Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
main_socsologiya.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
10.11.2018
Размер:
721.41 Кб
Скачать

Арістотель про соціальні відносини в суспільстві

Учень Платона Аристотель (384 - 322 до н.е.) є творцем наукової системи античності. Більше 150 його праць присвячений філософії, фізиці, космології, логіці, мистецтву. Він вважав, що людина у своєму житті потребує певних благ, необхідних для існування. Без цього неможливий всебічний розвиток особистості. Але надмірні майнові статки не потрібні. Вчений обстоював необхідність приватної власності: коли власність буде поділена між окремими особами, зникнуть взаємні нарікання, кожен буде ретельно ставитися до того, що йому належатиме.

Для Аристотеля основна дилема: влада закону чи влада людей. Закон придуманий людьми ніколи не буде досконалий. Але влада закону краща за владу будь-якої особи. Управління на основі закону не може бути абсолютно справедливим, але все ж воно є меншим злом, ніж свавілля управління, заснованого на владі людини.

Значним соціологічним відкриттям Аристотеля є теорія «середнього елементу» -це соціальна група, яка за майновим станом посідає проміжне місце між найбагатшою і найбіднішою верствами суспільства (вільні громадяни, а не раби) держава середнього елементу має найкращий державний устрій, а її громадяни перебувають у найбільшій безпеці. Вони не прагнуть чужого добра як бідняки. Ніхто не претендує на те, що належить середньому класу, бо він є більшістю населення країни. На його думку, бідність породжує бунт і злочин, а там де немає середнього класу і переважають бідняки, неминучі соціальні ускладнення, які ведуть до загибелі держави. Аристотеля справедливо вважають провісником політики середніх класів. У XX ст. теорія «середнього класу», що обґрунтовує його стабілізуючу роль у суспільстві, посіла помітне місце в соціології.

Раціоналізм Сократа

Сократ (469 - 399 рр. до н.е.) займався пошуком раціонального обґрунтування моральної політики і права. В плані практичної політики Сократів ідеал - це правління знаючих, т.б. обґрунтування принципу компетенції в державному управлінні. Сократ був прихильником законності. Різко негативно ставився до тиранії як режиму беззаконня, сваволі і насильства. М'якше він критикував демократію. На його думку, найбільш впорядковані держави - аристократичні (Спарта, Кріт). Він сформулював концепцію договірних відносин між державою її громадянами.

Кожен повнолітній громадянин може відповідно до законів без будь-яких перешкод з усім майном покинути державу і виїхати куди він бажає. Прийняття громадянства - це справа добровільна. В полісі залишаються громадяни, які погоджуються виконувати всі накази держави та її органів. З пануванням розумних і справедливих законів Сократ пов'язував саму можливість політичної свободи.

Соціальні знання епохи Середньовіччя

За часів Середньовіччя вирішення соціальних проблем перебувало під впливом провідних релігійних концепцій. В основі соціальної парадигми стало християнство. Космологічний фаталізм, характерний для античності, заступив християнський провіденціалізм (від лат. - передбачення, провидіння), який розглядав історію як вияв волі Божої. Згідно з цією волею здійснюється заздалегідь передбачена божественна програма спасіння людини і світу. Провіденціалізм поєднувався із свободою індивідуального вибору й особистої відповідальності за нього перед найвищим неземним суддею.

Августин Блаженний (354-430). Він уперше глянув на історію людства як на єдиний, закономірний та об'єктивний процес, який є частиною еволюції світу загалом.

Історія земного людства обмежується двома подіями: гріхопадінням Адама і Єви і Страшним судом. За цей час відбувається випробовування волі людей до добра, спокутування первородного гріха, закликання кращої частини людства до побудови священної спілки праведників, відокремлення праведників від грішників. Люди повинні прагнути потрапити в «град Божий», т.б. в «суспільство небесне».

Суперечливість всесвітньої історії за ним - це протиборство двох діаметрально протилежних за своїми інтересами, долями людських спільнот: «суспільства земного» і «суспільства небесного». Протилежна мораль обох суспільств: громадяни першого хочуть будь-якими засобами добре влаштуватись у цьому житті; громадяни другого беруть від цього життя тільки необхідне, терпляче чекаючи вічного блаженства в майбутньому. Августин вважав мир вищим ідеалом будь-якого суспільства, але в земному житті він тривав недовго, тому що його роздирають егоїзм і ворожнеча.

Загалом суспільна мораль А. Блаженного є моделлю теократичної держави, в якій обґрунтовується необхідність підкорення світської влади авторитету церкви.

Найпоширенішим світоглядом XIII ст. було вчення Фоми Аквінського (1225-1274 рр.). У своїх працях він писав не лише про філософію, але й про економіку, право, державу, суспільство, т.б. про всі соціальні інститути, які його утворюють. Його вчення було визнано єдино істинним світоглядом католицизму.

В суспільному житті, на його думку, є доцільність. Всяка влада від Бога, значить, першу роль повинна грати церква. Звідси теорія теократичної держави. Папа як намісник Божий на землі повинен керувати світською владою.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]