господарському обороті (див. ЗУ«Про Антимонопольний ко­мітет Укр.» [58], ЗУ«Про захист економічної конкуренції» [282]);

г) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до ста­тутного фонду суб'єкта в розмірі, встановленому законом. д) реєстраційна картка встановленого зразка. Цей документ є водночас заявою про здійс­нення держ. реєстрації. Саме з реєстраційної картки дані про суб'єкт господарювання вносяться до державного реєстру. Відомості, що містяться в реєстраційній картці, повинні відповідати дійсності, установчим документам та чинному законодавству Укр.. Заявник подає один примірник реєстраційної картки із заповненими відповідними полями, а орган держ. реєстрації робить дві її ксерокопії, або, за бажанням заявника, він може самостій­но подати три примірники заповнених реєстраційних карток;

є) документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію. При створенні відкритих акціонерних товариств у процесі приватизації та/або корпоратизації в комплекті документів, що подаються для держ. реєстрації таких товариств, обо­в'язково повинен бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Держав­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку, що також документально підтверджує сплату внесків засновника (засновників) такого товариства до статутного фонду суб'єкта гос­подарювання.

4. Процедура держ. реєстрації суб'єктів господарювання - громадян, які мають намір вести підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, однакова для всіх суб'єк­тів - фізичних осіб (у тому числі іноземців та осіб без громадянства). Для держ. реєстра­ції суб'єктів — фізичних осіб передбачено спрощену процедуру та скорочений вичерпний пе­релік документів, що подаються до органу держ. реєстрації заявником, а саме:

а) реєстраційна картка встановленого зразка (відрізняється від картки, що подається для держ. реєстрації юридичних осіб), яка є водночас заявою про державну реєстрацію. У разі необхідності реєструючий орган надає безкоштовну допомогу заявникові в заповненні реєстраційної картки;

б) копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі — платнику по­датків та інших обов'язкових платежів — довідка видається органами держ. податкової служби за місцем проживання або місцем праці особи. До реєструючого органу подається ксерокопія такої довідки;

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію 5. Документи, що подаються для держ. реєстрації суб'єкта господарювання, мають відповідати дійсності (бути достовірними) і не містити положень, що суперечать чинному законодавству Укр.. Невиконання цих вимог є підставою для відмови в проведенні держ. реєстрації суб'єкта. Відповідальність за недостовірність та невідповідність таких документів законодавству несе власник (власники, засновник/засновники) або уповноваже­ні ним (ними) органи, які подають документи для держ. реєстрації суб'єкта господарю­вання.

6. Строк держ. реєстрації суб'єкта господарювання - не більше десяти днів з дня подання повного комплекту документів, що передбачений нормами ГК Укр.. Після перевірки наведених у документах відомостей (на предмет їх законності та досто­вірності) та комплектності пакета документів орган держ. реєстрації фіксує дату надхо­дження документів. Протягом вищевказаного строку з дня надходження документів він зобов'язаний внести дані з реєстраційної картки до державного реєстру суб'єктів господа­рювання (зробити відповідний запис — провести державну реєстрацію) та видати такому суб'єкту свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка.

7. Зареєстровані суб'єкти господарювання ідентифікуються в господарському обороті за допомогою кодів, за якими вони включені до державного реєстру. Такий код обов'язково за­значається на печатках і штампах суб'єкта господарювання та дозволяє усім зацікавленим особам оперативно отримати необхідні загальнодоступні відомості з державного реєстру. Це дозволяє уникати плутанини з індивідуалізацією суб'єктів господарювання (наприклад, як­що у суб'єктів - фізичних осіб тотожні прізвища, імена та по батькові, їх можна розрізнити за допомогою ідентифікаційних кодів).

8. Усі суб'єкти господарювання після їх держ. реєстрації повинні стати на податко­вий облік в органах держ. податкової служби.

6. Зміна і розірвання господарського договору

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не до­пускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повин­на надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про ре­зультати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заін­тересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміне­ним або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку на­брання чинності не встановлено за рішенням суду.

У сучасних умовах господарювання більшість договорів укладається за вільним воле­виявленням сторін, тому вони є вільні у досягненні згоди щодо внесення змін до умов дого­вору та його розірвання. Коментована стаття не передбачає підстав для зміни або розірвання договору, через що необхідно враховувати загальну норму частини 1 статті 651 ЦК. Відпо­відно до неї зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушен­ня договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істот­ним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладанні договору.

При цьому під терміном «шкода» слід розуміти не тільки можливі додаткові витрати, неодержання прибутку, а й інші наслідки, що суттєво впливають на інтереси сторони. Так, істотним порушенням є поставка товарів якості нижчої, ніж це вимагається стандартом, тех­нічними умовами чи зразком (еталоном). У такому разі покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо останні вже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми (ч. 5 ст. 268 ГК).

Особливість одностороннього розірвання договору або зміни його умов полягає у відсут­ності згоди контрагента. Можливість та підстави розірвання договору в односторонньому порядку можуть встановлюватися законом чи передбачатися сторонами у договорі.

У випадках, визначених цим Кодексом чи іншими законодавчими актами, одностороння відмова від договору (відмова від виконання) повністю або частково означає відповідно змі­ну чи розірвання договору. Якщо у законі або договорі встановлена підстава для односто­ронньої зміни чи розірвання договору, сторона, наділена відповідним правом, може скорис­татися нею без звернення до суду.

У деяких випадках можливість внесення змін до певного виду договору чи його розірван­ня законодавчо обмежується.