18. Аналітична юриспруденція г. Харта

Стара школааналітичноїюриспруденції – Дж. Остін, Конкель.

Новепоколінняаналітиків – Г. Харт, Хюзі, Уільямс.

Принципи аналітичної юриспруденції:

1. Займатися аналізом існуючої правової системи та структур права.

2. Створювати нові концептуальні структури права та відповідні категорії.

3. При пізнанні політ.правових явищ застосовуються методи філософії.

Ознаки за Хартом.

Право – це система нормативних та регулятивних правил, які поєднують первиннні норми (правила-обов’язки), а також вторинні норми: правила-визнання, правила-зміни, правила-рішення.

Первинні норми – це правила-зобов’язань, що означає накладення на осіб певних зобов’язань незалежно від їх волі. Дотримання їх забезпечується загрозою санкції, яка служить мотивом для стримання від забороненої поведінки.

Вторинні норми надають особам приватну та публічну владу. Вторинні норми, що надають особам приватну владу дозволяють особам самостійно будувати правові зв’язки з іншими індивідами на підставі договорів, заповітів тощо. Вторинні норми, які надають публічну владу полягають у визначенні діяльності у сфері законодавства, управління, судочинства. Саме вторинні норми надають можливість особам встановити певні права і обов’язки.

На думку Харта, вторинні правові правила констатуються не державою, а виходять з практичної діяльності, тобто вони повинні сприйматися як постійна нормативна практика у державі. Якщо припустити, що право буде позбавлене вторинних правил, то тоді однозначно йому будуть присутні 3 недоліки: незвичайність, недійсність, статичність.

Невизначеність – усувають правила-визнання, які встановлюють яке саме має бути правило поведінки, щоб воно могло називатися елементом права.

Недійсність – усувається правилами-рішеннями, які встановлюють та уповноважують відповідні державні інстанції приймати рішення, що є порушенням системи права.

Статичність – усувається шляхом правил-змін, відповідно до яких певні норми приймаються, а інші втрачають чинність.

Існують 2 умови необхідні для існування права:

1. Правила, які встановлюються на підставі визнання, повинні обов’язково всіма дотримуватися;

2. Ці усі вторинні норми мають сприйматися державними службовими особами як загальнообов’язковий публічний постулат при здійсненні своїх обов’язків.

Право за Хартом є продукт суспільства, винаходом людини, а не божим творінням чи творінням природи. Характеризуючи правову систему, він наділяв її верховною владою на відповідній території держави, а також незалежністю щодо інших держав.

Відокремлював право і моральність шляхом вирішення проблеми співвідношення права і моральності і зупинявся на мінімальному змісті природнього права, тобто тих загальновизнаних принципах, які об’єднують найбільш цінні людські блага.

Мінімальний обсяг природнього права: відносна рівність, людська вразливість, обмежені ресурси, обмежений альтруїзм.

19. «Чиста теорія права» г. Кельзена

Кельзен (1881-1973) – австрійський вчений, теоретик права, представник неопозитивізму. Праця – «Чиста теорія права».

Згідно з цим вченням, яке дає відповідь ,що таке право, яке воно є, а не на питання яким воно має бути і як воно має створюватися.

Сутність очищення цієї теорії полягає в тому, що воно очищує право від усього того, що є неправом , а саме від психології, соціології, політології, теоріїтощо.

Очищення права відбувається шляхом специфічного нормативного методу, тобто опису та вивчення права як особливої системи норм.

Норма – це певне правило поведінки, яке виражає якою саме має бути поведінка особи, як вона має здійснюватися. Норма – це повинність.

Право – нормативне впорядкування людської поведінки.

Ознаки:

1 – право є системою норм, яка регулює людську поведінку;

2 – право є порядком, тобто системою норм, єдність якої встановлюється основною нормою. Норма(повинне, належне) завжди випливає з іншого повинного, належного(більш вищої норми), вся система позитивних норм має отримати схвалення основної норми. Основна норма – це не позитивна норма, а певна норма, відповідно до якої право мислиться як правопорядок, коли дієвий порядок примусу тлумачиться як система дієвих правових норм.

3 – правовий порядок має певну ступінчасту будову, яка складається з правових норм різних рівнів. На вищому – Конституція. Дугий – загальноправові норми, які створюються законодавцем або шляхом узвичаєння. Ці норми поділяються на норми матеріального і процесуального права і застосовуються адміністративним органом та судами. Нищий - індивідуально правовінорми, які створюються судами та адміністративними органами і проявляються в рішенняхсудів та адміністративних актах.

4 – право є примусовим порядком. Цей критерій є основний при розмежуванні права від інших суспільних порядків. Примушує – означає таку ситуацію, коли людину змушують до певної поведінки в супереч її волі на підставі певного правового акту, а якщо вона чинить опір, то можливим є застосування фізичної сили. Для того, щоб норма булла правовою, то вона має бути не лише дійсною, але і дієвою. Дійсна норма – людина має поводитися певним чином. Дієвість – передбачає і засвідчує факт, що людина поводиться саме так. Примусовий порядок може вважатися правом лише тоді, якщо він не лише дійсний, але і дієвий.

5 – право забезпечує комплексну безпеку, захищає права та інтереси осіб від будь-яких порушень.

Будь-який правопорядок може бути визнаний несправедливим з точки зору невідповідності певній нормі справедливості. Однак його невідповідність справедливості не перетворює його на несправедливий. Це логічно випливає з основного постулату його концепції, тобто очищення права від зовнішнього оцінювання.

Різко критикував поєднання права і моралі.

Держава розумілася Кельзеном як правовий порядок, тобто бачимо співпадіння змісту держави і права.

Дійсна реальна держава - це позитивність права. На його думку, держава вважалася апріорі-правовою(беззаперечною), але виходила із позитивно правового характеру держави, вінвідкладавзвичайнуконцепцію та ідеї правової держави заснованою природньою школою. Держава і право визначалися як примусовий правопорядок людської поведінки.