8. Правова концепція Дж. Локка.

Викладаючи свої погляди на суспільний лад і політичну організацію, Локк, подібно до інших мислителів того часу, виходив із природного стану. У природному стані, вважав мислитель, панував природний закон, закон природи, який, будучи виразом розумності людської природи, вимагав миру та безпеки для всього людства. Цей стан у тлумаченні Локка суттєво відрізнявся від Гоббсової картини війни всіх проти всіх. Війна могла закінчитися пригніченням однієї людини іншою, а в природному стані для цього не було ніяких підстав. Природний стан, на його думку, характеризувався повною свободою людини. Це - природна свобода, яка була невідчужуваною, виражалась у свободі від усякої вищої влади на землі та не перебувала в залежності від волі або законодавства влади людини. У природному стані люди вільно розпоряджалися своїми свободою, майном і всі мали рівні права.

Отже, природний стан, за вченням Локка, був відзначений повною свободою і такою рівністю, за якої всяка влада і всяке право були взаємними і ніхто не мав більше від іншого. Свобода і рівність - основне, що характеризує природний стан

Природний закон, зауважує Локк, — це не стільки обмеження, скільки керівництво для вільної істоти. Метою закону є збереження і розширення свободи. Там, де нема закону, нема і свободи. Природне право людей включає владу кожного охороняти «свою власність, тобто життя, свободу і майно». Право власності трактується Локком також як право на власну особистість (індивідуальність), на працю і її результати. На його думку, до утворення держави кожний володіє навіть виконавчою владою, — що випливає з законів природи, є суддею у власних справах. Таким чином, до основних невідчужуваних природних прав людини він включає право на життя, свободу і власність (т. зв. тріада, правова формула Локка). З них випливають всі інші природні права — права на рівність, індивідуальність, свободу дій, власну працю та її результати. Але в природному стані вони не гарантовані.

Дж. Локк називає три недоліки природного стану: тут не вистачає встановленого, визначеного закону як норми справедливості і мірила в суперечках; знаючого і безпристрасного судді, який би вирішував всі ускладнення відповідно до встановленого закону; сили,що могла б підкріпити і підтримати вирок і його виконання.

Ненадійний і небезпечний стан, бажання уникнути стану війни подвигло людей створити політичне співтовариство — державу.Оскільки люди по природі вільні, рівні і незалежні, ості­льки державотворення можливе тільки з їх власної згоди. Головні цілі суспільного договору і створюваної держави: збереження власності (тобто «життя, свободи і володінь»), мирне і безпечне користування нею. Держава усуває недоліки природного стану.

9. Вчення монтескє про державу

Видатним теоретиком держави і права французького Просвітництва був Шарль Луї де Монтеск´є (1689—1755). Його суспільно-політичні погляди викладені в сатиричному романі «Перські листи» про феодально-абсолютистські порядки у Франції, історичному нарисі «Роздуми про причини величі і падіння римлян», а також у фундаментальній праці «Про дух законів», що принесли автору європейську славу.

Оскільки суспільство не може існувати без уряду і загальних законів (щоб захистити справедливість і уникати війни між людьми), згідно з Монтеск´є, необхідна держава. «З´єднання всіх окремих сил ... утворює те, що називається політичним станом (державою)». Уряд повинен відповідати характеру народу, для якого він встановлений. На уряді лежить обов´язок гарантувати всім підлеглим захист їх законних інтересів.

Ш.Монтеск´є розрізняє три форми правління: республіку, монархію і деспотію. Республіканське правління — де верховна влада в руках або усього народу (демократія), або його частини (аристократія). Монархічне — правління однієї людини, але за допомогою твердо встановлених законів. У деспотії все визначається сваволею однієї особи поза всякими законами і правилами. «Не можна говорити без жаху про це потворне правління», — відзначається в трактаті.

Республіка, за Монтеск´є, характерна для невеликих держав (типу грецького поліса), монархія — для держав середньої величини, деспотія — для імперій. Однак і республіканське правління може бути встановлене на великій території, якщо мова йде про федеративну республіку («суспільство суспільств»).

