54.Релігійно-містичне підґрунтя драматургії п.Кальдерона. Життя є сон

Доля Кальдерона відбиває суперечності його епохи. Письменник починав свій шлях як абсолютно світська людина, а завершував як палкий прихильник віри, служитель церкви. Живучи напруженим і складним життям своєї доби, митець усвідомив марність земного існування, що змусило його віддати перевагу духовним потребам. Це зумовило й етапи творчої еволюції Кальдерона. “Життя - це сон” - саме той твір, який акумулював усю складність та багатозначність проблем, які завжди поставали перед людиною і які вона будь-що прагнула осягнути. Його мотиви та образи мають складні зв'язки із тогочасним культурним контекстом і сягають своїм корінням древніх релігійних легенд, фольклорних сюжетів, філософських концепцій та конкретно-історичних фактів Події п'єси розвиваються доволі стрімко і напружено, в атмосфері певної загадковості; політичні, державницькі конфлікти поєднуються з колізіями, що виникають на ґрунті любовних стосунків та родинних непорозумінь. П'єса ділиться 23 на три частини -- дії, або, як називали їх у тодішньому іспанському -- театрі, хорнади, що буквально означає «денний етап» (цикл). Кальдерон відтворив напружену духовну атмосферу епохи, намагаючись осмислити сенс життя особистості, її стосунки зі світом, Богом, долею. Час і простір у таких п'єсах досить умовні. Твори відзначаються високим ступенем алегоричності й метафоричністю мовлення. Дійсне і уявне, реальне і фантастичне сплітаються настільки тісно, що життя постає у вигляді «сну», де немає нічого певного, сталого, справжнього. Отже, постійне прагнення робити добро є необхідною умовою того, щоб людина була людиною, здолала шлях від зла до добра -- ось перший «рецепт» Кальдерона й одна з провідних думок твору. Друга філософська проблема доби бароко -- чи здатна людина перемогти долю, фатум? Ця проблема також тісно пов'язана з конфліктом драми Кальдерона: пророцтво про долю Сехисмундо не відповідає його справжній долі. То чи може людина впливати на свою долю, чи вона приречена жити за схемою фаталістів: «Хто долі скорився, той за нею іде, а хто ні -- того вона тягне за собою силоміць»? Через усю п'єсу «Життя -- це сон» послідовно проводиться думка: людина може й повинна долати не присуди долі, а себе -- шляхом духовного й морального вдосконалення, це й є той істинний шлях, що веде до добра [18, с. 57]. Треба приборкувати в собі звіра, і тоді людина не повністю залежатиме від фатуму.

55.Переплетення реалістичних та барокових елементів в романі Вигадливий симпліциссімус

У 17-му столітті в Німеччині Гріммельсгаузен написав роман «Симпліциссімус». Цей твір пізніше був детально вивчений літературознавцями, оскільки являє собою велику цікавість з багатьох точок зору—він віддзеркалює стан Німеччини того періоду, різноманітні порядки і звичаї, а також містить у собі психологічні елементи. Щоб добре зрозуміти цей роман, необхідно пригадати, в який час він був написаний. Створення твору пов’язане з Тридцятилітньою Війною, її економічними, політичними та соціально-культурними наслідками, від яких найбільше постраждало, насамперед, просте населення. Події в романі представлені на рівні рядових учасників, яких війна зачепила безпосередньо, хто на власні очі бачив найгірші її прояви. Саме тому в романі немає опису широкомасштабних військових дій, зображення воєначальників, які розробляють стратегію битв. Безсумнівно, насправді це мало місце, але не цікавило автора роману. Предметом його зображення стали прості учасники війни та їх доля. Як відомо, бароко—стиль дуже неоднозначний, його нерідко взагалі відкидали вважаючи, що він не можу узагалі претендувати на звання мистецького напряму. Інші вважають, що література бароко, особливо в Німеччині, відображає настрій верхів суспільства, хоча це далеко не так. Існувало так зване «низове бароко», яке синтезувало продукти двох епох—Середньовіччя й Відродження. Воно поєднує в собі ці два, здавалося б, цілком протилежні напрямки. Головним девізом барокового карнавалу слугували гасла про марноту світу й скору смерть. А отже людина має поспішати радіти життю й вдовольняти свої земні радощі й потреби, на чому не прийнято було акцентувати увагу в Середньовіччі. Як раніше Рабле, так тепер і Гріммельсгаузен показують життя в усіх його проявах, нічого не вилучаючи. В карнавалі все обертали «задом на перед», низьке підносили на вищі щаблі, а врочисте, навпаки, опускали. Це ми бачимо і в Рабле, і в Гріммельзгаузена, і в деяких творах Шекспіра.