52. «Максими» Ларашфуко, Характери «Лабрюєра», «Думки»Паскаля

У Мемуарах (M moires, 1662) Ларошфуко у властивій йому неупередженої, незалежної манері розповідає про власну невдалої ролі у подіях Фронди. Цей об'єктивний стиль з ще більшим блиском заявив про себе в головному його творі - Максимах (Роздуми, або Моральні вислови і максими - R згинань, НУ Пропозиції та ін Maximes Моралес, 1665 Ларошфуко не першим відкрив головну спонукальну причину людських вчинків -. приховуване себелюбство (amoure propre):. його оригінальність в тому, наскільки майстерно і влучно цей основоположний принцип ілюструється прикладами і вбирається в витончені лаконічні фрази Ларошфуко часто називали песимістом, але він скоріше був реалістом, які брали суспільство з усіма його вадами і що вважав принцип загального егоїзму чимось на зразок закону природи, який дозволяє пояснити людські слабкості «Les Caractères Характери і звичаї цього століття-єдиний твір всього його життя, складаються з 16 глав, з яких дві присвячені церковному красномовству і вільнодумства;. тут Л є віруючим християнином, противником атеїстів і скептиків .. У всіх інших розділах Л не зачіпає ні релігійних, ні чисто філософських питань Він не вносить в життя своїх ідеалів, а докладає до вчинків і характерам людей мірило існуючих умов Цільного світогляду, філософської системи в його книзі знайти можна; ... Багато хто з його характеристик написані у запеклому, саркастичному тоні, автор, очевидно, багато страждав від забобонів суспільства, і Тен не без підстави порівнює його в цьому відношенні з Ж Ж. Руссо Особливість книги Л - портрети: це - цілісні типи і повні драматизму епізоди .... Особливо знамениті типи Еміри - зарозумілою кокетки, Гнатона - відразливого егоїста, Меналька - розсіяного людини, Федона - приниженого бідняка.Секрет успіху «Думки» Паскаля Вона надає певного спрямування самим думкам, що так натхненно описують нездоланну суперечливість людського буття, його що миттєву вразливість у просторовому та часовому безмежжі Всесвіту.мовно книгу можна ще поділити на дві частини: перша – це самі «Думки», друга – це коментарі і примітки, що допомагають зрозуміти філософію життя Паскаля. Знаходимо тут різноманітні таблиці, бібліографію досліджень, що стосується «Думок» Паскаля, біблійні цитування, використані у працях. Увагу приділено також критиці хибних стереотипів, пов’язаних із ім’ям і творчістю Паскаля. У перекладі враховано найсучасніші текстологічні розвідки провідних паскалезнавців.

53Мистецька модель хаотичного світу в літ.Бароко

Епоха бароко - одна з найбільш цікавих епох в історії світової культури. Цікава вона своїм драматизмом, інтенсивністю, динамікою, контрастністю і, в той же час, гармонією, цілісністю, єдністю. Для нашого часу - смутного, невизначеного, динамічного, що шукає стабільності і впорядкованості, - епоха бароко надзвичайно близька по духу. Проте бароко не тільки синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Воно має також цілу низку оригінальних стилістичних і поетичних рис. Барокова література рухлива й динамічна, їй притаманні трагічна напруженість і трагічне світосприйняття. І хоча художня концепція бароко так само гуманістично спрямована, як і ренесансова, в ній, на відміну від світлого, оптимістичного, життєрадісного мистецтва Відродження, посилюються настрої песимізму, скепсису, розчарування. Людина, згідно з провідною бароковою ідеєю, це піщинка у Всесвіті. Життя її — скороминуще, в ньому панують випадок і фатум. Найпоширенішими темами літератури бароко стають «Memento mori!» (пам’ятай про смерть!) і «Vanitas» (суєта). Людина приречена на життєву суєту і страждання, а також на смерть, що є спасінням від скорбот життя. Так, іспанський поет Ґонґора-і-Арґоте закликає не поспішати народжуватися «в ім’я життя», а навпаки — поспішити вмерти. Життя в дисгармонійному й хаотичному світі, на думку одного з найвидатніших представників німецького бароко Андреаса Ґріфіуса, є гіршим за смерть. Поетика літературного бароко поєднує в собі різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Так, Богородиця йменується Діаною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна, в богословських трактатах з’являються амури й купідони тощо. Таке поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Поетика бароко органічно «сплавляє» символіку з побутовим натуралізмом, аскетику — з гедонізмом, сакральне — із жартівливим. Для митців бароко немає абсолютно нічого, що не могло б співіснувати. За допомогою метафори все можливо поєднати. Головне, аби таке примхливе сполучення вражало й було дотепним. А щоб виявляти свою дотепність, вважає іспанський теоретик бароко Емануело Тезауро, необхідно якраз поєднувати смішне і сумне, трагічне і комічне, бо «не існує явища ані настільки серйозного, ані настільки сумного, ані настільки піднесеного, щоб воно не могло обернутися на жарт і за формою, і за змістом».