4. Сприяння працевлаштування студентської молоді та сучасні особливості «відпрацювання» випускників-бюджетників.

Нормативно-правова база, яка регулює питання отримання першого робочого місця, ґрунтується на Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, що затверджений Постановою КМУ від 22 серпня 1996 року [Студент у законодавчому просторі, 240-252]. Згідно п.6 цього Порядку, випускник зобов’язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.

Відповідно п.14 зазначеного Порядку: «у разі неприбуття молодого фахівця за направленням, або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, протягом трьох років випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання, та компенсувати замовнику всі витрати» [ , 242].

Згідно п.17 цього ж Порядку, випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавцями державного бюджету[ , 243].

Поряд із такими, здавалось би «загрозливими» до студентів нормами чинного законодавства, на офіційному сайті профільного міністерства, а саме Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, оприлюднено роз’яснення щодо питань працевлаштування випускників вищих навчальних закладів у наступному формулюванні:

«Основним завданням, що стоїть перед вищими навчальними закладами, є здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Цей закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання. Не зазначено у законі й те, що вищий навчальний заклад зобов’язаний гарантувати випускникові його працевлаштування – в обов’язки вищого навчального закладу входить сприяння працевлаштуванню своїх випускників. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, тому що відсутні правові механізми, які б зобов’язали його відшкодувати до державного бюджету вартість навчання. Враховуючи сучасні умови розвитку економіки України, у тому числі, значне зменшення державного сектору (від 0 % до 30 %, залежно від галузі економіки) керівництво вищих навчальних закладів, за умови відсутності запитів від державних підприємств, установ та організацій, може сприяти працевлаштуванню випускників на підприємства, установи та організації інших форм власності, оскільки вони теж є платниками податків і вносять внесок у розвиток економіки країни.» [електронний ресурс сайт МОН].

В загальному ж випадку відпрацьована раніше система розподілу студентів була якісною та досить таки показовою. Складалась вона з двох етапів:

• попередній розподіл, що включає зустріч студента із потенційними роботодавцями перед дипломуванням;

• кінцевий розгляд кандидатур, отримання направлення молодого фахівця на роботу.

Фома направлення на роботу зазвичай заповнюється кадровою службою вищого навчального закладу, далі видається на руки випускнику, який вже повинен прибути на робоче місце. На зворотньому листі цього направлення зазначають суму місячного заробітку студента (колишні звичайні студенти в розмірі мінімальної академічної стипендії, сироти – в розмірі соціальної стипендії). Ця сума і буде першою заробітною платою молодому спеціалісту за перший місяць роботи за місцем направлення.

Додатковим стимулюючим фактором щодо працевлаштування сиріт є можливе отримання ними матеріальної допомоги у зв’язку із працевлаштуванням. Згідно встановленої процедури вона виплачується за місцем попереднього навчання сиріт, при представленні документів, що засвідчують прийняття на роботу. Розмір такої допомоги випускникам-сиротам встановлюється Постановою КМУ №226 та складає в 2011 році та складає орієнтовно 5000,00 грн.

Останнім часом на загальнодержавному рівні ведеться політика щодо створення у кожному ВНЗ структурного підрозділу по сприянню працевлаштуванню студентів та випускників. Є певні надії студентського загалу щодо серйозності намірів держави забезпечити кожного першим робочим місцем, і тим самим сприяти соціальному становленню випускників.

Різноманіття осіб пільгових категорій у ВНЗ досить таки велике. Найбільш показовим полем діяльності студентських профспілок та самоврядування є робота із студентами-сиротами. Адже соціальна підтримка цієї категорії потребує витрат суттєвих ресурсів не лише матеріального спрямування, а й корекційного, соціального, педагогіко-психологічного, медичного тощо.

Виховання та навчання (соціалізація) сиріт у ВНЗ є державною справою, що вимагає особливого планування, фінансування, управління та координації зусиль між усіма агентами соціалізаційних впливів на молодіжне середовище. Під час навчання у ВНЗ у студентах закладаються фундаментальні основи особистості, її здатність до адекватної оцінки соціальних процесів тощо.

Система ВНЗ України (881 заклад) отримує державне замовлення фахівців, у тому числі з числа абітурієнтів пільгових категорій, зокрема – сиріт. Загальна кількість сиріт у ВНЗ МОН складає понад 11 тисяч студентів, що обумовлює збільшення обсягів роботи осіб, які відповідальні за виховну, корекційну, соціальну роботу у відповідних навчальних закладах.

Вступаючи до ВНЗ, молодь з числа сиріт є дещо обмеженою у соціальних зв’язках зі своїм оточенням, більшість не має змоги розраховувати на матеріальну чи моральну підтримку рідної сім’ї, близьких людей, через це формування у цієї категорії громадян мотивації до отримання якісної вищої освіти, досягнення успіху, активної життєвої позиції, закладення основ успішної кар’єри є вельми актуальним та перспективним у формуванні високоосвіченої та адаптованої особистості. Головним орієнтиром якісної підготовки сиріт до життя є питання їх спроможності конкурувати на ринку праці після закінчення ВНЗ поруч із «звичайними» випускниками.

Із закінченням загальноосвітніх закладів починається складний та багатогранний процес – вибір життєвого шляху. Відбувається безпосередня реалізація намічених планів за основними напрямками: вступ і навчання у ВНЗ, організація змістовного дозвілля, пошук нових контактів, роботи тощо. У деяких випадках поновлюються контакти із кримінальним світом, утриманство тощо.

Набагато глибші проблеми у абсолютної більшості випускників інтернатних закладів. Життя їх плине без довгої перспективи, вони не наповнюють його реальним змістом, не здатні відразу підібрати інструмент для досягнення мети, боязко приймають самостійні рішення, їм також притаманна недооцінка себе, відсутність культури спілкування та емоційної культури зокрема.

Є різні підходи до формування соціальної роботи зі студентами у ВНЗ. За часів Радянського союзу головними виконавцями виховної роботи вищої школи були куратори академічних груп. Також вирізнялась у той час роль та місце комсомольських організацій. За останні два десятиліття інститут кураторства майже зник зі студентського життя, і на це є свої суто «економічні» причини.

Правонаступниками комсомольських організацій у наш час стали студентські профспілки та органи студентського самоврядування (далі - ОСС) ВНЗ у різних формах. Так, перші є яскравими захисниками прав та інтересів студентської молоді, другі ж активно набирають оберти. Але дуже важко провести грань між цими структурами, бо націлені вони у будь-якому випадку на головне: соціальне становлення студентської молоді. Контингент «співробітників» студентського самоврядування формується різними способами: у когось вирішальною була порада близьких чи знайомих, у когось рідні працювали у правозахисних (громадських) організаціях, у когось просто багато вільного часу, покликання працювати на суспільний результат, або така діяльність закладена в рамках особистої «генетичної» програми.

Виховна робота у більшості вищих навчальних закладів здійснюється здебільшого в рамках щорічних разових заходів. Для якісної соціалізації сиріт необхідно вести цілий ряд комплексних заходів, які б в цілому забезпечували гармонійний розвиток підопічних, сприяли б змістовному навчанню, залучали їх до спортивно-масової, наукової, громадської діяльності, створювали відповідні мотивації та, врешті-решт, відчували б власну відповідальність за підготовку цієї категорії студентів до дорослого життя.