43. Філософська глибина та універсальне бачення образу Гамлета

У центрі сюжету однойменної трагедії - образ Гамлета, датського принца - з ним найтісніше пов'язані всі події і всі персонажі трагедії.За своєю вдачею герой трагедії - людина діяльна й багатогранна, з розвинутим духовним світом.Гамлет володіє високим інтелектом, йому властивий філософський склад мислення.За окремим і випадковим він уміє розрізнити сутність, загальне й характерне. Події, що відбуваються при дворі, приводять Гамлета до узагальнюючих висновків щодо людини і світу загалом.Якщо в світі можливе таке зло, якщо в ньому гинуть чесність, любов, дружба, гідність людини, тоді він «розладнався», хворий, «час звихнувся».Отже, Гамлет вражений не тільки злочинністю Клавдія, а й усією системою чужих йому принципів життя й моральних понять. Герой знає, що він не може обмежитись лише помстою, бо вбивство Клавдія не змінить світу. Гамлет не відмовляється від помсти, але разом з тим усвідомлює, що завдання його набагато ширше - протидіяти злу загалом. Велич задачі й об'єктивна нездійсненність її зумовлюють надзвичайну складність внутрішнього життя і дій Гамлета. У поведінці Гамлета, в його міркуваннях багато непослідовного, суперечливого,але він ніколи не відступить від свого завдання, від дії й боротьби, бо це суперечить усьому складу його натури, його свідомості.В образі Гамлета виразно проявилася одна з характерних особливостей Шекспірового методу - змалювання трагічного героя як боротьбу пристрастей, вічний рух почуттів, стан душевної.Загибель Гамлета неминуча. «Гамлет боровся в ім'я всіх людей, заради їх блага, але сам був дуже далекий від них. В цьому величезна слабкість благородного принца... Іншим Гамлет і не міг бути, таким його зробив час, який ще не визрів тоді для народження непереможного союзу народу з передовою думкою». Образ Гамлета був художнім узагальненням долі гуманістів кінця епохи Відродження.

44.Застосування поліметодологічних підходів до інтерпретації творчості Шекспіра (на пр. Одного з творів)

Одним з популярних у 19 ст підходів до творчості Ш був хаактерологічний, тобто аналіх Шекспірівських персонажів під психологічним кутом зору, так, начебто вони були реальними людьми. Кульмінацією у подібній трактовці стали лекції Бредлі про трагдії шекспіра, де герої розглядалися як живі люди, характер і біографію яких автор реконструював за доомогою натяків. Він підмітив єдність шекспірівського канону на рівні образності. Пізніше шекспіріана минулого століття відійшла від такох трактови і підійшла д п’єс як до органічної єдності образності, метафорики і тональності.20 ст- культурно-історичний підхід, і це цілі низки наукових шкіл. Марксистська критика – віддзеркалення у творах Ш тодішніх класових процесів в англ сус-ві (формуання буржуазії). Культурний матеріалізм, новий історизм. В основі останнього лжить всіх феноменів доби як однієї культ. Формвції. Фокус дослідження десь між текстом і контекстом. Феміністична та гендерна критика – асиметричні стосунки між статями, патріархальне сусп., трансвестизм(«Дванадцята ніч»), проблеми сім1ї та шлюбу. Постколоніальний струмінь – прояви імперської та расової свідомості у текстах драматурга (Отелло). Неофрейдизм: Фрейд пропонує трактування образу Гамлета як прояв Едипового комплексу. Подібні положення були застосовані практично до всіх творів Ш. Міфокритики виводять архаїчну, міфологічну праоснову, а драми Ш вважаються замаскованими втіленнями ритуальних практик – напр, смерть та відродженя бога(короля). Архетипна критика – баз. На концепціїї архетипів Юнга як найдавніших елементв клетивного несвідомого – Мудрого Стаго, Матері, Тіні, Немовляти і т.д. Тестоцентризм – принцип програмуваня Шекспіром наступної реакції реципієнтами текстів. Театрознавчі розвідки(«дослідження вистав») - відтворення драматургії Ш на сцені в синхронічному і діахронічному розрізі. Сучасна епоха додала традицію кінознавчих розвідок.