- •1.Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції
- •2. Історичні типи світогляду
- •3. Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет філософії
- •4. Основні функції філософії
- •5. Співвідношення філософії, науки і релігії
- •6. Зародження філософської думки
- •7. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.
- •8. Філософія Стародавнього Китаю.
- •9.Формування давньогрецької філософії,її особливості
- •10.Класичний період розвитку античної філософії
- •11.Філософія еллінізму і Давнього Риму
- •12. Особливості філософії Середньовіччя
- •13.Філософські джерела християнської апологетики
- •15. Схоластика.Філософія Томи Аквінського
- •16.Філософська думка арабського Сходу
- •17. Характерні риси філософії епохи Відродження
- •19. Натурфілософія і пантеїзм
- •20.Соціально-політичні концепції доби Відродження
- •21. Особливості розвитку філософії Нового Часу
- •22. Філософія ф.Бекона і т.Гоббса
- •23.Раціоналізм раціоналізм Нового Часу
- •24. Сенсуалістична філософія Локка, Берклі, Юма
- •25.Філософія Просвітництва
- •26.Місце і роль німецької класичної філософії у вітовій філософській думці
- •27. Філософські та соціально-етичні погляди і.Канта
- •28. Суб*активний ідеалізм (й.Фіхте)
- •29.Об*єктивний ідеалізм і діалектика г.Гегеля
- •30.Антропологічний матеріалізм л.Феєрбаха
- •31. Філософія марксизму
- •32. Філософські ідеї в стогляді слов*яноіфлів і західників
- •34.Особливості сучасної філософської думки
- •35.Філософія позитивізму
- •37. Релігійна філософія
- •38 .Зародження та особливості укр.Філософської думки
- •39. Розвиток філософії в духовній культурі Укрвїни 14-17 ст.
- •40. Філософія Григорія Сковороди
- •41. Українська філософія 19-20 ст.
- •42. Новітня українська філософія
- •43. Філософські і соціально-політичні погляди видатних представників Закарпаття
- •44. Філософський зміст категорії «буття»
- •45. Філософський зміст категорії «матерія»
- •46. Спосіб та форми існування матерії
- •47. Проблема співвідношення духу(свідомості) та матерії
- •48. Проблема свідомості в історії філософії
- •49.Виникнення і генезис свідомості
- •50. Сутність і структура свідомості
- •51. Творча активність свідомості , її функції
- •52.Суспільна та індивідуальна свідомість,їх діалектичний взаємозв*язок
- •53. Структура та форми суспільної свідомості
- •54. Історичні форми та особливості діалектики
- •55. Поняття діалектики, її основні принципи
- •56.Альтернативи діалектики
- •57. Категорії як загальні форми відбраженя буття
- •58. Основні закони діалектики
- •59. Гносеологічна проблема в історії філософської думки
- •60. Поняття пізнання і його змістові складові
- •61.Єдність чуттєвого і раціонального пізнання
- •62. Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу
- •63. Проблема істини у філософії
- •64. Наука як вища форма раціонального пізнання
- •65. Наукове пізнання і творчість
- •66. Наукове пізнання і інтуїція
- •67-69 .Емпіричні на теоретичні методи наукового пізнання
- •70. Основні форми наукового пізнання
- •71. Суспільство як предмет філософського пізняння
- •72. Суспільство і природа
- •73. Людина як предмет філософського аналізу
- •74. Економічна сфера життя суспільства
- •75. Соціальна сфера життя суспільства
- •76. Політична сфера життя суспільства
- •77. Духовна сфера життя суспільства
- •78. Цінності та їх роль в житті людини
- •79. Суспільний прогрес і глобальні проблеми сучасності
- •80.Людина.Індивід.Індивідуальність.Особа.
- •81.Історичні спільності людей. Їх істоичний генезис(сім*я ,рід,плем*я,народність нація)
- •82. Соціальна структура суспільства.Теорія соціальної стратифікації та мобільності
- •84. Суспільне виробництво як соціально-філософська категорія
- •85.Науково-технічна революція: сутність,закономірності та соціальні наслідки
- •86. Екологічні проблеми сучасної цивілізації
- •87. Соціально-філософський аспект держави, форм правління, державного устрою, політичних режимів.
