2. Основні критерії, показники і методологія оцінки ефективності управління

Вимір і оцінка ефективності всіх організацій необхідні, оскільки, виступаючи передумовою відповідних рішень.

Будь-яка організація, що прагне до успішного функціонування і розвитку, розробляє методологію і систему вимірів, що відображують пріоритети, які відповідають обраним моделям, а також містять необхідні рекомендації що до того, де, що і коли необхідно вимірювати, хто повиннен цим займатися і з чим співставляти, щоб зробити об'єктивні висновки.

Методологічні підходи до вибору показників для виміру й оцінки ефективності організацій доцільно розглянути окремо по моделях закритого і відкритого типів. Це дозволить одержати повне уявлення про ті доповнення до методик і змінах у системі оцінок, що повинно бути зроблено нашими вітчизняними організаціями, які здійснюють, у зв'язку з ринковою реформою, перехід до відкритих систем.

У системах закритого типу (розглянуті перша і друга моделі) методологія виміру й оцінки ефективності організації базується на аналізі і розрахунку показників, що відображають використання внутрішніх ресурсів, застосованих або спожитих у процесі виробництва продукції або надання послуг. У першій моделі увага зосереджується на випуску продукції або послугах, вироблених організацією (тобто на так званих «виходах»), а в другому - на внутрішніх процесах, що відбуваються в ній і обумовлюють ту або іншу продуктивність (а отже, і ефективність).

Цілі організації, що функціонує по першій моделі, найчастіше висловлюються у визначених обсягах виробництва, реалізації, прибутках. Звичайно такі завдання визначаються у порівнянні з даними за минулі періоди або з параметрами конкуруючих фірм.

Нові підходи до проблеми ефективності, методології її виміру і оцінки, необхідні в зв'язку з переходом українських підприємств до ринкової економіки.

При цьому важливо виходити з реальних умов розвитку управління в країні, що диктують принципово нові моделі поведінки підприємств. Адже для багатьох із них на перший план висувається проблема виживання, що припускає необхідність одночасного вирішення таких завдань, як позиційонування на ринку, інвестиційна активність, продуктивність, якість, фінанси, організаційна культура, стратегія і т.ін. Ефективність визначається спроможністю організації вибирати пріоритети і послідовно, крок за кроком, вирішувати поставлені завдання з орієнтацією на головний напрямок

Численні дослідження закордонного досвіду оцінки і виміру ефективності організацій свідчать про те, що при використанні першої базової моделі організації в центрі уваги знаходяться показники, що характеризують результати діяльності. Такий підхід вважається найбільше зручним для виявлення і вивчення динаміки ефективності. Організації визнаються ефективно працюючими, якщо ними реалізовані висунуті цільові настанови по виробництву продукції або наданню послуг. При цьому повинні забезпечуватися: висока якість, задоволення попиту, низькі витрати і ціни, а також ефективний розподіл продукції або послуг. Досягнення цих «вихідних» параметрів гарантує одержання достатнього прибутку на капітал, виживання і розвиток організації.

При оцінці ефективності головна увага приділяється внутрішній економічності «efficienсу», що характеризує випуск продукції або послуг на одиницю витрат і визначаються шляхом розподілу обсягу випуску на розмір останніх. Показники ефективності розраховуються стосовно прибутку і характеризують рентабельність використання ресурсів підприємства. Рентабельність усього капіталу (норма прибутку або показник окупності засобів) вважається узагальненим показником, тому що «акумулює в собі структуру і спрямування усіх видів виробничих і фінансових ресурсів підприємства, процеси конверсії ресурсів у витрати в процесі виробництва і обертання, розміри, структуру і відповідність виконуваних робіт (послуг) ринковому попиту». Шляхом зіставлення обсягу продажів і витрат використаних ресурсів (сукупного капіталу) визначають показник, що у закордонній практиці має різні назви: продуктивність, оборот, оборотність, ресурсовіддача. Ступінь використання спожитих ресурсів, тобто поточних витрат, визначається шляхом їхнього зіставлення з обсягом продажів.

Важливість цих розрахунків для кожної компанії визначається тим, що по ним аналізується її конкурентноздатність. Ефективність окремих видів ресурсів оцінюється за допомогою показників ресурсовіддачі, обумовлених на основі зіставлення результату з ресурсами. Система загальних і конкретних показників доповнюється аналізом техніко-економічних параметрів і чинників, що впливають на ефективність, наприклад, асортименту продукції або послуг, використання засобів виробництва і робочого часу, динаміки браку і витрат на його усунення і т.ін. У той же час нерідко не приймаються до уваги такі чинники, як задоволеність працюючого і довгострокова готовність організації адаптуватися до змін зовнішнього середовища. Перехід до другої моделі організації, як правило, не означає відмови від поданих вище засобів виміру й оцінки економічної ефективності, але акцентує увага на внутрішніх процесах що дозволяють, досягти поставлених цілей на базі високої продуктивності праці. Головне тут - використання трудових ресурсів організації, тому важливі такі категорії, як інтеграція діяльності, задоволеність членів колективу, мораль, соціальний клімат і т.п.

