- •Вчення г.Гроція про державу.
- •Уявлення г.Гроція про право.
- •Погляди б. Спінози про державу.
- •Вчення б. Спінози про право.
- •Вчення т.Гоббса про право
- •Вчення т.Гоббса про державу
- •7. Вчення Дж. Локка про державу.
- •8. Правова концепція Дж. Локка.
- •9. Вчення монтескє про державу
- •11. Руссо про державу.
- •12.Руссо про право.
- •14. Погляди Канта про право та його класифікацію. Категоричний імператив.
- •Вчення Гегеля про державу. Концепція громадянського суспільства.
- •16. Уявлення Гегеля про право та його класифікацію.
- •18. Аналітична юриспруденція г. Харта
- •19. «Чиста теорія права» г. Кельзена
- •20. Концепція правового реалізму.
- •21. Концепції відродженого природного права
- •Критерії обмеження повноважень держави за б. Спінозою.
- •2. Природні закони та природне право за б. Спінозою.
- •4. Межі повноважень держави за б. Спінозою.
- •34 Правила формування змісту закону за ш-л. Монтеск»є
- •35.Закон у широкому сенсі за монтескє
- •36 Розподіл влад за Монтескє
- •37. Закони демократії монтескє
- •39. Розмежування між принципом та формою правління за монтескє
- •40.Види способів утворення держави за Руссо.
- •41.Характеристика владних повноважень суверена за Руссо.
- •42.Теорія походження держави за Руссо.
- •43.Держава за Руссо.
- •44.Суверинітет народу за Руссо.
- •45.Розподіл влади за Руссо.
- •46.Види законів за Руссо.
- •47.Диктатура за Руссо.
- •79.Сутність світської концепції автономного природного права.
- •82. Ознаки права за г. Кельзеном:
- •89. Засоби усунення невизначеності, статичності та недійсності правової системи за г. Хартом.
Вчення т.Гоббса про державу
Мета держави — головним чином забезпечення миру, безпеки, оскільки природними законами вони не гарантуються. Для встановлення загальної влади люди шляхом угоди між собою («кожної людини з кожною іншою») створюють загальну, єдину особу — державу. Держава є єдина особа, відповідальним за дії якої зробила себе шляхом взаємного договору між собою величезна кількість людей, для того, щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх їх так, як визнає за необхідне для їх миру і загального захисту. Носій такої особи (представлений однією людиною чи уповноваженим зібранням осіб), який володіє верховною владою, — суверен. Всякий інший — його підданий.
Абсолютна влада держави — на думку Гоббса, гарант миру і реалізації природних законів. . Він називає її Левіафаном (біблейським чудовиськом), штучною людиною, для якої верховна влада — душа; посадові особи виконавчої і судової влади — штучні суглоби; нагороди і покарання — нерви; добробут і багатство громадян — сила; безпека народу — заняття; його радники — пам´ять; справедливість і закони — розум і воля; громадський мир — здоров´я; смута — хвороба; громадянська війна — смерть. Влада суверена абсолютна: йому належить право видання чи скасування законів і контроль за їх додержанням, оголошення війни і укладання миру, призначення чиновників і судова влада. Він вправі навіть визначати, які релігія чи секта, думка чи вчення істинні, а які ні, що є справедливість і чеснота.
Обов´язки суверена, за Гоббсом, визначаються тією метою, заради якої він був наділений верховною владою: безпека і благо народу.Благо народу — вищий закон держави. Виконання його він пов´язує з турботою як про окремих індивідів (захистом їх від кривд), так і з виховно-просвітньою діяльністю — виданням і застосуванням хороших законів, вихованням рівної справедливості (у захисті гідності, честі, власності) і її дотриманням усіма станами і самим сувереном.
Гоббс визнає тільки три форми держави: монархію, демократію й аристократію. Незалежно від розходжень, законодавцем у всіх державах є лише суверен. У цьому сенсі, на його думку, «влада, якщо тільки вона досить досконала, щоб могти надавати захист підданим, однакова у всіх формах». Розходження лише в придатності до здійснення тієї мети, для якої вони встановлені. Симпатії Гоббса очевидно еволюціонували: спочатку вони були на боці монархії, потім — сильної влади лорда-протектора О. Кромвеля. Тут краще інших форм виражається і реалізується абсолютний характер влади держави, а загальні інтереси тісно зв´язані з приватними.
7. Вчення Дж. Локка про державу.
