6. Зародження філософської думки

Зародження філософії припадає на VI ст... до н.е. на території Китаю, Індії та Середземномор’я майже одночасно. Період у який виникає філософія – так звана епоха «Осьового часу», характерними рисами якої є: розвиток розуму та особистості, що прийшов на зміну міфологічному світогляді довіри до природи.

Сучасна наука виділяє 3 основні теорії :

Міфогенна – виходить з того, що філософія сягає найдавніших шарів людської свідомості, успадковуючи від міфології усі головні світоглядні проблеми, підносить їх до вищого рівня усвідомлення та піддає раціоналізації.

Гносеогенна – полягає в якісній відмінності філософії та міфології, підкреслює наявність розриву між ними. Підгрунтям філософії вважається раціональне знання, яке є несумісним з міфологічними моделями світу.

Гносеоміфогенна – вказує на те, що існує 3 невід’ємних джерела виникнення філософії:

Міфологія

Раціональне знання

Життєва мудрість, досвід, що прагне врахувати не лише значущість міфології і роль знання у процесі виникнення філософії, а й буденний розвиток, людську мудрість та розсудливість

Першою передумовою виникнення філософії є поява писемності, зумовлена нагромадженням у досвіді людей навколишнього знання, його нагромадження та трансляції. Потреба передати інформацію змусила людину винайти писемний знак, що сприяло накопиченню знання без якого не було б наукового і соціального прогресу. Крім того записане слово свідчило про свою нетотожність з живою думкою. Саме у неписемних культурах основою світогляду залишилась міфологія.

Міфологія – загальнозначуще тлумачення світу, стосунків людини зі світом та людей між собою.

Завдяки ній людина відчула спорідненість зі світом, що спричинило перенесення людських якостей, а також якостей соціального цілого на всю людську реальність. Цей вид світогляду позбавлений проблемності, що полегшує людині прилучення до набутого досвіду і включає його до усталених соціальних зв’язків. Міфологія виступала дійсністю

Згодом між людиною і природою почали виникати опосередковані ланки, які отримали назву – сфера соціально-культурних процесів – сфера створених людиною речей та засобів життєдіяльності , які у відношенні до людини постають штучними явищами. Ця сфера розвивалась паралельно з технологіями людської діяльності та за своїм розвитком і вдосконаленням вимагала не міфологічного, а особливого мислення, яке фігурує себе у послідовних діях – дискурсивне мислення – це мислення, яке рухається послідовно, впорядковано, через чітко-фіксовані пункти до певних результатів. З’являються зародки науки, мистецтва, етичних норм, релігії, права. Потроху руйнується міфологізація соціальних процесів, а відповідно і міфологічна свідомість.

Мислення набуває суттєвих відмінностей і відбувається зародження філософії.

Поява знання, яке перевищувало людські можливості, слугувало способом прилучення до таємничого. Вони не підлягало розголосу, вимагало приховування. Зараз вони називаються езотеричними знаннями. Проте ці знання носили в собі певні протиріччя: з одного боку, вони вимагали широкого розповсюдження та вільного доступу, а з іншого – ці знання не носили філософський характер, тобто вони існували не як самостійний витвір людини, а як символічний прояв вищої реальності. Знання езотеричного типу не стали філософськими, бо не містило звернення до кожної людини.

Ще одною з передумов виникнення філософії безумовно стала поява МУДРЕЦІВ!

Мудрість – повне синтетичне знання, яке сприймається як досконале, здатне виправити і впорядкувати людське життя і наблизити його до досконалості. Вона завжди сприймалась невід’ємною від її носія – мудреця – людина, наділена життєвим досвідом, яка власними зусиллями досягла мудрості.