2. Уявлення г.Гроція про право.

1583-1645)праця «про право війни та миру». Три книги, в яких пояснюється природне право і право народів, а також принципи публічного права(1625р).

Право поділяв на: 1.природне-це приписи здорового глузду. Виступає критерієм та підґрунтям встановлення належного(дозволеного) і не належного(не дозволеного) по самій своїй природі. Джерелом природного права є розум людини, як істоти соціальної, що прагне до спілкування, при чому не до будь якого спілкування, а тільки такого, що керується принципами людського розуму. Природне і є справедливість.

2.волевстановлене-повинно відповідати приписам природного права, звідси робимо висновок про пріоритетність та первинність природного права, порівняно з воле встановленим.

Воле встановлене право має своїм джерелом волю людей, бога, звідси його поділяють на людське, божественне. Людське право поділяється: -внутрішньодержавне, -людське право у вузькому контексті, -людське право в широкому контексті.

Внутрішньо державне право-це право, яке походить від державної влади, це позитивне право, що виражається в законах держави.

Людське право у вузькому сенсі-це право, що проявляється у веліннях батька(батьківське право), а також у веліннях господаря(право господаря)-це право підкоряється державній владі.

Людське право у широкому сенсі-це право народів, що отримує обов’язкову силу волею всіх народів або більшості з них(міжнародне). На думку Гроція, користь виступає не причиною, а тільки приводом для виникнення внутрішньодержавного та міжнародного права.

Волевстановлене божественне-безпосередньо своїм джерелом має волю бога. Будь-якою ознакою права є його обов’язкова сила або обов’язків характер. Відстоював незмінність, неможливість його зміни навіть самим богом.

Природне право-полягає в тому, щоб надавати ін. те, що їм належить, а також виконувати покладені на населення обов’язки по відношенню до цих осіб.

Є способи доказу буття природного права: 1.докази апріорі(ті, які з першоджерел). Їх призначення зводиться до виявлення необхідної відповідності чи невідповідності певної речі розумній природі. 2.докази апостеорі(виникнення із наслідків в результаті практичної діяльності та досвіду). Призначення цих доказів полягає у встановленні природного права шляхом пошуку того, що визнається таким у всіх народів або найбільш освічених з них. Цей другий принцип не є досконалим-безпосередньо пов'язаний з практичною діяльністю. Юриспруденція-це наука про право і наукова система права. Вона може мати справу не із змінними положеннями змінних законів, а лише з об’єктивного природного права. Саме тому система права виступає науковою основою системи законодавства. Саме на нормах природного права має базуватися законодавство.

3. Погляди б. Спінози про державу.

Бенедикт Спіноза 1632-1677-голланд.вч., філософ-матеріаліст.

«Богословсько-політичний трактат»

«Етика доведена геометричним методом».

Необхідність держави і права обумовлена природною причиною, а саме протиріччями(почуттями, відчуттями) і розумом індивідів.

Людина може бути вільна тільки тоді, коли вона керується у своїй діяльності розумом.

Однак більшість людей не такі, вони керуються різними потягами, пристрастями та почуттями, що призводить їх нерідко до негативних та неправомірних вчинків.

Саме тому для врегулювання необхідним було виникнення держави та права.

При цьому він зазначав, що тільки у договірний спосіб може виникнути суспільство(д),не порушуючи природні право. Не розмежовував суспільство і державу. Такий сусп..договір буде виконуватися,якщо кожен індивід перенесе на суспільство всю свою силу та міць (права) і держава володітиме верховним природним правом,верх.пануванням, якому всі повинні підкорятися або добровільно або можливістю застосування покарання.

Характерною ознакою держави є верховна влада, сукупне тіло держави утв.д.

Під верховною владою (верх.правом),бо право це сила, міць та влада спіноза розумів суверенітет держави.

Особливістю догов.концепції походження держави було те, щоб у громад.стані природні права не припиняли своє існування і реалізовувались як і в природному стані.

Різниця між цими 2 станами полягала в тому, що у гр..стані виникло договірне встановлене верховне суверенне природне право. Держави, під яким розумів спільне загальне право для всіх,метою якого є забезпечення захисту індивідів.

Верховна влада визначає спільний дух, яким повинні керуватися всі члени суспільства.

У віданні верх.влади було видання,тлумачення та відміна законів, здійснення правосуддя, обрання посадових осіб, зайняття іншими державними справами, вирішення питань війни і миру.

Верх.влада не обмежується жодними законами і всі повинні їй підкорятися. Всі члени суспільства повинні виконувати накази верх.влади, навіть якщо вони за своїм змістом є не зовсім правомірними.

Х-р верх.влади як у Гоббса.

Характеризуючи державу зазначав, що істинно вільною вона є лише тоді,якщо в своїй діяльності керується здоровим глуздом.

Метою держави є звільнення індивідів від страху та забезпечення їм можливості реалізувати своє природне право не завдаючи шкоди ні соба,ні іншим індивідам.

Кінцевою метою д. визначав забезпечення свободи індивідів.

Концепція меж і повноважень держави(права та сили) виходить з 3 постулатів:

1.межі повноважень обумовлюються концепцією невідємних п.і свобод індивідів,тобто самою природою людей. Ці невідємні права(істинне пізнання Бога,любов та вірність, п.на збереження свого життя,п.на утрим.від заподіяння смерті батькам). Є невідчужуваними.

2.межі повноважень держави обумовлені тим, що реалізація верховної влади не у можливості творити свавілля та насильство,а в творенні того,що здоровий глузд визн.корисним для всіх. Держава є вільною в межах необхідності.

3.межі повноважень держави залежали від необхідності врахування сусп..думки або думки більшості. Правом держави у меншій мірі визн.те,що не користується підтримкою населення.

Спіноза передбачає 1 випадок можливості повстання народу проти верховної влади, а саме якщо верх.влада порушить умови укладеного сусп..договору.

Велику увагу приділяв проблематиці форм держави, яку він розглядав з точки зору найкращого стану різних форм верх.влади,тобто ступеня реалізації у них основної мети громад.стану,миру і безпеки життя.

Залежно від реалізації цієї мети у різних державах був різний ступінь абсолютизації верховної влади.

Виділяв 3 форми держави: монархія,аристократія,демократія.

Критикував тиранію, не виділяв як окрему форму держави. Засуджував будь які форми верх.влади,яка була здобута шляхом зловживання та насильницьким методом. Приорітет віддавав демократії, у ній правителі обираються згідно закону.цей закон встановлює народ. Гірша-монархія.