9.3. Засоби контролю.

Відповідно до статті 26 Бюджетного кодексу на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється внутрішній фінансовий контроль, який повинен забезпечувати:

• постійну оцінку достатності та відповідності діяльності бюджетної установи вимогам внутрішнього фінансового контролю;

• оцінку діяльності на відповідність результатів встановленим завданням та планам;

• інформування безпосередньо керівника бюджетної установи про результати кожної перевірки (оцінки, розслідування, вивчення чи ревізії), проведеної підрозділом внутрішнього фінансового контролю.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за організацію і стан внутрішнього контролю та аудиту як у своїх закладах, так і в підвідомчих установах. Організація ефективної системи внутрішнього контролю за фінансово-господарською діяльністю установи покладається на її керівника.

Зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ здійснюються Рахунковою палатою – в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України, Головним контрольно-ревізійним управлінням України – відповідно до його повноважень, визначених законом.

Протягом фіскального року та в його кінці принаймні п‘ять груп значних установ здійснюють моніторинг відповідності місцевих надходжень і видатків до затвердженим призначенням і платежам або видаткам. По-перше, Бюджетний кодекс передбачає звірку на місцевому рівні бюджетів, які затверджуються, за якими складається розпис і які виконуються місцевими органами влади (стаття 115). По-друге, Державне казначейство через свої регіональні підрозділи обліковує всі доходи і видатки місцевих бюджетів і здійснює моніторинг виконання бюджету з метою забезпечення відповідності платежів зобов‘язанням і бюджетним призначенням (стаття 112:1-3). Це казначейська функція виконання бюджету. По-третє, Рахункова палата перевіряє використання бюджетних коштів Державного бюджету (стаття 110). По-четверте, Державне контрольно-ревізійне управління перевіряє відповідність процедурам обліку і ефективність використання ресурсів місцевими органами (стаття 113). Нарешті, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі комітети відповідних рад (стаття 115) виконують роль “вищих аудиторських установ” і здійснюють контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ.

З інституційної точки зору, необхідно чітко визначити ролі і сфери відповідальності кожного підрозділу. Оскільки можуть бути накладки і зайві підрозділи, що послаблює здійснення такого контролю і може призвести до втручань і перешкоджання управлінню програмами. Якщо функції внутрішнього аудиту виконуються бухгалтеріями, то попередній аудит платіжних доручень не здійснюється. Це суперечить одному з принципів внутрішнього контролю, який відділяє обов‘язки з збереження фондів від повноважень з затвердження платежів. Одна й та сама особа може затверджувати платіжні доручення і чеки, це потенційний конфлікт інтересів. Так само для зменшення можливостей для зловживань, обов‘язки щодо касових надходжень слід відділити від ведення обліку. Особливістю операцій з аудиту є їх систематичність – на основі прозорих норм. Попередні системи, які існували в країнах, що розвиваються, та з перехідною економікою, функціонували скоріше як спеціальні “контрольні центри”, які реагують на персональні скарги і не проводять аудиту на систематичній основі. Отже, було б корисно розрізняти три типи сучасних засобів контролю відповідності бюджету:

1. Внутрішній контроль: Існують правила і системи, які надають дані для менеджменту. Засоби внутрішнього контролю встановлюються в системі обліку, але застосовуються не бухгалтерськими підрозділами. Засоби внутрішнього контролю захищають державні фонди і забезпечують точність кінцевих звітів. Вони дозволяють керівникам і внутрішнім аудиторам приймати рішення, користуючись достовірними і точними фіскальними даними. В Україні за встановлення засобів внутрішнього контролю має відповідати Рахункова палата.

2. Внутрішній аудит: Це підрозділ на рівні управління, який здійснює незалежну оцінку системи внутрішнього контролю. Як правило, ці підрозділи децентралізовані на галузевому рівні і в США носять назву “генеральних інспекторів”. Вони мають три головні функції. По-перше, вони здійснюють попередній аудит операцій або типів операцій, таких як платіжні доручення, рахунки-фактури та інші типи платежів. Це передбачає тестування системи обліку і її можливостей генерувати достовірні та точні дані. Загальною проблемою, пов‘язаною з цією функцією, є тенденція до перетворення її на функцію з правового контролю, що вимагає багатьох кроків до того, як операції затверджуються внутрішніми аудиторами. Це часто спостерігалося в Латинській Америці і призводило до тієї ж корупції, для боротьби з якою створювалися ці засоби контролю. По-друге, підрозділи внутрішнього аудиту також розслідують порушення, коли фінансові процедури ігноруються або не відповідають прийнятій практиці. По-третє, підрозділи внутрішнього аудиту також оцінюють ефективність і результативність урядових програм. Останній функції, як правило, приділяється найменше уваги – винятки складають державні аудиторські служби Великої Британії та Швеції.

3. Зовнішній постаудит: Найбільша частина аудиторської діяльності проводиться до здійснення видатків для забезпечення законності та достатності видатків за призначеннями. Органи, які перевіряють відповідність законодавству, як правило, зосереджують увагу на стані після здійснення видатків і надають звіти про бюджетні рахунки на кінець року. Крім того, ці “вищі аудиторські установи” здійснюють аудит співвідношення вартості і якості подібно до аудиту, який проводиться внутрішніми аудиторськими підрозділами – при цьому в деяких випадках може відбуватися накладка діяльності з розслідування. Аудит відповідності законодавству сприяє встановленню системи аналітичних перевірок і рівноваг, яка підвищує рівень підзвітності громадянам.