1. Біржі : поняття, юридичні ознаки, види та правове положення

Біржа є господарською організацією, яка виконує певні функції в економіці шляхом виявлення курсу товарних цін, попиту і пропозиції. Основна її мета - сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту і пропозиції на певні товари, за­безпечувати обслуговування їх обороту. Це характеризує біржу як економічну категорію.

Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на яких пред­метом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для вигот.); ф'ючерсні, на яких здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються угоди щодо ре­ального товару, а також ф'ючерсні та опціонні угоди.

Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні біржі поділяються на відкриті (публічні), на яких, крім членів біржі, в біржових операціях можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні й разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени цієї товарної біржі.

2. Як суб'єкт господарювання товарна біржа характеризується такими ознаками: а) вона має статус юридичної особи; б) в організаційному плані її діяльність будується на основі са­моврядування та господарської самостійності; в) з точки зору майнових прав вона має відо­кремлене майно; г) у плані організації фінансів вона має самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках; д) як юридична особа вона має печатку із своїм на­йменуванням.

Самоврядування, як основа діяльності товарної біржі, означає, що вищим органом управ­ління товарної біржі є загальні збори її членів.

У період між загальними зборами членів товарної біржі управління нею здійснює біржо­вий комітет (рада біржі).

Контролюючим органом товарної біржі є контрольна (ревізійна) комісія.

Біржовий комітет (рада біржі) і контрольна (ревізійна) комісія обираються загальними зборами членів товарної біржі, компетенція та повноваження комітету і комісії визначають­ся статутом товарної біржі.

1. Основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, веден­ня біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань, є правила біржової торгівлі, що роз­робляються відповідно до законодавства.

У правилах біржової торгівлі визначаються: а) строк та місце проведення біржових опера­цій; б) склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них; в) порядок здійснення та реєстрації біржових операцій; г) порядок визначення та розмір плати за корис­тування послугами біржі; д) відповідальність учасників та працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі; е) інші положення, встановлені органа­ми управління біржі (ч. З ст. 17 Закону «Про товарну біржу»).

За характером (способом) проведення - це торги, що проходять в обстановці публічності та гласності. Місцем проведення біржових торгів є торговельні зали біржі. Суб'єктами бір­жових торгів завжди є члени біржі - засновники та інші суб'єкти господарювання, прийняті до складу біржі згідно з її статутом. Предметом біржових торгів є товари, допущені до ре­алізації на біржі в порядку, встановленому правилами біржової торгівлі.

4. Відповідно до статті 15 Закону «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, що здійснюється з додержанням таких умов: а) вона являє собою купівлю-продаж, по­ставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) її учасниками є члени бір­жі; в) вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійснен­ням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підля­гає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ та аудиторським організаціям у ви­падках, передбачених зак-вом Укр..

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

2. Стандартизація як правова форма забезпечення якості продукції

Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних принципів та характе­ристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для Нац. безпеки. Крім того, метою стандартизації є створення умов для раціонального використання всіх видів Нац. ресурсів та відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призна­ченню, сприяння науково-технічному прогресу та міжнародному співробітництву, а також створення умов для усунення невиправданих технічних перешкод у Міжнар.й торгівлі.

У процесі стандартизації виробляються нормативні документи: стандарти, кодекси уста­леної практики, класифікатори та технічні умови.

Стандартом є розроблений у встановленому порядку нормативний документ, що закріп­лює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характе­ристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального сту­пеня впорядкованості у певній галузі.

Класифікація стандартів здійснюється залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, та рівня, на якому здійснюється стандартизація. Залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, розрізняють: Нац. стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загально­державного застосування; стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийня­ті чи схвалені іншими органами стандартизації.

Національним стандартом є державний стандарт Укр., прийнятий центральним орга­ном виконавчої влади у сфері стандартизації та доступний для широкого кола користувачів. Національний (державний) стандарт має міжгалузеве значення.

Кодексом усталеної практики є нормативний документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, вигот., монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів.

Класифікатором є нормативний документ, в якому систематизовано за певним критерієм об'єкти стандартизації у певній сфері господарювання.

Технічними умовами є нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Кодекс усталеної практики, класифікатор та технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Залежно від рівня, на якому здійснюється стандартизація, розрізняють:

Міжнар. та регіональні стандарти — стандарти, прийняті, відповідно, міжнародним та регіональним органом стандартизації;

Нац. стандарти інших країн - стандарти, прийняті уповноваженими органами ін­ших країн.