- •88. Громадянське суспільство і правова держава: філософський зміст понять:
- •89. Періодизація історії. Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії
- •90. Культура як предмет філософського осмислення
16.Філософська думка арабського Сходу
У ХІІІ ст. розквіту схоластики у Західній Європі передував прогрес арабської філософії і філософії Середньої Азії. Суттєвою причиною розвитку філософії стало засвоєння вчення Аристотеля відповідно до нових історичних умов і досягнень науки, зокрема математики, астрономії, медицини. УХ — XI ст. в працях відомих філософів Середньої Азії є ряд соціальних, політичних, філософських ідей та концепцій. Так, в працях філософа Аль-Фарабі є спроба викласти проекти ідеального суспільства (міста — держави), що суперечило ідеям Корану про божественну передвизначеність: «все у владі Бога». Мусульманське духовенство сприйняло ідеї аль-Фарабі як посягання на порядок, установлений Аллахом. Але аль-Фарабі взагалі відкидав теологічні вчення про походження держави і стверджував, що держава — результат об'єднання людей для задоволення життєвих потреб, у добровільних містах — державах суспільне життя будується на принципах високої моральності людей, взаємодопомоги, рішуче відкидав неосвіченість, неуцтво, свавілля та насилля. Вагомий внесок у розвиток середньовікової політичної думки зробив і філософ, вчений, поет Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна). Тоді як на Заході філософія, мистецтво та наука на певний період затримувались у своєму розвитку, на Сході, завдяки заслугам арабських мислителів, відбувався їх розквіт. Араби підтримували філософські традиції і на Заході, зокрема на Піренейському півострові, що частково перебував під їх владою. Арабська філософія стала з'єднуючою ланкою між грецькою філософією, традиції якої араби сприйняли та зберегли, та наступним ступенем європейської філософії — схоластикою. У ставленні до християнської схоластики важливе значення має творчість великих арістотеликів арабської філософії: на Сході — Авіценни, на Заході — Аверроеса. Основною філософською працею став трактат енциклопедичного характеру «Книга зцілення», де висвітлювались основи логіки, фізики, математики та метафізики. Велике визнання здобув трактат «Канон медицини». ФілософіяАвіценни— теоцентрична, та в іншому розумінні, аніж християнська: світ розумів як створення розуму Бога, але ні в якому разі ні волею Бога. Світ створений з матерії, а не з нічого: матерія є вічною. Матеріальний світ мав характер конкретної можливості та існує в часі і просторі. Паралельність розвитку арабської та християнської філософії засвідчує і розуміння універсалій. Авіценна доходить до аналогічних результатів, що й П'єр Абеляр, але заздалегідь. Поряд з іншими арабськими філософами, Авіценна вчить, що універсали існують трьома способами: існують як одиничні речі в розумі Бога; в реальних речах як відтворення сутності, існують після речей в головах людей як створені ними поняття. Для філософії Авіценни характерний реалізм з матеріалістичними тенденціями, що випливають з його природно-наукової орієнтації. Вчення об'єднує елементи філософії Аристотеля з релігією ісламу. У творах Ібн Сіни викладено проект розумного (ідеального) суспільства і держави, де панують соціальна рівність, справедливість, свобода та гуманізм.
Якщо Авіценна — король арабської філософії на Сході, то королем арабського Заходу, який значно вплинув на європейську філософію, став Аверроес(араб Ібн Рушд), виходець з іспанської Кордови, відомий як теолог, юрист, лікар, математик та філософ, який вважав, що світ вічний, нескінченний, але в просторі обмежений. Бог теж вічний, як природа, та Бог не створив світ з нічого, як проголошує релігія. Заперечував Аверроес і безсмертя особистої душі, виходячи з ідеї Аристотеля, що душа об'єднується з тілом як форма з матерією в кожній конкретній істоті. Аверроес розрізняє пасивний та активний розум. Пасивний розум зв'язаний з особистими чуттєвими уявленнями людини, активний — має характер загального одиночного інтелекту, що вічний. Тільки загальний розум людського роду в його історичному розвитку є безсмертним. Аверроес не заперечував релігію, але вважав, що повна істина лише одна — філософська. Недивно, що філософія Аверроеса (утім, як і філософія Авіценни) різко засуджена ісламськими ортодоксами, а їх трактати визнано потрібним спалити, що, однак, ніяк не послабило їх впливу.