Природі кожного правління відповідає принцип його діяльності, що грає правотворчу роль. Належними принципами у республіці (особливо в демократії) Монтеск´є називає доброчинність (любов до законів і батьківщини, рівності і помірності), у монархії — честь, у деспотії — страх. Місце доброчинності — поруч із свободою. Принципам правління повинні відповідати й основні (конституційні) закони держави.

Автор трактату просліджує також вплив принципів різних видів правління на характер цивільних і кримінальних законів, на форми судочинства і визначення покарань. На його думку, чим більш правління наближається до республіканського, тим виразніше і точніше стає спосіб відправлення правосуддя. «Природа республіканського правління вимагає, щоб суддя не відступав від букви закону, — відзначає мислитель. — Там не можна витлумачувати закони на шкоду громадянину, коли справа йде про його майно, його честь чи його життя». У державах демократичних доброчинність спроможна утримувати від багатьох злочинів. У цих державах законодавець буде менш піклуватися про покарання за злочини, ніж про попередження злочинів. Причини всякої розбещеності — від безкарності злочинів, вважає Монтеск´є, а не від слабості покарань. В демократії більше цінують свободу громадян.

10 Ш-Л Монтескє, «про дух законів» та політичну свободу

Головна тема «Про дух законів» — політична і громадянська свобода людини, захищена законами. Обґрунтування ідеалу свободи мислитель пов´язував із природою права і держави, державним ладом, якістю позитивних законів.

Яка природа права і держави? Світ розумних істот, зауважує Монтеск´є, далеко ще не керується з такою досконалістю, ´як світ фізичний. Як істота розумна, людина в природному стані керується незмінними природними законами. До природних законів він відносив прагнення до миру, добування їжі, потяг до зближення, бажання жити в суспільстві.

Що таке свобода? Свобода, за Монтеск´є, «це право робити все, що дозволено законами». Подібно до Вольтера він ототожнює політичну свободу з особистою безпекою, незалежністю індивіда від сваволі влади, громадянськими правами. Розвиваючи вчення Дж.Локка, французький просвітник вважав: щоб не було можливості зловживати владою, необхідний поділ влади в державі на законодавчу, виконавчу і судову.

свобода стосовно громадянина може бути результатом звичаїв, «загального духу народу», фізичних властивостей країни і відповідності їм цивільних законів.

політична свобода громадян у значній мірі залежить від дотримання принципу відповідності покарання злочину. «Свобода тріумфує, — зауважує Монтеск´є, — коли кари, що накладаються кримінальними законами, добуваються ними з особливої природи злочинів». Тоді немає місця сваволі, а покарання вже залежить не від капризу законодавця, але від суті справи.

залежність свободи від законів вимагає точної класифікації законів, дотримання правил їх складання і точного їх застосування. Люди, відзначає Монтеск´є, керуються різними законами: природним, божественним (правом релігії), церковним (канонічним), міжнародним, державним, цивільним, сімейним правом. І «вища задача людського розуму полягає в тому, — пише мислитель, — щоб точно визначити, до якого з названих розрядів переважно відносяться ті чи інші питання, що підлягають визначенню закону, щоб не внести безладдя в ті начала, які повинні керувати людьми».

Основополагаючими принципами законодавства Монтеск´є називає відповідність законів позитивних «духу народу», фізичним властивостям країни, принципу правління, «духу помірності», адже «благо політичне, як і благо моральне, завжди знаходяться між двома крайнощами....... Він формулює правила

складання законів, якими повинен керуватися законодавець. Зокрема, склад законів повинен бути стислий і простий. Слова закону повинні бути однозначними, викликаючи у людей одні і ті самі поняття. Закони не повинні вдаватися в тонкощі, оскільки «вони призначені для людей посередніх здібностей і містять в собі не мистецтво логіки, а здорові поняття батька сімейства». Не слід робити змін у законі без достатніх до того підстав. Не слід забороняти дії, у яких немає нічого дурного, лише заради чогось більш досконалого і т.д.

Теорія закону в Монтеск´є, його концепція принципів правління, поділу влади, політичної свободи мали значну новизну, поєднували ліберальне розуміння свободи з ідеями конституціоналізму. Обгрунтована ним тріада влади (законодавчої, виконавчої і судової) згодом стала класичною формулою теорії конституціоналізму. В умовах передреволюційної Франції його вчення закликало до створення представницьких органів влади і передачі їм законодавчих повноважень.