11. Руссо про державу.

У вченні Руссо можна виділити 2 види способів утворення держави

1-ий вид- на основі суспільного договору,який був приманкою хитромудрих багатих. Майнова нерів­ність стала наслідком встановлення приватної власності на зем­лю. На зміну природному стану з цього часу прийшло грома­дянське суспільство. «Перший, хто, огородивши ділянку землі, придумав заявити: «Це моє!» і знайшов людей досить простоду­шних, щоб тому повірити, був справжнім засновником грома­дянського суспільства». Це призвело до появи багатих і бідних, між якими розпалюється запекла боротьба, і, як наслідок, — політична нерівність, заснування публічної влади. З її встанов­ленням усі погодилися, слухаючи «хитромудрі» доводи багатих, сподіваючися знайти свободу і — «кинулися прямо в кайдани». Так з´явилася держава. В результаті такого виникнення держави вона може переродитися в деспотію.

2-ий вид – на основі справжнього суспільного договору.(вольового і справедливого) Руссо розвиває свою концепцію суспільної (соціальної) угоди  як «спра­вжнього договору між народами і правителями». Його формула зводиться до наступних положеннь: кожний передає в загальне надбання і ставить під вище керівництво загальної волі свою особистість і усі свої сили, перетворюючись в нероздільну час­тину цілого,взамін на це кожен отримує свободу і захист передбачені суспільним договором. Це колективне Ціле одержує в результаті такого акту свою єдність, своє загальне Я, своє життя і волю. Це особа , «колись іменувалася громадянською общиною, нині ж іменується Республікою, або Політичним організмом: його чле­ни називають цей Політичний організм Державою, коли він па­сивний, Сувереном, коли він активний, Державою — при зіста­вленні її з їй подібними»Так зявляється держава.

У результаті такого правильного і законного договору утво­рюється асоціація рівних і вільних індивідів, у сукупності вони одержують ім´я народу, окремо — громадян, як тих, хто бере участь у верховній владі, підданих, як підлеглих законам держа­ви.Так утворюється держава. Таким чином, відчуження за суспільним договором приро­дної свободи і рівності відшкодовується кожному у виді договірно встановлених прав і свобод.Суспільний договір, за Руссо, служить у державі основою всіх прав,адже на основі цього договору і виникла держава.Завдяки йому усі стають «рівними в результаті угоди і по праву».

Перехід до стану свободи передбачає укладення справжнього суспільного договору, за яким суверенітет у державі повинен належати народові. Суверенітет трактується мислителем як «здійснення загальної волі», необмеженої влади, що направляється загальною волею. За умовами суспільного договору вона належить народу. Ідеї на­родного суверенітету разом з ідеями рівності і свободи  виступають у Руссо як основні принципи республі­канського ладу, центральні пункти його політичної програми.

Народний суверенітет має, дві ознаки: він невідчужуваний і неподільний. Як відчуження суверенітету від народу на користь тих чи інших осіб чи органів, так і його розподіл між різними частинами народу (станами) за логікою Руссо означали б заперечення суверенітету як загаль­ної волі всього народу. Народ як суверен, як носій і виразник загальної волі, «може бути представлений тільки самим собою». «Передаватися, — підкреслює він, — може влада, але ніяк не воля». Суверенітет народу проявляється у здійсненні ним законодав­чої влади. Лише там, де законодавствує народ є дійсна свобода. Закони — акти загальної волі

-суверен-є народ,а відповідно до ідеї народного суверенітету йому належить право здійснювати законодавчу владу.влада суверена не обмежується законом.він приймає закони.може змінювати форму держави.в руках суверена знаходиться доля підданих(в необхідних випадках вирішує питання життя і смерті)

Розділяв владу на виконавчу і законодавчу.

Виконавча влада (уряд) — сила суверена. Устрій виконавчої вла­ди, у цілому, повинен бути таким, щоб «вона завжди була гото­ва жертвувати Урядом для народу, а не народом для Уряду».

Виконавча влада є своєрідним посередником між суспільством (нацією) і окре­мим громадянином, вона — «орган, встановлений між підданими і сувереном для відносин між ними, уповноважений виконувати закони і оберігати як політичну, так і громадянську свободу». Ця влада передається сувереном (народом) правите­лям або уряду. Суверен «має право обмежити, змінити, відняти, коли йому завгодно».

Законодавча влада здійснюється безпосередньо народом. Органом, здатним за­безпечити функціонування суверенітету народу, Руссо вважав народні збори, які проводяться в установлені законом строки і не потребують для свого скликання са­нкції уряду.  Він вважав, що «відкриття таких зборів, які мають своїм предметом тільки збереження суспільного договору, повинно розпочинатися двома питаннями, які ніколи не можна відмінити і які повинні ставитися на голосування кожне окре­мо. Перше: «Чи бажано суверену зберігати існуючу форму уряду?» Друге: «Чи ба­жано залишити управління в руках тих, на кого воно нині покладено?». Ж.-Ж. Рус­со наголошував, що рішенням цих зборів правителі зобов'язані беззаперечно підкорятися, а за їх відмови це робити,народ повинен використати усі засоби для здійснення свого суверенітету.

Поєднання влади законодавчої і виконавчої робить правління непридатним.

Якщо Держава знаходиться під загрозою завоювання,а також якщо державі загрожує зовнішня небезпека або посягання з боку інших держав,то необхідним є встановлення диктатури,тобто зосередження всієї влади,сили та повноважень у руках однієї особи-диктатора.Руссо робить висновок: «Негнучкість законів, що перешкоджає їм пристосовуватися до подій, може в деяких випадках зробити їх шкідливими і привести до загибелі Держави, коли вона переживає кризу» , «ніколи не слід припиняти священну силу законів, якщо справа не йде про порятунок батьківщини» Крім того, Руссо вважає можливим і необхідним час від часу встановлювати диктатури на недовгий термін, і це не буде суперечити загальній волі: «Перше бажання народу полягає в тому, щоб Держава не загинула», а зосередження всієї влади і сили в руках однієї людини тільки, концентрує міць держави.