8. Зародження українського соціалізму

У кінці XIX ст. навіть легальна культурно-просвітницька діяльність українських громад викликала невдоволення російських урядових кіл. Щоб запобігти зростанню українського національного руху, міністр внутрішніх справ Росії П.Валуєв своїм циркуляром ( липень 1863 р. ) заборонив видання українською мовою наукових, релігійних та освітніх праць, а також діяльність недільних шкіл. Відразу після появи цього урядового акта, що був названий Валуєвським циркуляром, громади розпустили, а багатьох їх членів заслали в різні регіони Російської імперії. Унаслідок незначного послаблення імперської цензури на початку 70-х років громадівці почали відновлювати свою діяльність. З ініціативи В. Антоновича в Києві була утворена так звана « Стара громада », до якої увійшли такі відомі представники наукової та творчої інтелігенції, як М.Зібер, М.Драгоманов, П.Житецький, П.Чубинський та ін. За своїми політичними поглядами М.Драгоманов був послідовником кирило-мефодіївців, проповідував федералізм, пов’язуючи його з демократизмом західноєвропейського типу. Драгоманов наголошував, що справжній демократ повинен бути патріотом України, а щирий український патріот має обов’язково бути демократом. Царизм усіляко переслідував і цькував Драгоманова, звинувачуючи його в «малоросійському сепаратизмі» й пропаганді соціалістичних ідей. Звільнений у 1875 р. з київського університету, Драгоманов переїхав до Швейцарії, де разом з С.Подолинським та М.Павликом організував відання українського збірника «Громада», який нелегально переправлявся в Україну. У цьому збірнику пропагувалася оригінальна концепція так званого громадівського соціалізму. У «старогромадівський» період він дотримувався поглядів, близьких до так званих українсько-загальноросійських , сприймав українство як рух виключно літературно-культурний. Після Емського указу почала формуватися його національно-політична концепція. У своїх працях він висловлювався за те, щоб перетворити українство на політичний рух, визнав необхідність розгортання політичної боротьби за національну незалежність і соціальне визволення українського народу. Прикладом нового підходу Драгоманова до національного питання може слугувати довге замовчування статті «Пропащий час» (1877 р.), у якій він закликає переглянути історичний досвід українсько-російських взаємин на останні 200 років, «щоб знати, через що тепер стало так гірко, щоб не помилитися знов, як колись помилялись».Після такої відкритої, безкомпромісної критики антиукраїнської великодержавної політики російського самодержавства повернення Драгоманова на Батьківщину стало неможливим. У 1886 році через ідейні розходження з поміркованішими громадівцями він утратив їхню фінансову підтримку, тому змушений був переїхати до Болгарії, де прожив останні роки свого життя.

9. Західноукраїнська Народна Республіка.

19 жовтня 1918 року у Львові на зборах українських депутатів австрійського парламенту, українських депутатів Галицького й Буковинського сеймів, представників українських політичних партій, духовенства та студентства була утворена Українська Національна Рада (УНР), яка наступного дня заявила про необхідність створення на західноукраїнських землях Української держави. 13 листопада 1918 року проголошено Західноукраїнську Народу Республіку (ЗУНР). Її президентом став голова УНР Є.Петрушевич, головою державного секретаріату (уряду) – К.Левицький. Основний закон ЗУНР затвердив герб нової держави – зображення золотого лева на синьому тлі та синьо-жовтий прапор. На момент проголошення територія ЗУНР охоплювала 70 тис. кв. км., населення країни становило 6 млн. осіб. Формуючи державний механізм, керівництво ЗУНР виявило неабияку толерантність до національних меншин. Українські державотворці обіцяли: •Забезпечити демократичні права всім громадянам; •Провести аграрну реформу в інтересах селян; •Запровадити 8-годинний робочий день і охорону праці;

Від самого початку свого існування ЗУНР опинилася в дуже важких умовах. За згодою з країнами Антанти Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спочатку загарбала Угорщина, а в січні квітні 1919 року – Чехословаччина. Тепер до складу ЗУНР входила тільки територія Східної Галичини з населенням 4 млн. осіб. Система управління, створена ЗУНР, відрізнялася від системи управління УНР. Армія ЗУНР, яка отримала назву УГА (Українська галицька армія), налічувала 120 тис. вояків. Спочатку її очолював генерал М.Омелянович-Павленко, але влітку його замінив генерал О.Греків. навіть у складних умовах УГА провела ряд блискучих воєнних операцій проти ворога. Однією з найславетніших сторінок Визвольних змагань стала Чортівська офензива (наступальна операція) коли 25-тис. українське військо примусило відступати 100-тис. польську армію. Наприкінці червня 1919 року польська армія почала потужний наступ проти частин УГА. Знесилене у жорстоких боях українське військо 16 липня 1919 року перейшло річку Збруч і з’єдналося з частинами армії УНР.