1. Вчення г.Гроція про державу.

(1583-1645)праця «про право війни та миру». Три книги, в яких пояснюється природне право і право народів, а також принципи публічного права(1625р).

Спочатку існував природній стан суспільства, в якому не було приватної власності та держави. Поступово в суспільстві ускладнюються, люди відходять від простих умов співжиття, змінюються їх потреби, починає зароджуватися приватна власність. На підставі цього виникають перші конфлікти, ворожнеча в суспільстві.

З метою подолання такої ситуації люди добровільно вирішують об’єднатися в державу, уклавши суспільний договір. Грацій був прихильником договірної концепції походження держави.

Держава це чисто людська установа, яка хоча пізніше і отримала схвалення бога, як благочестиве для суспільства. Держава це досконалий союз вільних людей, укладений для забезпечення права та спільної користі.

Ознакою держави є верховна влада. Суть верховної влади полягає в тому, що це влада дія якої не підкоряється жодній ін. чужій владі, а також не може бути відмінена на розсуд ін. влади. Верховна влада є суверенною.

Загальним носієм верховної влади є держава в цілому, а носієм верховної влади в конкретних випадках є 1 чи декілька посадових осіб, залежно від законів та звичаїв того чи ін. народу. До атрибутів верховної влади належать: 1.видання законів. 2.здійснення правосуддя. 3.призначення посадових осіб та керівництво їх діяльністю. 4.стягнення податків. 5.укладення міжнародних договорів. 6.вирішення питань війни та миру. Форма правління не має істотного значення. Народ може обрати будь який взірець форми правління, оскільки порядок держави слід оцінювати не з точки зору переваг його форми, а з точки зору реалізації в ньому волі народу. Тиранію засуджував, так як вона була заснована на насиллі і в ній був відсутній правопорядок. Віддавав перевагу одноособовій(монархічній) та аристократичній формі правління. Також не відкидав існування демократії.

Народ, обравши певну форму правління повинен був підкорятися правителям та не міг на свій розсуд змінити форму держави, оскільки всі договори згідно природного права повинні були виконуватися. Однак були винятки з цього правила: 1.коли право народу змінити форму держави було передбачено самим договором або якщо договір був розірваний самими правителями. 2.коли право народу за наявності особливих обставин змінити форму держави випливало із суспільного договору. Такими обставинами є крайня необхідність, велика та явна небезпека, що загрожували підданим з боку правителів, в перщу чергу їх життю та здоров’ю.

До таких обставин відносять і ситуації, коли певний монарх задумував загибель всього народу або коли заради блага одного народу, монарх планував загибель ін. народу, щоб встановити колонію. Ці винятки мали місце за умови, що збройний супротив підданих проти насильства правлячої верхівки не завдасть значної шкоди державі, а також не призведе до значної загибелі певних осіб. Гроцій обґрунтовував концепцію справедливої і не справедливої війни. Стверджував, що дотримання правових основ міжнародних відносин диктується не тільки принципами справедливості, але і є доцільним з мотивів користі всіх держав. Вважав, що мир є кінцевою метою будь якої війни. Обґрунтовував необхідність формування нового типу міжнародного співтовариства, яке засноване на раціонально-правових принципах рівності співпраці і таємності у відносинах між всіма людьми, народами та державами на ідеї єдиного міжнародного правопорядку, добровільно встановленого та послідовно дотриманого суверенними державами. Грацій заклав основи міжнародного правопорядку.