4. Фактори успішності проведення соціального консультування.

Результат консультування багато в чому залежить від досяг¬нення взаєморозуміння між консультантом і тим, кого консульту¬ють. Для цього необхідно дотримуватись таких технологічних умов:

а) позиція консультанта не повинна суперечити поглядам клієнта;

б) слід наочно показати клієнту, що дії, яких від нього очікують, будуть сприяти і відповідати задоволенню його потреб і інтересів;

в) за всіх рівних умов люди легше приймають позицію тієї особи, до якої відчувають позитивне емоційне ставлення, і відкидають позицію тієї, до кого відчувають негативні емоції. Автор одного із практичних посібників з практи¬ки соціальної роботи, що виданий Британською асоціа¬цією соціальних працівників, В. Колшед наводить такий перелік якостей ефективного консультанта:

1.Емпатія, чи здатність бачити світ очима іншої людини.

2. Повага до клієнта, здатність реагувати на проблему клієнта таким чином, щоб передати йому впевненість у її успішному вирішенні.

3. Конкретність, чіткість, тобто спосіб комунікації з іншою людиною, коли поглиблюється ясність своїх висловлювань.

4. Знання себе і прийняття себе, а також готовність і вміння надавати іншим допомогу в самопізнанні.

5.Щирість, вміння поводитись природно у взаєминах з клієнтом.

6. Конгруентність - співпадіння того, що повідомляється вербально, з мовою тіла.

7. Робота з тим досвідом, який є на момент консультування; вміння реагувати на те, що відбувається в момент зустрічі.

До вмінь професійного консультування також відносять:

• надавати людині можливість закінчити говорити без реагування зі сторони консультанта;

• точно відображувати і відтворювати зміст бесіди і почуття;

• підсумовувати етап інтерв'ю таким чином, щоб просуну¬ти бесіду дальше;

• прояснювати співбесіднику свою власну роль;

• використовувати відкриті питання;

• використовувати підказку так, щоб сприяти просуванню співбесідника вперед у його розповіді;

• створювати безпечні умови для вияву почуттів співбесідника;

• пропонувати експериментальне (тобто таке, що йде від реального, а не від уявлюваного досвіду) розуміння проблеми, ситуації;

• відчувати, як інша людина впливає на консультанта;

• бути толерантним при мовчанні;

• контролювати свою власну тривогу і розслаблятися;

• визначати і спрямовувати напрям ходу бесіди;

• реєструвати прояви амбівалентності, непослідовності і вміти протистояти їм при необхідності;

• бути толерантним до болючих тем;

• генерувати і обговорювати альтернативні плани дій;

• оцінювати витрати і здобутки у випадку досягнення мети.

12. Лекція № 12 Інновація в соціальній роботі(3 години).

    1. Загальне поняття про інноватику.

Сьогодні, коли діалектика суспільного розвитку зумовила створення та затвердження нових соціальних установок і нової соціальної політики, а також формування нового соціального мислення, соціальна робота набуває все більш чіткі структурні обриси як особливий вид професійної, наукової та освітньої діяльності. Сучасні організації та установи, що здійснюють свою діяльність в соціальній сфері, повинні адаптуватися до нових реалій навколишнього світу, передбачити тенденції майбутніх змін. В ході вирішення цієї задачі розробляються і впроваджуються різні нововведення в соціальній сфері нашого суспільства. Саме вони все частіше визначаються вченими як соціальні інновації (від лат. innovatio - введення в практику нового).

Поняття "соціальна інновація" можна визначити як свідомо організоване нововведення або нове явище в практиці соціальної роботи, що формується на певному етапі розвитку суспільства відповідно до поточних соціальними умовами і має метою ефективні позитивні перетворення в соціальній сфері.

Під інноваційним процесом розуміється процес генерування нової ідеї, розробки, експериментальної апробації, її поширення та використання. Інноваційний процес включає в себе інноваційну діяльність, яка розуміється як діяльність, спрямована на використання наукових знань і практичного досвіду з метою отримання нового або поліпшення продукту, способу його виробництва .(технологія) і вдосконалення соціального обслуживания1. Він складається з таких складових, як процес пошуку і розробки нової ідеї, її експериментальної апробації, поширення та використання.

Період від виникнення до практичного застосування нового являє собою інноваційний цикл, тривалість якого може варіювати залежно від багатьох факторів, що викликають гальмування процесу. Серед основних факторів гальмування можна виділити соціально-економічні та психологічні.

До першої групи відносяться насамперед гострий дефіцит фінансування нововведення, явний недолік професійно підготовлених кадрів, перспектива скорочення робочих місць і поширення безробіття у міру розвитку конкретного інноваційного процесу.

Соціальною базою, суб'єктом соціальних нововведень є інноватори. А.І. Ласкавий пропонує кваліфікувати їх по ряду підстав: по типу інноваційної діяльності - творці (автори ідеї та її популяризаторы) та реалізатори (автори технологічного процесу освоєння і впровадження нововведення); по відношенню до основної спеціальності - професіонали і самодіяльні інноватори; але кількістю учасників - колективні та індивідуальні інноватори; по предметі інноваційної діяльності - інноватори - розробники нових матеріальних продуктів, нових технологій, методів діяльності, нових соціальних норм і відносин.

В останні роки инноваторами розроблені, наприклад, у соціальної медицини - сучасні методи лікування від алкоголізму, на виробництві - нові методи стимулювання трудової діяльності, в педагогіки - нові методи навчання, коли поряд з традиційними, класичними формами не остання роль відводиться інноваційному навчання. Воно не тільки передає соціальний досвід одного покоління до іншого, і формує особистість індивіда як активно чинного соціального суб'єкта, здатного адаптуватися до нових умов. Всі ці нововведення, їх технології і методи і становлять предмет соціальних інновацій.

У зв'язку з тим, що багато організацій і підприємства соціальної спрямованості змушені постійно пристосовуватися до мінливих обставин, розвивати традиційні або шукати кардинально нові способи вирішення соціальних проблем, особливу розвиток отримала нова галузь знань - соціальна інноватика, що досліджує питання теорії і практики соціальних нововведень1.

Інноваційні соціальні технології являють собою такі методи, прийоми інноваційної діяльності, які спрямовані на створення і матеріалізацію нововведень в суспільстві, реалізацію таких ініціатив, які викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя, призводять до раціонального використання матеріальних та інших ресурсів в обществе2. Інноваційні технології існують у двох формах: у вигляді програм і документів і як реально що розвиваються, у відповідності з цими програмами соціальні процеси.