Методологія оцінки ефективності базується на системі управління трудовими ресурсами, що включає показники їх формування, розвитку і підвищення якості трудового життя. У зв'язку з цим компанії здійснюють планування потреби в працюючих, цілеспрямований добір і розміщення персоналу, детальну розробку систем оплати праці і пільг, навчання і профорієнтацію, оцінку праці, а також підготовка керівних кадрів. Особлива увага приділяється якості трудового життя, під яким розуміється ступінь задоволення, завдяки роботі, найважливіших особистих потреб членів організації. Висока якість трудового життя визначається по таких напрямках: а) цікава робота; б) справедлива винагорода і визнання праці; в) чисте робоче середовище з низьким рівнем шуму і гарної освітленості; г) мінімальний і тільки необхідний нагляд із боку керівництва; д) участь працівників у прийнятті рішень, пов'язаних із їхньою діяльністю; е) гарантія роботи і партнерські взаємостосунки з колегами; ж) забезпечення медичного і побутового обслуговування працюючих.

У системах відкритого типу (третя і четверта моделі) ефективність організації вимірюється з урахуванням чинників зовнішнього середовища, які прямо або побічно впливали на функціонування і розвиток підприємства. Наші вітчизняні організації, що здійснюють перехід до ринку і працюють у новому організаційно-правовому середовищі, зустрічаються з необхідністю врахування значної кількості зовнішніх чинників, що раніш були поза полем їхнього впливу, тому що враховувалися і регулювалися центральними органами управління.

Системний підхід до виміру ефективності характеризується тим, що головна увага приділяється спроможності фірми одержувати всі необхідні для виробництва продукції і послуг ресурси з навколишнього середовища. Нездатність до такої діяльності асоціюється з низькою ефективністю, тому що будь-яка організація, перед тим, як почати свою діяльність, повинна придбати всі необхідні дня цього ресурси.

Оцінка ефективності організації з погляду системних ресурсів потребує, по-перше, виміру їхньої кількості, придбаного в зовнішньому середовищі, і по-друге, оцінки вигідності торгових угод із фірмами-постачальниками ресурсів. Відповідно до цого формулюються цілі, що стоять перед організаціями.

Вище відзначалося, що у відкритих системах велике значення надається стратегічному менеджменту, що припускає розробку планів стратегічного розвитку і методів їхньої реалізації. Оцінка стратегії проводиться шляхом порівняння результатів роботи зі стратегічними цілями.

Оцінка ефективності по четвертій моделі потребує урахування складу всіх зацікавлених груп (а він може змінюватися), динаміки їхніх пріоритетів і суспільних цінностей. Ефективність організації вимірюється ступенем задоволення чекань і потреб усіх груп інтересів, у складі яких виділяють зовнішні стосовно організації і внутрішні, тобто властиві їй самій.

З позицій загальнонаукового принципу детермінізму, тобто взаємозв'язку і взаємозумовленості всіх суспільних явищ і процесів, а також їхніх критеріїв і показників можна говорити про дві основні групи методів аналізу й оцінки ефективності управління. Першу групу складають методи оцінки ефективності з погляду ступеня або термінів досягнення, обумовлені об'єктивними чинниками і поставленої вищими органами соціально-економічної цілі (задачі). Іншими словами, ефективність управління характеризується тим ступенем реалізації висунутої цілі (або задачі), що була поставлена перед управляємим об'єктом (підприємством, регіоном, галуззю, країною). Якщо досягнуто встановлену ціль, якщо в термін вирішено поставлене завдання - значить управління функціонувало ефективно. У противному випадку очевидно, що про високу ефективність управлінської системи говорити не приходиться.

Другу групу складають методи оцінки ефективності управління, в основу яких покладено критерій економії ресурсів - зниження їхніх питомих витрат. Їхня суть полягає в реальному зіставленні отриманих результатів із ресурсним потенціалом управляємого об'єкта з метою виявлення ступеня реалізації його можливостей.

Як очевидно, задачею задач є підйом рівня управлінської діяльності із використанням критеріїв її соціальної ефективності і методів їх аналізу й оцінки, а також на грунті їх поєднання з крітеріями економічної ефективності. Особливо актуальним це питання стає при розробці методичних підходів , щодо оцінки ефективності управління організаціями, які діють в сфері освіти.