1. Сутність поняття ефективності управління і діяльності організації і методологічні підходи щодо її визначення

Розгляду ефективності менеджменту повинно передувати звернення до загального поняття ефективності, що охоплює різноманітні сфери людської діяльності. Такий підхід диктується не тільки методичним розумінням, але і тим, що зазначене загальне поняття поки що не одержало однозначного трактування. Буквально «ефективне» (від латинського «Еffесtus») означає дієвість, результативність, продуктивність. Взагалі ефектом володіє будь-яка взаємодія, що має якийсь результат, і в цьому самому широкому змісті ефект можна розглядати як абсолютне явище, що характеризує результат, властивість будь-якої взаємодії або процесу. При всій близькості категорій «ефект» і «ефективність» вони одна з одною не збігаються. Ефективність властива не усякій взаємодії, а лише цілеспрямованій, тому дана категорія носить управлінський характер і означає насамперед ступінь досягнення встановлених цілей. Таким чином, на відміну від ефекту, ефективність - це завжди визначене співвідношення (результату і цілей або результату і витрат на його одержання), тобто величина відносна. Цією вихідною позицією визначається і зміст ефективності управління.

Сутність ефективності управління у вітчизняній літературі як правило розглядається в аспекті двох складових: економічної і соціальної. Економічна ефективність характеризує співвідношення результатів із витратами, необхідними для їхнього досягнення, соціальна ефективність відображає ступінь досягнення соціальних параметрів управління. Разом ці категорії складають соціально-економічну ефективність управління.

У закордонній англомовній літературі поняття ефективності бізнесу і менеджменту визначається двома ключовими термінами: «Еfficеnсу» і «Еffесtivеnеss». Першим із них позначається співвідношення між обсягом випуску продукції і потрібними для її виробництва ресурсами. Це як би внутрішній параметр функціонування, що використовується для оцінки економічності роботи підрозділів і організації в цілому. Термін же «еffiсtivеnеss» застосовується для визначення ступеня досягнення організацією її цілей. «Ефективний» у цьому розумінні означає « той що має, високий рівень ефекту або результату» і характеризується оптимальним співвідношенням між випуском і витратами («efficiency»), а також такими параметрами, як виконання зобов'язань, адаптивність і розвиток. Термін «еffectiveness», отже, більш повно характеризує успішність роботи, відображає не тільки економічність виробництва продукції або послуг, але і характеристики взаємовідносин із зовнішнім середовищем, що мають суттєвий вплив на розвиток організації. Проблема підвищення цього комплексного показника потребує пошуку відповідей на ряд запитань: виробництво якої продукції може забезпечити максимум прибутків? яким ринкам віддавати перевагу^? у якому напрямку покращувати економічні характеристики товарів і ринків? як краще використовувати ресурси, щоб вони забезпечували екстраординарну, а не ординарну віддачу?

Різні за значенням і поняття “efficient” і “еffесtivе”. Перше відноситься до агентів виробництва, їхнім діям або інструментам і означає спроможність робити бажаний результат (ефект), який відповідає поставленному завданню. Друге характеризує уже виконану роботу або самого її виконавця і означає наявність високого рівня результатів (ефекту).

Перехід нашої економіки до ринкових взаємостосунків призводить до необхідності підвищувати ефективність не тільки виробництва, але і всіх інших сторін діяльності організації, а саме: вивчення ринків і задоволення потреб клієнтів, інновацій, управління персоналом і фінансами, захисту навколишнього середовища і т.ін. Іншими словами, мова йде про ефективну роботу всіх підсистем і підприємства в цілому, що в умовах ринку повинна забезпечувати управляюча система. Тому під ефективністю менеджменту варто розуміти насамперед таке управління, що забезпечує ефективність функціонування і розвитку організації як цілісної системи. Ефективність діяльності всіх первинних ланок народного господарства складає той фундамент, на якому будується ефективність економіки в цілому. Для того, щоб зрозуміти методологію виміру й оцінки ефективності, необхідно, отже, розглянути теоретичні концепції і моделі функціонування організацій, характерні для ринкової економіки.

У теорії організацій виділяють чотири типи моделей.

Перший тип поданий моделлю механістичної конструкції організації, сформувався наприкінці минулого й одержав широке поширення в першій чверті теперішнього сторіччя. Підприємство -це механізм, що представляє з себе комбінацію основних виробничих чинників: засобів виробництва, робочої сили, сировини і матеріалів. Його цілями є максимальні значення прибутку, рентабельності, капітальних вкладень, загального обороту капіталу. Для їхнього досягнення з найбільшою ефективністю і при найменших витратах ресурсів необхідно оптимально використовувати усі види останніх. Тому менеджмент організації повинен орієнтуватись у першу чергу на оперативне управління, за допомогою якого оптимізується структура виробничих чинників і всього процесу виробництва. Відповідно до цього оцінка ефективності функціонування організації проводиться по економічному показнику, визначеному як відношення випущеної продукції до витрачених ресурсів.

Другий тип моделей, побудований на визначенні організації як колективу, сформованого за принципом поділу праці. Дана модель будується виходячи з головного теоретичного положення, відповідно до якого найважливішим чинником продуктивності на підприємстві є людина як соціальний діяч. Тому елементами моделі є такі складові, як увага до працюючих, їхня мотивація, комунікації, лояльність, участь у прийнятті рішень. Іншими словами, моделюється система підтримки людських взаємостосунків внутрі організації. При цьому особлива увага приділяється стилю управління і його впливу на показники продуктивності і задоволеності працівників своєю працею.

