10. Західноукраїнські землі в другій половині XIX – початку XX ст.: політичний і соціально-економічний розвиток.

Після того, як утворилася Австро-Угорської імперія, до австрійської частини увійшли Галичина і Буковина, а до угорської – Закарпатська Україна. В цей період, незважаючи на залишки кріпосництва, аграрний сектор західноукраїнських земель поступово переходив на капіталістичні методи господарювання. Зростає товарність сільського господарства, ширше використовується вільнонаймана праця, поліпшуються знаряддя праці, частіше застосовується техніка тощо. Проте водночас з позитивними зрушеннями зберігає свої панівні позиції поміщицьке землеволодіння; загострюється проблема аграрного перенаселення тощо. Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений колоніальний характер, що позначилося на її структурі та динаміці розвитку. Наслідками колоніальних форм господарювання в промисловій сфері були: гальмування промислового розвитку західноукр. земель, орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, залежність промислового розвитку від іноземного капіталу, хижацька експлуатація природних багатств західноукр. Земель.

Досить складною була ситуація в суспільно-політичній сфері. Динаміку суспільного руху визначали укр.-польське протистояння та невщухаюча боротьба між москвофілами, народовцями та радикалами. Москвофільська (староруська або русофільська) течія, лідерами якої були Д. Зубрицький, В.Дідицький, М.Малиновський, Д.Добрянський та ін., виникла ще 1848 р., а в 50-ті роки набуває чіткіших, окреслених форм. Лідери народовської (українофільської) політичної течії (Ю.Романчук, О.Барвінський, К.Левицький та ін.) виступали проти революційних форм боротьби і стояли на платформі толерантного ставлення до Австро-Угорської монархії.Лідерами радикальної течії стали І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький, які проповідували необхідність переходу до соціалізму. Починаючи з 90-х років XIX ст. суспільний рух в західноукр. землях вступає в політичний етап свого розвитку – інтенсивно розгортається робота щодо організаційного згуртування та розмежування політичних сил, кристалізуються основні програмні положення, агітація та пропаганда охоплює дедалі ширші верстви населення.

11. Західноукраїнські землі в 1900-1914 рр.

На початку XX ст. західноукраїнські землі перебували в складі Австро-Угорської імперії. Економіка краю мусила забезпечувати розвинуті промислові центри метрополії дешевою сировиною та бути вигідним ринком збуту вже готових товарів. Західноукраїнські землі залишалися одним з основних постачальників лісу до європейських країн. Високими темпами розвивалася тут лише деревопереробна, лісопильна, паперова галузі промисловості, видобуток та переробка нафти. У 1913 р. на Дрогобицьких нафтопромислах було видобуто 1,1 млн. тонн нафти. У зазначений період для одержання більших прибутків цісарський уряд почав будувати на західноукраїнських землях залізниці. Водночас окремі регіони Галичини, Буковини та Закарпаття фактично не мали залізничного сполучення, що значною мірою гальмувало розвиток економічних зв’язків і економіки в цілому. У краї не було важкої промисловості, 97% промислових підприємств були дрібними. На них працювала незначна частка населення краю. У Східній Галичині наприкінці XIX ст. налічувалося всього 170 тис. робітників, які працювали переважно за наймом у сільському господарстві, лісництві та нафтових промислах.

Провідною галуззю економіки краю залишалося сільське господарство, у якому були зайняті 94 % населення. Більша частина орної землі, лісів та пасовищ належала поміщикам, заможним селянам, римсько-католицькій та греко-католицькій церквам. Надзвичайно тяжке економічне становище західноукраїнських селян зумовило масову еміграцію населення краю. Західноукраїнські селяни виїжджали до Америки, здебільшого Канади й США. У меншій кількості – до Бразилії та Аргентини. Політична система управління, запроваджена на західноукраїнських землях, була пристосована до здійснення тут великодержавної колонізаторської політики цісарського уряду. Уся адміністративна влада у Галичині, як і на Буковині, зосереджувалася в руках намісників, яких призначав імператор. Роль органів місцевого самоврядування на західноукраїнських землях відгравали Галицький та Буковинський сейми. Проте вся їхня діяльність була повністю підпорядкована цісарському урядові. Чинний виробничий закон відповідав тільки інтересам панівних верств населення. На початку XX ст. в Галичині у виборах фактично брало участь лише близько 7 %, а на Буковині – 4,9 % населення.