41. Фашистський окупаційний режим на Україні.

Протягом одного року німецькі війська та їх союзники окупували територію України, де загарбники встановили «новий порядок». Окупаційна політика Німеччини здійснювала­ся згідно з планом «Ост». За цим документом:

- Україна розглядалась як «лебенсраум» — життєвий простір для німецького народу;

- призначенням України було постачання продуктів та сировини „ новій Європі „;

- народи, які населяли окуповані території , підлягали знищенню або виселенню, а та частина корінного населення, яка б вижи­ла, мала перетворитися на рабів;

- після завершення війни на захоплені землі передбачалося переселити 8-9 млн. німець­ких колоністів.

Особливістю німецького „нового порядку” став тотальний терор. На територіях, окупованих нацистами, знищено мільйони мирних. Жителі , створено 180 концтаборів смерті, 50 гетто. Найбільше загинуло мирних грома­дян — українців, євреїв, росіян та представ­ників інших національностей За часи гітлерівської окупації на всій тери­торії України нацисти здійснювали політику «Юденфрай. Гітлерівський «новий порядок» передбачав онімечення місцевого українського населен­ня. Була відновлена тільки початкова освіта. Багато вчителів зазнали репресій чи змушені були жебракувати. Тільки на Київщині загарбники закатували близько 200 учителів, жертвами гітлерівського геноциду стали 7 тис. пред­ставників інтелігенції Харкова.

За наказами німецьких комендантів усе на­селення України мусило здати місцевій владі запаси продуктів, одягу, цінні речі. На окупо­ваних територіях була запроваджена комен­дантська година. Німець­ка адміністрація в грудні 1941 року вирішила збільшити обсяг продовольчого постачання рейху з України.

До березня 1943 року з України в Німеччи­ну вивезено 5 950 тис. тонн пшениці, 1 372 тис. тонн картоплі, 2 120 тис. голів ху­доби, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 406 тис. голів овець. До рейху були відправлені 1 млн. фруктових де­рев і навіть український чорнозем.

Нацисти грабували культурні цінності України. Наприклад, німці вивезли з Софій­ського собору в Києві фрески XII ст., дзвони Успенського собору Києво-Печерської лаври.

На загарбаних українських землях фашис­ти застосовували примусову працю на вироб­ництві, зберігали сталінську колгоспну сис­тему й навіть намагалися підтримати стаханівський рух. Серед інших заходів окупа­ційної влади була примусова мобілізація ро­бочої сили до Німеччини, з України до Треть­ого рейху вивезли близько 2,5 млн. осіб. Спо­чатку українців до Німеччини намагалися вербувати добровільно, місцеві колабораціо­ністські газети й німецькі засоби масової інформації друкували брехливі розповіді про райське життя в Німеччині.

42. Характерні риси тоталітарного варіанту української культури 20-30рр.XX ст.

На початку XX ст. панівні кола Росії та Австро-Угорщини й далі здійснювали політи­ку колоніального гноблення українських зе­мель. Освіта. У зазначений період унаслідок розвитку капіталізму й зростання потреб у кваліфі­кованих кадрах кількість навчальних зак­ладів, і відповідно учнів та студентів у них, збільшилась. У підросійській Україні в 1914- 1915 навчальному році налічувалося 26 тис. загальноосвітніх шкіл, у яких навча­лося 2,6 млн. учнів. Понад 17 тис. учнів опа­новували технічні спеціальності в училищах. У 27 вищих навчальних закладах освіту здо­бували 35,2 тис. студентівослих потреб населення в початковій освіті. Через це понад 70% українців не вміли чита­ти й писати. Ще гіршим був стан з освітою на західноук­раїнських землях. Тут зовсім неписьменним залишалося 70-75%, а в гірських районах навіть 90% населення. У 1911 році в Східній Галичині в 500 селах узагалі не було ніяких шкіл. У гімназіях навчалася невелика кількість українців, у закладах такого типу здебільшого викладали польською або ні­мецькою мовами. Здобути вищу університет­ську освіту у Львові та Чернівцях могли лише діти багатих батьків, серед яких українців бу­ло дуже мало.

Наука .Усупереч усім труднощам, у зазначений період науковці в Україні досягли значних ус­піхів у розвитку природничих наук. У Харків­ському та Київському університетах працюва­ли видатні математики Д. Граве, В. Стеклов, фізик Д. Рожанський, хіміки С. Реформатсь­кий, П. Осипов, біологи О. Сєверцов, С. Нава­шин, В. Арнольді та ін. На основі новітніх тео­ретичних знань під керівництвом професора М. Делоне активно діяло засноване в 1909 році Київське товариство повітроплавання.

На початку XX ст. гуманітарні науки зба­гатили національну культуру . Провідне місце у вітчизняній історичній галузі в цей час упевнено посідав М. Г шевський, який написав «Нарис історії ук­раїнського народу», «Про старі часи на З раїні», «Ілюстровану історію України». Його заслугою було створення великої наукової школи істориків, до якої увійшли М. Кордуба. С. Томашівський, О. Терлецький, І. Крип'я­кевич та ін.

Помітний слід у розвитку українсько; етнографії та фольклору залишив у цей період послідовник І. Франка В. Гнатюк. плідно працював видатний філолог, сходоз­навець, історик А. Кримський. Значною по­дією в розвитку українського мовознавстві стало видання Українсько-російсьского словника В.Дубровського та Словаря української мови Б.Грінченка.

Літературa.Помітним явищем в історії вітчизняної культури цієї доби став літературний доро­бок письменників нового покоління, як-от: П. Махині, О, Чижика, С. Дальньої, А. Тесленка, С. Васильченка, Г. Хоткевича та ін. Вони зуміли показати весь драматизм люд­ського існування в умовах загострення соці­альної та національної боротьби на початку XX ст. У цей період в українську літературу впев­нено ввійшов талановитий поет Олександр Олесь. Протягом 1907-1917 рр. з'явилося п'ять книг його поезій. Розпочинається активна літе­ратурна діяльність Володимира Винниченка, який у своїх ранніх творах 1902-1906 рр. реалістично зображував життя бідноти, пока­зував тодішні соціальні контрасти, різко кри­тикував ліберальних панів, котрі удавали з себе щирих народолюбців. Театр. Провідне місце в театральному житті Ук­раїни на початку XX ст. належало акторсь­ким колективам, які очолювали корифеї ук­раїнської сцени П. Саксаганський, І. Карпен­ко-Карий, М. Садовський. У 1907 році М. Са­довський заснував у Києві перший українсь­кий стаціонарний театр. У цей час у Львові й далі успішно працював єдиний український професійний театр «Руської бесіди».

Під впливом Російської демократичної ре­волюції 1905-1907 рр. репертуар українсько­го театру значно збагативсяє. В репертуарі те­атру все частіше з'являються п'єси Лесі Ук­раїнки, І. Франка, Г. Хоткевича, Л. Яновської, у яких реалістично зображувалося мину­ле й сучасне українського народу.