37. Українська Культура другої половини XIX - початок XX ст. : її визначні діячі.

У другій половині XIX ст. українська куль­тура розвивалася в надзвичайно складній і несприятливій ситуації.

Вирішальне значення для піднесення куль­турного рівня українців мала освіта. Розу­міючи це, передові громадські діячі того часу створювали недільні школи, у яких безплатно навчаються неписьменні дорослі селяни й робітники. Перша така школа була відкрита в Києві в 1859 році.. За три роки в Україні створено 110 недільних шкіл.

Характерним для тих часів було піднесен­ня музичної культури. Уже 1862 року С. Гулак-Артемовський створив першу українську оперу«Запорожець за Дунаєм». Велику попу­лярність мали «Вечорниці» її. Ніщинського, «мера «Мазепа» П. Сокальського.

Інтен­сивно розвивався побутовий живопис. У своїх картинах українські митці зображували ре­альну дійсність, простих людей, борців за свободу України.Значних успіхів на рубежі ХІХ-ХХ ст. до­сягли українські скульптори. З творів монументаль­ної скульптури цього часу найвидатнішим є пам'ятник Богданові Хмельницькому в Києві, створений М. Мікешиним у 1888 році.

Незважаючи на штучні перепони та заборо­ни, і далі розвивався український театр. Так. у 1864 році у Львові розпочала свою діяльність перша в Галичині українська про­фесійна трупа — народний театр «Руська бесіда» на чолі з О. Бачинським

В історичній науці плідно працювали М. Костомаров, В. Антонович, О. Лазаревський та інші дослідники, що об'єктивно висвіт­лювали історію України, козацтва, проблеми походження українського народу. Величезне значення для розвитку освіти й науки на західноукраїнських землях мале засноване в 1892 році у Львові Наукове това­риство ім. Шевченка.

На початку XX ст. гуманітарні науки зба­гатили національну культуру вагомим дороб­ком. Провідне місце у вітчизняній історичній галузі в цей час упевнено посідав М. Грушевський, який написав «Нарис історії ук­раїнського народу», «Ілюстровану історію України». Його заслугою було створення великої наукової школи істориків, до якої увійшли М. Кордуба. С. Томашівський, О. Терлецький, І. Крип'я­кевич та ін.

Помітний слід у розвитку етнографії та фольклору залишив у цей період послідовник І. Франка В. Гнатюк, плідно працював видатний філолог, сходоз­навець, історик А. Кримський. Значною по­дією в розвитку українського мовознавстві стало видання Українсько-російсьского словника В.Дубровського та Словаря української мови Б.Грінченка.

Починаючи з 80-х рр. у цій галузі плідно працював Б. Грінченко. Прозаїк, поет, драма­тург, перекладач, публіцист, критик, мовознавець, він усе своє свідоме життя присвятив розвитку української мови й літератури, піднесенню освітнього рівня народу.

Помітним явищем в історії вітчизняної культури цієї доби став літературний доро­бок письменників нового покоління, як-от: П. Махині, О, Чижика, С. Дальньої, А. Тесленка, С. Васильченка, Г. Хоткевича та ін. Вони зуміли показати весь драматизм люд­ського існування в умовах загострення соці­альної та національної боротьби на початку XX ст.

Розпочинається активна літе­ратурна діяльність Володимира Винниченка, який у своїх ранніх творах 1902-1906 рр. реалістично зображував життя бідноти, пока­зував тодішні соціальні контрасти, різко кри­тикував ліберальних панів, котрі удавали з себе щирих народолюбців.

Провідне місце в театральному житті Ук­раїни на початку XX ст. належало акторсь­ким колективам, які очолювали корифеї ук­раїнської сцени П. Саксаганський, І. Карпен­ко-Карий, М. Садовський. У 1907 році М. Са­довський заснував у Києві перший українсь­кий стаціонарний театр.

Під впливом Російської демократичної ре­волюції 1905-1907 рр. репертуар українсько­го театру значно збагативсяє. В репертуарі те­атру все частіше з'являються п'єси Лесі Ук­раїнки, І. Франка, Г. Хоткевича, Л. Яновської, у яких реалістично зображувалося мину­ле й сучасне українського народу.

Провідні українські композитори М. Лисенко, С. Людкевич, К. Стеценко та ін. у своїх музичних творах відображали пробле­ми, сповнені глибокого соціального й грома­дянського змісту. У 1904 році М. Лисенко заснував музично-драматичну школу, яка в 1913 році була реор­ганізована в консерваторію.