12.Руссо про право.

У природному стані, за Руссо, всі вільні і рівні, відсутня прива­тна власність,але з появою приватної власності ,відбувається розшарування суспільства на багатих і бідних,утворється держава,але така держава утворена на основі неправильного договору,який є приманкою хитромудрих багатіїв. Тоді Руссо розвиває свою концепцію суспільної угоди,в результаті якої утв.держава.Ця суспільна угоді є основою виникнення держави.,вона є основою всіх прав.Завдяки цій угоді всі стають вільні і рівніВідповідно до цієї угоди народ – є сувереном.Ніхто не може порушувати вимоги договору,тобто права і свободи народу. Таким чином, відчуження за суспільним договором приро­дної свободи і рівності відшкодовується кожному у виді договірно встановлених прав і свобод.Суверенітет народу проявляється у здійсненні ним законодав­чої влади. Лише там, де законодавствує народ є дійсна свобода. Закони — акти загальної волі. Тому парламент чи інші представ­ницькі збори депутатів, вважає мислитель, не можуть бути пред­ставниками народу, вони лише його уповноважені: «вони нічо­го не можуть постановляти остаточно». Усякий закон, якщо народ не затвердив його безпосередньо сам, недійсний.

Якщо в природному стані свобода індивіда, згідно з Руссо, обмежувалася лише його фізичною силою, то в республіці сво­бода громадянська обмежена загальною волею. Тільки одна за­гальна воля,вважає мислитель, може управляти силами держави відповідно до мети її встановлення, яка є загальним благом. За­гальне благо як мета держави, за його переконанням, може бути виявлено тільки більшістю голосів. «Загальна воля завжди пра­ва», — стверджував Руссо. При цьому він розрізняє загальну волю і волю усіх: перша має на увазі загальні інтереси, друга — інтереси приватні і являє собою лише суму висловленої волі приватних осіб

У своїй ідеалізованій конструкції народного суверенітету Руссо передбачає рівність прав і обов´язків громадян і держави. Межі державної влади в її взаєминах з підданими, відповідно до його вчення, ставляться межами загальних угод. Верховна влада, якою б необмеженою, священною, недоторканною вона не була, не переступає і не може переступити меж загальних угод. Кожна людина може цілком розпоряджатися тим, що їй ці угоди нада­ли з її майна і свободи.

ЖСуверенітет трактується мислителем як «здійснення загальної волі», необмеженої влади, що направляється загальною волею. За умовами суспільного договору вона належить народу. Ідеї на­родного суверенітету разом з ідеями рівності і свободи (рівних прав і обов´язків) виступають у Руссо як основні принципи республі­канського ладу, центральні пункти його політичної програми.

Угоди і закони поєд­нують права й обов´язки громадян, повертають справедливість. У громадянському стані усі права визначаються законом. їх мета — збереження свободи і рівності.

Закон-акт загальної волі.

У «Суспільному договорі» Руссо виділяє чотири види законів:

1) політичні закони (вони ж іменуються основними). Предметом їх регулювання є «дія всього Організму на самого себе, тобто відношення цілого до цілого, або суверена до Держави ». Саме «політичні закони, які складають форму правління, є єдиний вид законів, який відноситься до моєї теми», вказує автор. При цьому слід мати на увазі, що під політичними законами Руссо має на увазі не ті позитивні закони, які існують на практиці, а якісь ідеальні правила, які необхідно вивести з «природи речей». Політичні закони будуть таким чином використовуватися як зразок, мірило для оцінки існуючого законодавства.

2) цивільні закони, що регулюють «відносини членів між собою або ж з усім Організмом»;

3) кримінальні закони, які «не стільки являють собою особливий вид законів, скільки надають силу іншим законам»;

4) «нрави, звичаї і, особливо, громадська думка» - «найбільш важливий з усіх» видів закону.

Він говорить про не­обхідність урахування в законах географічних факторів, звичаївнароду та ін., що роблять «його закони придатними для нього одного».Для переходу до справжнього народовладдя потрібен мудрий законодавець. 

13. Погляди Канта про державу. Концепція правової держави.

Іммануїл Кант (1724-1804) - нале­жав до просвітителів, які вірили у прогрес людства як у скеровану розумом прямолінійну еволюцію. Його праці: «Метафізичні вчення про право», «До вічного миру», «Ідеї загальної істо­рії під космополітичним кутом зору».