Стандартизація в Укр. здійснюється за пріоритетності прямого впровадження Міжнар. і регіональних стандартів та дотримання Міжнар. та європейських правил і про­цедур стандартизації.

Міжнар. стандарти розробляють та приймають в рамках Міжнар. організації стандартизації (ІСО) та Міжнар. електротехнічної комісії (МЕК).

В Укр. Міжнар. (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству Укр., можуть бути застосовані шляхом посилання на них у Нац. та інших стандартах.

Міжнар. (регіональні) стандарти запроваджуються як Нац. стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації Укр., тобто шляхом опублікування національного стандарту, що грунтується на відповідному міжна­родному (регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту.

Нац. стандарти інших країн застосовуються в Укр. відповідно до чинних Міжнар. договорів Укр..

За загальним правилом стандарти застосовуються на добровільних засадах. Проте зако­нодавець встановлює обов'язкові випадки застосування стандартів чи їх окремих положень. Так, якщо нормативно-правовий акт містить посилання на стандарт, усі суб'єкти господа­рювання зобов'язані застосовувати такий стандарт.

Обов'язковими для виконання органами держ. влади, органами місцевого самовряду­вання та суб'єктами господарювання незалежно від форми власності є вимоги, що встанов­люються стандартами щодо захисту життя, здоров'я та майна людини, захисту тварин, рос­лин; охорони довкілля, безпеки продукції, процесів чи послуг, запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції, усунення загрози для Нац. безпеки.

Інші вимоги стандартів визнаються обов'язковими у договірних ситуаціях або за наявно­сті відповідного посилання на стандарти у технічній документації виробника (постачальни­ка) продукції, а також виконавця певних послуг. Такі вимоги можуть ставитися до основних споживчих (експлуатаційних) характеристик продукції та методів їх контролю; вимог до па­кування, транспортування, зберігання та утилізації продукції; правил та норм оформлення технічної документації; метрологічних правил і норм тощо.

Виробник чи постачальник продукції вправі добровільно підтверджувати відповідність продукції національним стандартам у порядку, встановленому центральним органом вико­навчої влади у сфері стандартизації. У разі складення декларації або наведення стандартів у маркуванні продукції, стандарти чи їх окремі положення застосовуються в обов'язковому порядку при її виробництві, постачанні.

Відповідність продукції вимогам стандартів підтверджується шляхом випробувань за правилами та процедурами обов'язкової та добровільної сертифікації. У разі засвідчення відповідності продукції вимогам стандартів їх застосування є обов'язковим.

3. Стандарти чи їх окремі положення застосовуються на добровільних засадах до продукції українського виробництва, що виготовляється на експорт, але лише за умови, якщо положен­ня відповідної угоди (контракту) між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності не супере­чать законодавству Укр. у частині вимог до процесу вигот. продукції, її зберігання та транспортування на терит. Укр.. У такий спосіб забезпечується пріоритет спожива­ча, тобто допускається вигот. та постачання продукції за кордон відповідно до вимог Міжнар., регіональних, Нац. та інших стандартів країни, в якій зареєстровано замовника продукції.

3. Порядок розповсюдження акцій при створенні акціонерного товариства

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом від­критої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом під­писки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають пе­реважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлен­ня про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру ста­тутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визна­ченого законом.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчих зборів, визначається законом.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.

відмінності - порядок розміщення та обігу акцій. Акції відкритого акціо­нерного товариства на етапі заснування товариства та збільшення його статутного фонду розповсюджуються шляхом відкритої підписки, а їх купівля-продаж на вторинному ринку може здійснюватися на фондових біржах. Власники акцій на власний розсуд (без згоди ін­ших акціонерів та товариства) вправі вчиняти щодо них будь-які правочини з дотриманням вимог зак-ва (подарувати, продати, обміняти на інші цінності, заповідати тощо).

Обіг акцій закритого акціонерного товариства обмежується як на етапі заснування това­риства (акції розподіляються між його засновниками), так і в процесі додаткових емісій (ак­ції розміщуються серед заздалегідь визначеного кола осіб). Крім того, встановлюються об­меження щодо обігу акцій на вторинному ринку шляхом заборони їх купівлі-продажу на фондових біржах, а також надання переважного права акціонерам ЗАТ і самому товариству на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Акціонерне товариство будь-якого виду (відкрите чи закрите) належить до інституційних емітентів цінних паперів (акцій), у зв'язку з чим діяльність його засновників та самого товариства підпорядковується вимогам щодо публічності (в тому числі оприлюднення основ­них відомостей про товариство). Відтак на засновників акціонерного товариства покладаєть­ся обов'язок повідомлення про намір створити акціонерне товариство певних параметрів, а також здійснити інші необхідні для цього кроки: провести відповідно до встановлених вимог підписку на акції (розмістити акції між засновникми), скликати установчі збори та здійснити державну реєстрацію товариства.