Головні завдання менеджерів у цих умовах полягають в організації і управлінні персоналом, що повинно призводити до досягнення цілей підприємства. При цьому «організація забезпечує відповідні структури, регулює взаємостосунки між працюючими і координує процеси, необхідні для виконання поставлених завдань; управління ж означає особистий і конкретний вплив на співробітників, необхідний для своєчасного прийняття рішень і успішної реалізації намічених планів». Якщо усі внутрішні управлінські процеси, пов'язані з персоналом, здійснюються належним чином, в організації не виникає проблем із виконанням завдань по випуску продукції, прибутку, доходам і т.ін. Крітерієм успішності роботи в цій моделі виступає підвищення ефективності організації завдяки удосконалюванню її людських ресурсів.

У третьому типі моделі підприємство рекомендується розглядати у вигляді складної ієрархічної системи, що тісно взаємодіє з навколишнім середовищем. Основу при цьому складає загальна теорія систем. Головна ідея цієї теорії полягає у визнанні взаємозв'язків і взаємозалежностей елементів, підсистем і всієї системи в цілому з зовнішнім середовищем. Відповідно до такого підходу організації розглядаються як складові частини ринку, що визначає їхню структуру і системи управління. Ключовими чинниками успіху при цьому виступають ті що знаходяться в двох сферах: у зовнішній (із якої вони одержують усі види ресурсів, включаючи інформацію, тобто знання) і у внутрішній (сильні і слабкі сторони якої створюють кращі або гірші передумови для перетворення ресурсів у продукцію і послуги).

Головним напрямком діяльності менеджерів у даній моделі стає стратегічне управління, тому що поведінка організації в умовах, коли усі взаємозалежні підприємства діють по власному розумінню, не може бути об'єктом точного прогнозування і планування. Ця модель «підтверджує єдність системної багатопланованості і складності зовнішнього середовища». Ефективність організації в цих умовах оцінюється як системна доцільність, що враховує її спроможність до саморегулювання і самоорганізації, а також до досягнення цілей при зміні зовнішніх умов і чинників. У центрі уваги при оцінці ефективності знаходяться так звані входи в систему, тобто ресурси, одержувані з навколишнього середовища. Крім трудових, матеріальних і грошових у систему ресурсів включаються і такі, як суспільна підтримка програм, продуктів і політики підприємства.

Четвертий тип моделі представляє підприємство як громадську організацію, у діяльності якої зацікавлені різні групи, як ті що знаходяться усередині неї, так і поза нею. У зв'язку з цим цілі підприємств трактуються з позицій не тільки виробництва і збуту яких-небудь продуктів і одержання прибутку, але і задоволення різноманітних запитів пов'язаних із ними груп: споживачів, постачальників, конкурентів, інвесторів, суспільства в цілому. Основу цієї моделі (вона формується з 80-х років) складає теоретична концепція зацікавлених груп; відповідно до неї організації повинні брати до уваги різні інтереси партнерів, коло яких може бути досить широким. При урахуванні цих інтересів використовується критерій перевищення вартості послуг, що одержуються організацією у порівнянні з її ресурсними витратами. Такий підхід практично означає прийняття за основу стратегії обмеженої оптимізації, при якій досягнення якоїсь однієї цілі організації лімітується вимогою реалізувати й інші цілі на прийнятному рівні. Це призводить до необхідності дотримання визначеного балансу між такими різними за значенням цілями, як, наприклад, обсяг продажів, прибуток, доходи, інтереси персоналу і місцевих органів влади, захист навколишнього середовища і т.ін.

Суспільне значення підприємства посилює роль і вплив на його роботу соціальних норм і цінностей, культурних і моральних установок як у середині системи, так і у взаємостосунках із зовнішнім середовищем. У зв'язку з цим головними функціями менеджменту стають: досягнення високої продуктивності й ефективності шляхом зміцнення духу співробітництва і залучення працввників до справ організації, а також необхідного для зміцнення позицій підприємства в суспільстві постійного балансування інтересів основних груп, залученних у справи організації осіб. Визначення ефективності в цих умовах базується на виборі цінностей і встановленні політичної орієнтації організації. Тому поряд із використанням критеріїв соціально-економічної ефективності, робота організації оцінюється і по таких напрямках, як політика пов'язування власних інтересів з інтересами партнерів по бізнесу, а також відповідність соціально-культурної політики нормам і цінностям колективу і суспільства в цілому.

Аналіз показує, що в реальній дійсності немає організацій, що будували б свою діяльність у повній відповідності лише з якоюсь одною моделлю. Найчастіше спостерігається процес еволюційного переходу від одних пріоритетів до інших, наприклад, від моделі закритого типу з орієнтацією на оптимальне використання ресурсів до моделі, що представляє з себе відкриту систему, результати діяльності якої визначаються по системному ефекту. У такому випадку організація оцінює ефективність по критеріях, що випливають з обох моделей. У діяльності багатьох організацій (особливо великих) можна відзначити наявність елементів усіх чотирьох базисних концепцій, кожна з який використовується там і в тій мірі, де і наскільки це диктується ситуаційними умовами впливу сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників.