24. Проголошення і програма дій унр

25 жовтня 1917 р. в Петрограді партія більшовиків скинула Тимчасовий уряд Олександра Керченського і захопила владу. У Києві заклики більшовиків захопити владу не мали успіху. За допомогою військових частин УЦР встановила контроль над містом, вжила заходів до запобігання анархії та громадянської війни. Необхідно було затвердити державні права українського народу. Тому, М.Грушевський закликав не чекати перетворення Росії на федеративну республіку, у проголосити створення Української національної держави.

7 (за новим стилем 20) листопада на засіданні Малої Ради УЦР було прийнято ІІІ Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев’яти український губерній. Широко проголошений він був 9 листопада 1917 р. на Со­фійському Майдані в Києві. З цього приводу відбулися військовий па­ра, святковий молебень, було зібрано багатотисячний мітинг. День було проголошено святковим, відмінено заняття у школах і гімназіях, роботу в державних установах.

ІІІ Універсал передбачав широку програму дій, а саме:

- Україна не відокремлювалася від Росії, але вся влада в Україні до скликання Установчих зборів належала лише УЦР та Генеральному Секре­таріату.

- Україна стала Українською Народною Республікою.

- До території УНР належали землі, населені здебільшого українця­ми: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчи­ни та інших суміжних з Україною територій з переважаючим українсь­ким населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.

- ЦР зобов’язувалася якнайшвидше підписати мир з Німеччиною та її союзниками.

- На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності та удільні, монастирські кабінетські та церковні землі скасовувалося.

- В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.

- Запроваджувався державний контроль над виробництвом.

- Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.

- В Україні повинен створитися дійсно незалежний суд.

- Україна визнавала національно-персональну автономію для меншин.

- На 27 грудня (9 січня за ,новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів.

20. Пожвавлення суспільно-політичних та національно-визвольних рухів у другій половині хіх ст.

Найвпливовішими політичними силами в Україні в другій половині ХІХ ст. були загальноросійські політичні течії народників, соціал-демократів, лібералів та український національний рух.

Народницький рух Основною опорою народницького руху, поширеного в 60-80-ті роки ХІХ СТ., стали вихідці із дворянської та різ­ночинської інтелігенції. Народництво як ідеологія і як громадсько-політичний рух стало реакцією частини сус­пільства на пореформений злам традиційного селянського життя, на появу та утвердження західних «буржуазних” ідей, звичаїв та порядків. Вважаючи капіталістичний шлях розвитку для Росії безперспективним, народники обстоювали необхідність переходу до «народного вироб­ництва» - некапіталістичної індустріалізації, встановлення соціалістичного устрою на основі селянської общини. У 1874 р. розпочалося масове «ходіння в народ” демок­ратичної інтелігенції.

Соціал-демократичний рух Розчарування частини народників у ставці на револю­ційний потенціал селянства призводить наприкінці ХІХ ст. до поширення ідеології марксизму, на базі якої сформува­лася соціал-демократична течія суспільно-політичного руху. В основі марксистського світобачення лежали по­слідовний матеріалізм, вчення про діалектичний розви­ток, теорія класової боротьби, віра у всесвітньо-історичну революційну роль пролетаріату, творця нового, комуніс­тичного суспільства.

Ліберальний рух Як ідейно-політична течія ліберальний рух виходить на політичну сцену на межі 70-80-х років. Перші пореформені роки стали для лібераль­ного руху часом організаційного становлення, усвідомлення свого місця й ролі серед суспільних сил. В основі ліберальної альтернати­ви суспільного розвитку лежала ідея побудови економіки за законами вільного ринку, конкуренції. Держава мала стати правовою, оберігати демократичні права особи і міні­мально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою правління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи революційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали тактику пошуку компромі­сів з урядом.

Національний рух Лібералізація суспільного життя у середині ХІХ СТ., що була провісником майбутніх реформ та модернізації, водночас сприяла пожвавленню національного руху.

Отже, представниками різних суспільно-політичних течій та рухів у другій половині ХІХ ст. висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та вироблено різноманітні форми та методи досягнення по­ставленої мети.