- •1Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія, пов’язана з цим періодом.
- •2Перехід від теоцентричної до антропоцентричної картини світу як світоглядне ядро Відродження.
- •3Відновлення в правах матеріально-чуттєвого аспекту світу та людини.
- •4Роль античності в становленні культури Ренесансу.
- •5Поняття ренесансного гуманізму та індивідуалізму.
- •6Типологічні риси літератури європейського Відродження.
- •7Періодизація Відродження в Італії.
- •8Поетична творчість Петрарки як родоначальника європейської лірики нового часу.
- •9.Історія створення , структура та змістове наповнення збірки Петрарки «Канцоньєре».
- •10. Новаторство Бокаччо-новеліста. Поєднання в «Декамероні» фольклорної традиції з новим гуманістичним світобаченням.
- •11. «Звільнений Єрусалим» т.Тассо як ідейно-естетичний підсумок італійського Відродження.
- •12. Суспільно-духовні обставини перебігу Відродження в Німеччині. Зв’язок німецького гуманізму з ідеями Реформації.
- •13. Визначальні риси проблематики та поетики бюргерської літ-ри Німеччини. «Корабель дурнів» с. Бранта.
- •14. Майстерзингерська лірика г. Сакса: тематика та естетика.
- •15. Діяльність німецьких гуманістів. Ульріх фон Гуттен та «Листи темних людей» в боротьбі проти обскурантизму та невігластва.
- •16. Еразм Роттердамський – найвпливовіший мислитель Європи початку XVI ст. «Похвала глухості».
- •17. Культурно-історичні умови становлення Відродження у Франції.
- •18. Діяльність гуртка Маргарити Наваррської. Порівняльний аналіз «Гептамерону» та «Декамерону» Дж. Бокаччо.
- •19. Діяльність поетів «Плеяди» з реформування французької мови та поезії.
- •20. Зіставлення поетичного спадку п.Де Ронсара та ж. ДюБелле: тематика, стиль, атмосфера.
- •23. Реабілітація матеріально-тілесного начала в романі ф. Рабле
- •24. Специфіка розвитку ренесансних тенденцій в літературі іспанії (суспільно-історичні та культурно-психологічні чинники)
- •28. Соціально психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно стильові особливості жанру
- •29. Загальна характеристика творчого шляху сервантеса
- •30. «Дон Кіхот» як перший роман нового типу.
- •35.Утопія в ренесансній літ..
- •37.Розвиток англійської драматургії Відродження до Шекспіра.
- •36.Жанр сонету в літ. Європ Відродження….
- •39.Традиційна періодизація творчості Шекспіра.
- •40.Сонети Шекспіра як вершина сонетної лірики Ренесансу.
- •41.ГоловнісюжетнітасвітоглядніпараметрикомедійноїтворчостіШекспіра. Аналіз однієї з прочитаних комедій.
- •42. Криза ренесансного гуманізму в зрілих трагедіях Шекспіра. Аналіз однієї з трагедій
- •43. Філософська глибина та універсальне бачення образу Гамлета
- •44.Застосування поліметодологічних підходів до інтерпретації творчості Шекспіра (на пр. Одного з творів)
- •45. Сімнадцяте століття як окрема культурна епоха в історії Європи.
- •46.Філософсько-естетичні підвалини класицизму. Зв’язок цього напряму з суспільно-політичним життям Франції у хvii ст. Формулюваня норм класицистичного мистецтва у праці н. Буало
- •47. Конфлікт між обов’язком та почуттям(розумом) та пристрастю в трагедії Корнеля «Сід»
- •48. Модифікація класицистичної парадигми в драматургії Корнеля та Расіна
- •49. Комедійна творчість ж б Мольєра як синтез народних сміхових традицій з настановами класицизму
- •50. Тартюф як універсальний тип святенника
- •52. «Максими» Ларашфуко, Характери «Лабрюєра», «Думки»Паскаля
- •53Мистецька модель хаотичного світу в літ.Бароко
- •54.Релігійно-містичне підґрунтя драматургії п.Кальдерона. Життя є сон
- •55.Переплетення реалістичних та барокових елементів в романі Вигадливий симпліциссімус
- •56. Внутрішні особливості англійської метафізичної поезії
- •57. Художній світ поеми Мільтона Втрачений рай
- •58. Виявлення суперечливості ідейної позиції Мільтона Втрачений рай
- •59. Специфіка трактування Мільтоном біблійних сюжетів
- •60.Англійська драматургія після Шекспіра
3Відновлення в правах матеріально-чуттєвого аспекту світу та людини.
Принципово новим для ренесансної епохи було піднесення значення краси, насамперед краси чуттєвої. Глибоке пізнання природи, людини, космосу характерне майже для всіх представників Відродження.
Для ренесансної культури властиве стихійне самоутвердження людської особистості в її творчому відношенні до навколишнього світу і до себе самої. В епоху Відродження простежувалися спроби абсолютизувати людський розум, здібності та прагнення людини до прогресу. В філософському плані спроби обґрунтування такого синтетичного світосприймання пов'язувались із неоплатонізмом, який і визначив теоретичні засади ренесансного світогляду.
Відомі три основні історичні типи неоплатонізму — античний, середньовічний і ренесансний.
Античний неоплатонізм органічно поєднував ідеї Платона й Арістотеля, згідно з якими досконала краса — це зорово і загалом чуттєво сприйманий космос. Тобто античний неоплатонізм надмірно споглядальний.
Середньовічний неоплатонізм (християнський) виник на ґрунті глибокого віровчення про абсолютну особистість. На таких засадах середньовічний неоплатонізм пояснював не лише природу, природну людину, космос, а насамперед теоретично доводив сутність абсолютної особистості, що існує вище від природи, світу і є творцем будь-якого буття та життя з нічого. Найвищою красою вважався Бог і створений ним світ. Відтак середньовічний неоплатонізм — надмірно теологічний.
Ренесансний неоплатонізм не задовольнявся античним політеїзмом та середньовічним монотеїзмом. Згідно з головним постулатом неоплатонізму Відродження, людська особистість бере на себе функції божества. Але ця особистість абсолютна не в своєму надсвітовому існуванні, а у вияві творчих здібностей. Тому неоплатонізм Відродження передусім антропоцентричний.
Ренесансний неоплатонізм вихідним першообразом розглядав тілесну оформленість людської особистості, яка математично обчислена, проте становить предмет самоцінного естетичного задоволення. Звідси проблеми пропорції, симетрії, числових канонів, ритму, перспективи, гармонії, що зумовлюють розуміння краси. Дослідженню цих проблем приділяли значну увагу майже всі митці Відродження.
Отже, чуттєвий космос, єдиний і надсвітовий Бог, творець світу й особово-тілесна окрема людина — три моделі розуміння світу, людини і мистецтва, які розглядалися на засадах неоплатонізму.
В ренесансному неоплатонізмі першочергове значення має гуманістичний зміст. Загалом Відродження — це теорія і практика гуманізму. Ренесансний гуманізм обґрунтовує новий ідеал людини — творчої особистості, здатної до самопізнання, покликаної пізнати і перетворити світ, відкрити себе і перетворити себе.
Не випадково в добу Відродження майже зникає відмінність між наукою (як пізнанням буття), практично-технічною діяльністю (яку називали "мистецтвом") та художньою фантазією. Інженер і митець — не лише умілець, технік (античність чи Середні віки), а й Майстер Творець.
Гуманізм Ренесансу — типова свідомість, для якої характерні вільнодумство та світський індивідуалізм.