37.Розвиток англійської драматургії Відродження до Шекспіра.

Англійський театр народився із сполучення трансформованих народної (втіленої у містерії) та вчено-гуманістичної (з опорою на античність) традицій, світського сюжету (мораліте), живого відгуку на сучасні події та професійної гри акторів.Постановкою містерій у середньовіччі в Англії займались ремісничі гільдії. Для містерій були характерні реалізм і трохи брутальний гумор. Завдяки цим нехитрим анонімним п'єсам на релігійні сюжети, що грали на свята з початку XIV століття й до епохи Реформації, у містах укорінились традиції народної драми. Згодом з'явились мораліте — форма світської п'єси, в якій через алегорії викладається шляхетний урок. У мораліте людські вади та якості були персоніфіковані, серед персонажів зустрічаються Зло, Задоволення, Стійкість, Мудрість. Різновидом мораліте була інтерлюдія — жанр спостереження за повсякденним життям, коротка розважальна п'єса, що гралась у перервах великих постанов. Бродячі акторські трупи були нечисленними і складались тільки з чоловіків, жіночі ролі виконували юнаки. По ходу п'єси один актор міг виконувати три-чотири ролі. Постанови давались на постоялих дворах чи в будівлях типу шапіто — збереглось креслення подібної споруди для мораліте «Замок Стійкості», датоване XV століттям. Нерідко акторів запрошували до замків аристократів. Перша загальнодоступна театральна будівля в Лондоні з'явилась 1576 року за межею міста у Шордичі. Театр, що отримав назву «Театр», був збудований Джеймсом Бербеджем на зразок гостинного двору, де ставили свої постанови трупи бродячих акторів. До 1592 року в Лондоні було вже три театри. Автор писав п'єсу для трупи, чиєю власністю і ставала праця драматурга. З цього моменту автор не міг контролювати свій твір — передача його третім особам, постановка, зміни, публікація, — все це здійснювалось без його згоди. Піратство видавців завдавало серйозних збитків театрам. Рукописи п'єс або викрадались, або на виставу приходили спеціально найняті люди й записували текст, причому часто зміст твору перекручувався до невпізнанності.Домагаючись ефектності постанови, драматурги збільшували кількість дійових осіб, вигадували безліч вставних епізодів, що породжували сюжетну плутанину, поступались правдоподібністю. Нерідко заради успіху до вистав включались сцени жорстокості, насилля.Із п'єсами Кристофера Марло на англійській сцені вперше з'являється справжній драматичний герой — сильна яскрава особистість, в якій вирують пристрасті. Марло покінчив із сюжетним безладдям, що панувало на англійській сцені — у «Тамерлані» (1586) він вводить єдність дії. Але головна чеснота драм Марло у поетичній мові, прекрасній та ліричній проникливості та пафосній риториці. Завдяки Марло єлизаветинська драма надбала свободу й різноманітність висловлення: трагедія «Тамерлан» написана п'ятистопним неримованим ямбом, — розміром, що надзвичайно підходить для англійської мови, бідної на рими. Рима тепер використовується тільки у вставних епізодах, прологах та епілогах, для виділення деяких частин п'єси.