Соціологічна школа е. Дюркгейма

На рубежі XIX - XX ст. у розвою соціології відбувся певний перелом. Дедалі більше дослідників починають усвідомлювати обмеженість натуралістичних тлумачень суспільного життя. Стає відчутнішою потреба усунення розриву між теорією і емпіричними дослідженнями; чіткішого визначення предмету і методів соціології. Соціологія набуває значного поширення як спеціальна наукова дисципліна, її починають викладати в ряді західноєвропейських та американських університетів.

Праці класика французької соціології, зокрема «Суспільний поділ праці», Е. Дюркгейма (1858 - 1917) містили якісно нове обґрунтування предмету методу соціології як науки. Соціологія, за Дюркгеймом, вивчає насамперед соціальні факти, т.б. такі зразки людських дій, почуттів, думок, яким властива незалежність від окремого індивіда. Група людей, доводив Дюркгейм, діє, відчуває і мислить вже не так, як окремі індивіди, з яких вона складається. Соціальні факти в силу своєї об'єктивної природи мають щодо кожної окремої людини певне загальнообов'язко­ве значення. Правда, останнє у різні часи і в різних суспільствах має різний смисл. Воно може набувати характеру відвертого примусу, або бути таким, що гармонійно узгоджує інтереси окремих осіб. Тому він розрізняв суспільства з механічною солідарністю між людьми. Органічна солідарність забезпечується існуванням суспільного поділу праці. Великої ваги Дюркгейм надавав вивченню сумісного життя людей, зокрема питанням розмежування між нормальним і паталогічним у соціологічному розумінні.

Культуру, релігію, мораль Дюркгейм розглядає як певні системи «колективних уявлень», де у символізованій формі втілено досвід багатьох людських поколінь. У праці «Суїцид» (1910) він всебічно проаналізував статистику самогубств у країнах Західної Європи і описав типові мотиви цього явища, звернувши особливу увагу наїх соціальну основу.

Еміль Дюркгейм (1858 - 1917) - французький соціолог, позитивіст, автор теоретичної концепції соціологізму.

Великого значення надавав обґрунтуванню особливого місця соціології серед наук про людину.

Одним з перших застосував структурно-функціональний аналіз. В своїх творах він аналізував проблеми відносин між індивідом і колективом, індивідом і суспільством, проблему раціонального співіснування індивідів. Ці проблеми Дюркгейм розглядав в контексті розподілу праці, основна функція якого полягає в тому, щоб «створювати між двома або кількома особистостями почуття солідарності». Він вирізняв дві форми солідарності - механічну та органічну. Основою механічної (примітивні суспільства) вважав, подібність, не диференційованість індивідів, яким властиві однакові відчуття вартості. Органічна солідарність зароджується внаслідок диференціації індивідів, які не подібні один на одного, виконуючи різні функції, що зумовлює їх функціональну взаємозалежність. Вона характерна для розвинутих суспільств. Цим двом типам солідарності відповідають два види права: репресивне, що карає помилки і злочини, і реститутивне, або кооперативне, суть якого не в переслідуванні порушень суспільних правил, а в поверненні предметів у стан, 'при якому була скоєна помилка.

Одна з основних проблем сучасного суспільства - відношення індивідів і групи. Людина стала надто свідомою, щоб погоджуватися з соціальними імперативами. Разом з тим, надмірний індивідуалізм може призвести до того, що індивід вимагатиме від суспільства більше, ніж воно в стані йому дати. Звідси необхідність дисципліни, яку можу нав'язати тільки суспільство. Дюркгейм підкреслив, що єдина суспільна група, яка може сприяти залученню індивіда до колективу, на основі консенсусу, співжиттю індивідів - це професійна група або ж корпорація.

Він стверджував, що моральна дезорієнтація суспільства є небезпечною для стабільності системи. Проявом цього є збільшення кількості самогубств.

Таким чином, соціальні явища знаходиться в функціональній залежності від соціального цілого, яке як цілісність не зводиться до суми індивідів. Ця цілісність має структуру і функції. Тому соціальне життя може бути пояснене структурою функціональних зв'язків суспільства. Звідси і витікає єдність структурного і функціонального аналізу.