Висуваючи питання про походження держави, Кант на­голошував, що вона виникла шляхом угоди між людьми, мета якої полягає в досягненні взаємної вигоди.

Аналізуючи державно-правове вчення Канта, необхідно підкреслити надзвичайну актуальність висунутої мислите­лем концепції світового союзу незалежних правових держав. Такий союз, на думку Канта, мав би виступати в ролі охоронця свободи і незалежності суверенних держав, захис­ником і гарантом миру. Цей союз мислитель називав «дер­жавою народів» та «федерацією вільних держав». Однак, і на цьому слід особливо наголосити, йшлося не про світову республіку чи світову імперію, а про співтовариство, кон­федерацію вільних і незалежних держав, яка могла б при­пинити своє існування за спільною згодою її суб'єктів у будь-який час.

На його думку, будь-яка держава має три влади: законодавчу (яка належить тільки суверенній "колективній волі народу"), виконавчу (зосереджену у законного правителя і підлеглу законодавчій, верховній владі), судову (призначається виконавчою владою). Субординація і згода цих трьох влад здатні запобігти деспотизм і гарантувати злагоду в державі. «Суспільний договір», за Кантом, укладають між собою морально люди. Тому державній владі забороняється поводитися з ними як з істотами, які не відають морального закону і не можуть самі (нібито через моральної нерозвиненості) вибрати правильну лінію поведінки. Кант різко заперечує проти найменшої уподібнення влади держави батьківській опіці над дітьми. «Правління батьківське, при якому піддані, як неповнолітні, не в змозі розрізнити, що для них дійсно корисно або шкідливо ... таке правління є найбільшим деспотизмом ... » 

Загальноприйнятої класифікації державних форм (форм правління, володарювання) з точки зору їх устрою Кант не надавав особливого значення, розрізняючи (по числу законодавчих осіб) три їх види: автократію (або абсолютизм), аристократію і демократію. Він вважав, що центр ваги проблеми устрою держави лежить безпосередньо в засобах, методах керування народом. З цієї позиції він розмежовує республіканську і деспотичну форми управління. Перша заснована на відділенні виконавчої влади від законодавчої, друга - на їх злитті. Для Канта республіка не є синонімом демократії, і абсолютизм сам по собі як форма зовсім не є синонімом деспотії. Він заперечує тим, хто ототожнює ці поняття. Більш того, Кант вірить, що самодержавна форма влади цілком може бути республікою (якщо в ній вироблено відокремлення виконавчої влади від законодавчої), а демократія (зважаючи участі в ній всіх в здійсненні влади і крайніх труднощів при цьому відокремити законодавство від виконавчої діяльності) надзвичайно схильна трансформації в деспотизм і сумісна з ним. Мабуть, Кант вважав найбільш прийнятним, реально досяжним устроєм держави конституційну монархію. 

Вклад Канта в розробку політичної теорії характеризується тим, що він сформулював основні ідеї та принципи сучасних вчень про правову державу (хоча сам не вживав цього терміна). Згідно дефініції в "Метафізиці звичаїв", держава - це з'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам. В якості найважливішого ознаки держави тут було названо верховенство закону. Кант при цьому підкреслював, що розглядає не держави, які існують в дійсності, а "держава в ідеї, така, якою вона повинно бути у відповідності з чистими принципами права". Покликана гарантувати стійкий правопорядок, держава повинна будуватися на засадах суспільного договору і народного суверенітету. Під благом держави слід розуміти стан узгодженості конституції з принципами права, до чого нас зобов'язує прагнути розум за допомогою категоричного імперативу . Висування і захист Кантом тези про те, що благо і призначення держави - в досконалому праві, у максимальній відповідності устрою і режиму держави принципам права, дали підставу вважати Канта одним з головних творців концепції "правової держави". Кант багато разів підкреслював нагальну необхідність для держави опиратися на право, орієнтуватися в своїй діяльності на нього, узгоджувати з ним свої акції. Відступ від цього положення може коштувати державі надзвичайно дорого. Держава, яка ухиляється від додержання прав і свобод, не забезпечує охорони позитивних законів, ризикує втратити довіру і повагу своїх громадян. Його заходи можуть перестати знаходити в них внутрішній відгук і підтримку. Люди будуть свідомо займати позицію відчуженості від такої держави.