87.Світова валютна система. Валютні курси

Міжнародні валютні відносини - сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств. Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система – Форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами.

Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є створена.

Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни в міжнародних валютних одиницях. В основі формування курсів валют знаходяться вартісні пропорції обміну - інтернаціональні вартості визначеної кількості товарів і послуг, що представляються тією чи іншою грошовою одиницею. На практиці вартісні пропорції обміну валют одержують відображення у виді співвідношення купівельної спроможності валют.

Безпосередньо на курс валюти впливають стан її платіжного балансу, міждержавні розходження процентних ставок на грошових ринках різних країн, ступінь використання валюти даної країни на євроринку й у міжнародних розрахунках, довіра до валюти країни і т. д.

Валютні курси, що плавають - курси, що складалися в залежності від попиту та пропозиції на ту чи іншу валюту. З метою створення умов валютної стабільності країни укладають міжнародні угоди, що стають основою валютних систем.

88. Міжнародні кредитні відносини і механізм їх регулювання

Міжнародний кредит — це надання у тимчасове корис­тування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і то­варних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик.

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кре­диту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічних відно­син. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, роз­ширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного міжнародного фінансу­вання відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акуму­ляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам.

Міжнародний ринок позикових капіталів не лише про­довжує зростати абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х р. у зв'язку з енергетичною кризою різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових ринках позико­вого капіталу, однак невдовзі їх значення тут помітно ослаб­ло. Криза платоспроможності переважної більшості країн, що розвиваються, призвела до практичного витіснення їх з міжнародного ринку позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники розвинених країн. У зв'язку з цим з'явилися тенденції до сек'юритизації — переважан­ня на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабли­вими для представників промислове розвинутих країн.

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і реґіональних організацій, а також змішані.

Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські.

Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні установи.

Кредити міжнародних і реґіональних організацій мо­жуть бути надані переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Європейський банк рекон­струкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інститути. При­чому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту.

Змішані кредити — це кредити, в яких беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи.

89. Глобалізація як новий етап інтеграційних процесів у світовій економіці Глобалізація — всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Глобалізація пов’язана з переходом від індивідуальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку. Вона означає якісно новий стан взаємозв’язків в економіці, політиці, екології на основі підвищення мобільності капіталу, робочої сили, інформації, ідей у світовому масштабі. Вона потребує спільних зусиль урядів держав і міжнародних організацій, регулювання на світовому рівні.Глобалізація – це нова фаза світо господарських зв’язків, пов’язана з переходом до глобальної економіки. Глобальна економіка – це якісно новий стан світової економіки, яка поступово перетворюється в цілісний глобальний організм, поєднаний гігантською виробничо-збутовою мережею, глобальною фінансовою системою. Планетарною інформаційною мережею тощо.

Процес глобалізації розвивається під впливом сукупності таких факторів: Техніко-технологічних (науково-технічний прогрес, розвиток нових поколінь транспорту і зв'язку; революція в галузі інформаційних і телекомунікаційних технологій; виникнення єдиного інформаційного простору і створення можливостей для здійснення операцій в режимі реального часу ); Соціально-економічних (поглиблення інтернаціоналізації економіки на основі її транснаціоналізації та регіоналізації; лібералізація сфери руху товарів і капіталів, розвиток нових фінансових технологій і т.д.) Політичних (взаємопроникнення макроекономічної політики уряду та центробанку; зростаюча орієнтація національних держав на зовнішні зв'язки; геополітичні зрушення, пов'язані з розпадом світової соціалістичної системи); Морально-етичні (послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків і звичаїв; зростання мобільності духовно-емоційного спілкування; інтернаціоналізація освіти, культурного простору тощо ).

Існують такі рівні прояву глобалізації: Світовий — посилення економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх господарських комплексів та економічних систем. Окремої країни — зростання відкритості економіки, її інтегрованості у світову господарську систему. Галузевий — зростання взаємопов'язаності конкурентоспроможності компанії всередині галузі в певній країні з її конкурентоспроможністю в інших країнах. Окремих компаній — розвиток і поширення глобальних корпорацій і стратегічних альянсів як головних суб'єктів багатонаціонального виробництва, зорієнтованого на всесвітні джерела постачання та ринки збуту