63. Форми правового забезпечення якості продукції

Зак-во про якість являє собою сукупність норматив­них актів і окремих норм, які забезпечують належну якість про­дукції, робіт, послуг, а також захист прав споживачів. Зак-вом про якість виділяють­ся такі складові його частини:

- зак-во про стандартизацію і зак-во про сер­тифікацію;

- зак-во про метрологію і метрологічну діяльність;

- зак-во, яке регулює якість продукції, товарш, по­слуг в договорах;

- зак-во про прийом продукції за якістю, а також про відповідальність підприємств чи їх працівників за належну якість продукції.

Належна якість та безпека продуктів і товарів підтверджується:

— сертифікатом відповідності;

- державним реєстром або висновком держ. санітарно-епідеміологічної експертизи;

— ветеринарним дозволом для харчових продуктів та продо­вольчої сировини тваринного походження;

- карантинним дозволом для продукції рослинного похо­дження.

Усі товари в суб'єктів господарювання повинні бути з відповідними документами, наявність яких передбачається зак-вом. Утому числі з сертифікатом відповідності або з їх копіями, завіреними в установленому порядку суб'єктом господарської діяльності, що відпустив товар, а також посвідченнями якості від това­ровиробника.

Захист прав споживачів здійснюється відповідно до ст. 39 Гос­подарського кодексу Укр., положеннями якої передбачається:

Державний захист.

Гарантований рівень споживання.

Належна якість товарів, робіт чи послуг і їх безпека.

Необхідну доступну та достовірна інформація про кількість, якість і асортимент товарів.

Відшкодування збитків, завданих товарами.

Звернення до суду чи інших уповноважених органів влади.

64. Поняття, суб`єкти та підстави банкрутства

Банкрутство це нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги креди­торів інакше як шляхом застосування визначеної судом ліквідацій­ної процедури.

До боржника застосовуються такі судові процедури:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація;

ліквідація банкрута.

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комп­лекс процесуальних правовідносин: провадженняусправі, визнан­ня боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволен­ня претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розгляда­тися як ліквідаційний правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.

Суб'єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії—суб'єктів підприємництва, неспро­можних протягом трьох місяців виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, йдеться насампе­ред про підприємства всіх форм власності й видів, визначених ст. 63 Господарського кодексу Укр., а також про господарські об'єднання згідно із ст. З цього кодексу, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти поіменовані За­коном "Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом" боржниками або банкрутами.

Суб'єктом процедури банкрутства є:

/. Боржники. Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом — після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

2. Кредитори. Ними можуть бути як громадяни,так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.,

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрут­ство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет креди­торів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи — збори, комітет — необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не ок­ремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підпри­ємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону Укр. " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - неспроможність суб'єкта як юридичної особи протя­гом трьох місяців виконати пред'явлені до нього майнові вимоги кредиторів чи зобов'язання перед бюджетом. Фактичною підста­вою для порушення справи про банкрутство може бути лише пись­мова заява до господарського суду, яка називається "заява про пору­шення справи про банкрутство юридичної особи". З такою заявою до господарського суду може звернутися будь-хто з кредиторів, який має підтверджені належними документами майнові вимоги до бор­жника, або кілька кредиторів. Як уже зазначалося, такого права не мають ті кредитори, майнові вимоги яких забезпечені заставою.

Із заявою про порушення справи про банкрутство до гос­подарського суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право у разі його фінансової неспромож­ності або загрози такої неспроможності. Боржник додає до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс, іншу інформацію про його фінансове і майнове становище.

65. Порядок і способи реорганізації суб’єктів підприємницької діяльності

66. Способи індивідуалізації суб`єктів господарювання

67. Право господарського відання та оперативного управління майном

Право повного господарського відання - це право юридичної особи володіти, користуватися, розпоряджатися майном, яке надано їй власником для здійснення підприємницької діяльності.Згідно зі ст.37 Закону "Про власність" майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, на основі якого підприємство володіє, користується і розпоряджається вказаним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами Укр..Право оперативного управління визначають як таке, що фінансується за рахунок власника, особливе речове право юридичної особи (організації) володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за нею майном в межах, встановлених законодавчими актами, відповідно до цілей своєї діяльності, завдань власника і призначення майна.Право оперативного управління - це засноване на праві власності іншої особи і наданому нею повноваженні право володіння, а також обмежені права користування і розпорядження майном в цілях і межах, встановлених власником.Як і право повного господарського відання, право оперативного управління є похідним від права власності, воно більш обмежене порівняно з ним. Крім того, воно вужче, ніж право повного господарського відання. Якщо право повного господарського відання містить три правомочності - володіння, користування і розпорядження, то право оперативного управління охоплює одночасно лише дві - володіння і користування або володіння і розпорядження