81. Сімейні доходи, їх джерела, структура та диференціація. Крива Лоренца та коефіцієнт Джині

Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.

Джерела формування сімейних доходів:

— власність на ресурс "праця", який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у фірмах: заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний

прибуток підприємця, гонорари;

— власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;

— державні трансфертні виплати (пенсії, допомоги, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров'я, пільги тощо);

— інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.)

Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний перехід між різними рівнями споживання. Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання - забезпечених та малозабезпечених.

Для виміру фактичного розподілу доходів використовують «криву Лоренца» та «коефіцієнт Джині», що показують, яка частка сукупного доходу припадає на кожну групу населення, що дозволяє судити про рівень економічної нерівності в даній країні.

«Крива Лоренца» - це метод графічного зображення рівня концентрації явища. Рівномірний розподіл ознаки буде представлено діагоналлю, що називається «лінією рівномірного розподілу», а нерівномірний – «лінією Лоренца», відхилення якої від діагоналі і характеризує ступінь нерівномірності.

Для розрахунку конкретного рівня нерівності у розподілі доходів площу, що утворилась лініями рівномірного і нерівномірного розподілу доходів, відносять до площі трикутника ОАВ. Отриманий результат і є «коефіцієнт Джині».

82. Зайнятість і безробіття. Ринок праці і відтворення робочої сили

За концепцією МОП, працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років. Саме ці вікові межі визначають чисельність робочої сили (ЧРС).Чисельність робочої сили — це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність працювати за наймом з метою отримання доходу в грошовій чи натуральній формі. Іншими словами ЧРС називають трудовими ресурсами, або економічно активним населенням.

Безробітні — це непрацюючі особи, що входять до складу робочої сили, які активно шукають роботу за наймом (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент. Безробіття — це складна економічна, соціальна та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а соціальні відносини — напруженими.

Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричиненого відчаєм. Саме тому уряд жодної країни не може залишатися байдужим до проблеми безробіття.

Існує два види безробіття: вимушене і добровільне. Добровільне безробіття пов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов. Вимушене безробіття не пов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором.

Невиробниче (безпосереднє) споживання за своїм змістом є знищенням виробленого продукту. Люди, споживаючи їжу, одяг, послуги, знищують продукт. Але це знищення є процесом відтворення життя людини, її здібностей до найманої праці та інших здібностей. Споживаючи, люди створюють сім'ї, народжують дітей, виховують їх, навчають, готують їх до здійснення господарської діяльності після досягнення працездатного віку. Відтворення найманого працівника, таким чином, відбувається за межами підприємства. Отже, споживання за межами виробництва забезпечує відтворення ресурсу "праця".

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи, є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лиш у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів.

Отже, ринок праці - є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого - сама впливає на них. Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямків НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Ринок праці поділяється на внутрішній та зовнішній. Ці поняття фіксують стан ринку праці щодо конкретного підприємства. Основний кадровий склад персоналу утворює його внутрішній ринок. Працівники, що залучаються із зовнішніх джерел, утворюють зовнішній. Більш ефективний внутрішній ринок, оскільки він передбачає збереження стабільного колективу, фактор ефективної роботи, традицій, стилю, звичаїв. Тому підприємство намагається не допустити проникнення на внутрішній ринок працівників ззовні.