Засновники відповідають за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого до­говору, всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення, при цьому їх відповідаль­ність є солідарною.

3 метою попередження зловживань з боку засновників під час заснування відкритого ак­ціонерного товариства шляхом проведення відкритої підписки (тобто розміщення акцій серед заздалегідь не визначеного кола осіб) вони не лише зобов'язуються організувати відповідно до вимог закону проведення такої підписки, а й на них покладається обов'язок бути держате­лями акцій на суму, не меншу як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, протягом певно­го строку (але не менше двох років), що має підтвердити серйозність їх намірів щодо створен­ня АТ. Проте зазначене положення не підкріплюється встановленням негативних наслідків у разі порушення згаданих обов'язків засновників у формі відповідних санкцій.

4. Поняття господарського законодавства, його особливості

Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією Укр., Господарським Кодексом, законами Укр., нормативно-правовими актами Президента Укр. та Ка­бінету Міністрів Укр., нормативно-правовими актами інших органів держ. влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

У правовому регулюванні господарських відносин визначальна роль належить норматив­но-правовому регулюванню, упорядкуванню відносин у сфері господарювання за допомогою нормативно-правових актів. Серед цих актів чільне місце посідає Конституція Укр., якою встановлюються конституційні основи правопорядку у сфері господарювання (ст. 5 ГК), а також врегульовуються на найбільш загальному рівні найважливіші відносини у цій сфері.

З прийняттям ГК Укр. нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарю­вання набуває організованого системного характеру. По суті, цей Кодекс є базовим ком­плексним нормативно-правовим актом, в якому концентровано визначені основи господар­ського законодавства. Відтак, усі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти повин­ні узгоджуватися з ГК у частині регулювання господарських відносин. Це не означає, що не можуть прийматися закони, якими певне коло або окремі моменти господарських відно­син регулюються інакше, ніж передбачено ГК; однак необхідною умовою прийняття таких законів або їх окремих положень є одночасне внесення відповідних змін до ГК.

Оскільки Кодексом встановлюються переважно основні вимоги до організації та здійснення господарської діяльності, нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарювання конкретизується в багатьох законах спеціального характеру, існування яких передбачено відповідними статтями ГК. Наприклад, стаття 43 ГК містить загальне по­ложення щодо свободи підприємницької діяльності. Водночас нею передбачаються спе­ціальні закони, якими встановлюється перелік видів господарської діяльності, що підляга­ють ліцензуванню або підприємництво в яких забороняється, визначаються випадки обме­ження підприємницької діяльності посадових і службових осіб органів держ. влади та органів місцевого самоврядування. Тут же міститься вказівка на те, що особливості здійс­нення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. При цьому конкретизація регулювання господарських відносин може здійснюватися не лише у законах, що належать до галузі господарського законодавства, але й у законах інших галузей законо­давства - конституційного, адміністративного тощо, окремі положення яких стосуються від­носин у сфері господарювання (наприклад господарської діяльності об'єднань громадян, релігійних організацій тощо). Крім законів Укр., господарська діяльність регулюється нормативно-правовими актами Президента Укр., зокрема указами з економічних питань, не врегульованих законами (видання таких указів протягом трьох років після набуття чин­ності Конституцією Укр. було передбачено пунктом 4 розділу XV «Перехідні положен­ня» Конституції Укр.). При цьому слід мати на увазі, що названі укази мають силу зако­нів, на відміну від інших указів Президента Укр., що є підзаконними актами.

Інші органи держ. влади у випадках, передбачених цим Кодексом, видають підзакон­ні відомчі нормативно-правові акти, які не повинні суперечити названим вище актам. Напри­клад, згідно з частиною третьою статті 339 ГК, банківські операції провадяться в порядку, встановленому Національним банком Укр.. Те саме стосується порядку відкриття банків­ських рахунків (ст. 342 ГК).

До цього роду актів слід віднести також відповідні нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим з питань, що належать до її компетенції (ст. 137 Конституції Укр.). Від­повідно до статті 23 ГК правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками госпо­дарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній терит..