Джон Локк (1632—1704) - англійський теоретик природного права, політичний мислитель, філософ (Два трактати про правління). Держава, за Локком, — єдине, незалежне політичне співтовариство із загальною владою, законом і судом. Ненадійний і небезпечний стан, бажання уникнути стану війни подвигло людей створити політичне співтовариство — державу. Оскільки люди по природі вільні, рівні і незалежні, остільки державотворення можливе тільки з їх власної згоди. Головні цілі суспільного договору і створюваної держави: збереження власності (тобто «життя, свободи і володінь»), мирне і безпечне користування нею. Держава усуває недоліки природного стану. Дж. Локк називає три недоліки природного стану: тут не вистачає встановленого, визначеного закону як норми справедливості і мірила в суперечках; знаючого і безпристрасного судді, який би вирішував всі ускладнення відповідно до встановленого закону; сили, що могла б підкріпити і підтримати вирок і його виконання.
Держава і встановлений нею загальний закон, на думку Локка, зберігають і розширюють права і свободи громадян. Адже справедливий і основний закон говорить: Salus populi suprema lех! (Благо народу — вищий закон!). Він надає їм рівне право перед законом, право на правосуддя, покарання злочинця, відшкодування збитків і можливість перешкодити майбутнім збиткам. Звідси очевидно, вважає мислитель, що абсолютна монархія несумісна з громадянським суспільством: там немає гарантій природних прав, рівного для усіх, загальнообов'язкового і справедливого закону, прийнятого за згодою всього суспільства, правосуддя. Головна небезпека для природних прав і законів виникає з привілеїв носія владних повноважень.
Взагалі у Локка форма правління — похідна від верховної влади, створеної за добровільною згодою більшості співтовариства для прийняття і здійснення законів. «Форма правління залежить від того, — підкреслюється в трактаті, — у кого знаходиться верховна влада, що є законодавчою». Вона може бути демократією, олігархією чи монархією (спадкоємною чи виборною). Ні одній з них автор трактату не віддавав особливої переваги. Для нього головне, щоб організація самої влади надійно гарантувала права і свободи громадян від сваволі і беззаконня. Саме з цього головного виходила його концепція поділу влади.
Дж. Локк розрізняв законодавчу, виконавчу і федеративну владу. «Першим і основним позитивним законом усіх держав є встановлення законодавчої влади; точно так само першим і основним природним законом, якому повинна підкорятися сама законодавча влада, є збереження суспільства і ... кожного члена суспільства». Жоден указ кого б то не було не має сили й обов'язковості закону, якщо він не одержав санкції законодавчого органу, обраного й призначеного народом. Закон робить дійсно законом згода суспільства, «вище якої немає нічого». Такий закон — гарантія і втілення свободи. Тому законодавча влада є вищою владою в державі: вона заснована на згоді і довірі підданих, обрана народом і відповідальна перед ним. Народу завжди належить верховна влада відстороняти чи змінювати склад законодавчого органу, коли він діє всупереч народній довірі.
Повноваження законодавчої влади, за Локком, суворо обмежені: берегти життя і надбання народу, відправляти правосуддя (тут позначилися особливості англійського права, одним із джерел якого є судова практика), збереження власності громадян, видання постійних законів — повноваження, які вона не може передати в чиїсь руки. Тільки вона має право вказувати, «як повинна бути вжита сила держави для збереження співтовариства і його членів». Межі повноважень, дані і встановлені суспільством, законодавча влада не вправі порушувати.
Виконавчу владу держави, яку, на думку Локка, можна назвати природною, утворює сукупність виконавчої влади кожного в природному стані, переданої в результаті суспільного договору політичному співтовариству.
Федеративна влада має право війни і миру, участі в коаліціях і союзах, вести всі справи поза даною державою. Автор трактату обумовлює: незважаючи на відмінності виконавчої і федеративної влади, обидві вони є міністеріальними і підлеглими стосовно законодавчої влади.
Законодавча і виконавча влади не повинні знаходиться в одних руках, розмірковував Локк. У противному випадку носії влади можуть приймати вигідні тільки для них закони і виконувати їх, робити для себе виключення із загальних законів на шкоду загальному благу, миру і безпеці, природних прав громадян. Тому законодавчий орган не повинен засідати постійно — занадто велика спокуса для депутатів узурпувати владу цілком, створювати для себе привілеї, правити тиранично. Визначені права депутатів не повинні перетворюватися в привілеї, що виводять їх з-під влади законів. Таким чином, зі слабостей людської природи, схильності до спокус теоретично виводилася необхідність спеціальних гарантій законності і прав громадян, у т. ч. поділу влади.