43. Філософські і соціально-політичні погляди видатних представників Закарпаття

Закарпатці здавна вивчали латинь. Це сприяло тому, що вони могли навчатися в Західній Європі. В краківському університеті, в Паризькій Сорбоні, в університетах Німеччини та Італії. Виходячи з них закарпатці ставали видатними вченими, викладачами, науковцями і філософами. Закарпаття протягом всього свого історичного розвитку було своєрідним мостом, з’єднувалюною ланкою між Заходом і Сходом. Це відбилося і в розвитку філософії, яка увібрала в себе елементи філософії як Заходу так і Сходу.

Кукольник Василь Григорович— науковий і культурно-освітній діяч, правознавець, учений-енциклопедист. Доктор вільних мистецтв, філософії і права. Походив із давнього українського шляхет ського роду.

Орлай Іван — учений-медик, освітній діяч, педагог, письменник. Єдиним вищим навчальним закладом в Австро-Угорщині, де Іван Орлай, який вважав себе карпатським русином, міг здобути освіту українською мовою, був Львівський університет. Орлай поступив туди, слухав курси математики, фізики, технологій, природничої історії, загальної історії, філософії та німецької словесності. Наступного року, можливо, через нестачу коштів, він повертається до Угорщини і, здавши іспит з «філософських наук» в Ерлавській консисторії, поступає на казенне утримання до богословський факультет Пештського університету. І. Орлай - доктор медицини та хірургії Дерптського університету, доктор філософії, магістр словесних наук Кеніґсбергського університету.

Михайло Андрійович Балудянський походив із сім’ї закарпатських укранців-русинів. Отримавши початкову освіту і виявивши неабиякі здібності до наук, залишив рідний край, щоб продовжити навчання. У Чехії він здобув фах філософа, в Австрії — юриста. 1819 p. M. Балудянского було обрано деканом філософсько-юридичного факультету Санкт-Петербурзь-ського університету, де він викладав основи юридичних та політичних наук і політичну економію.

Ю́рій Вене́лін— український і російський історик, філолог, етнограф, фольклорист, медик.Один з основоположників слов'янознавства в Росії.

Навчався 1822 на філософському факультеті Львівського університету, Московській медичній академії. Слухав лекції у вишах Угорщини.

Філософія Лодія.

Постійно звертаючись до Канта, Лодій розвивав сенсуалістичні погляди на проблему пізнання і саме з цих позицій полемізував з Кантом, критикуючи його за суб'єктивний ідеалізм, скептицизм і агностицизм, розрив чуттєвого і раціонального, логічного і емпіричного. На його думку, світ існує сам по собі, поза нашим розумом і свідомістю. Знання виникають в результаті дії предметів зовнішнього світу на органи чуття, ставлячись до дійсності як копії до оригіналу. Стверджуючи достовірність даних чуттєвого досвіду, підкреслюючи їх роль в процесі пізнання, Лодій зазначав, що за допомогою мислення людина може глибше пізнати світ, відкривати властивості речей, закони природи. Звертаючись до філософських поглядів Канта, П. Лодій виступав проти його спроби провести принципову межу між формою і змістом, сутністю та явищем, показати мислення незалежним від буття. Розглядаючи проблему співвідношення душі і тіла з деїстичних позицій, заперечував божественний характер походження душі, релігійно-ідеалістичні уявлення про її безсмертя, доводив залежність психічних явищ від діяльності мозку, вказуючи на те, що коли всі органи людського тіла будуть нормальними, а мозок пошкодженим, то ми не матимемо ніяких відчуттів, не кажучи вже про більш складні психічні акти.

Філософські та суспільно-політичні погляди Духновича.

ДУХНОВИЧ— поет, письменник, публіцист, педагог, громадський діяч. Д. ініціює національно-освітній і культурний рух: друкує буквар для місцевих українців ("Книжиця читалная для начинающих"), публікує рос. граматику, засновує у Пряшеві "Дружество народной лит-ры", що видало 12книжок. 1862р. засновує першу легальну закарпатоукр. громадську організацію для допомоги бідній учнівській молоді — "Спілку Св. Иоана Хрестителя". Д. — "перший нац. письменник Закарпаття"; Гуманіст, просвітник, Д. спрямовував свою діяльність на те, щоб "забуті русини ожили духовно".

Світогляд Д. грунтується на засадах християнства, ідеалізму, просвітницького раціоналізму (а отже — віри в науку як у людино- і суспільно-перетворюючу силу) та народолюбства (демократизму). В освіті та вихованні Д. убачає шлях до того, щоб людина справді стала людиною, народ — народом, політик — "освіченим мудрецем", гідним очолити державу, тощо. За поділом на багатих і бідних убачав поділ на освічено-доброчесних і неосвічено-"нечестивих": освічений — господар своєї долі, неосвічений — її раб. Намагався прищепити співвітчизникам любов до науки. Палкий українофіл, згодом Д. перетворився на русофіла. Закликав до єдності з росіянами й застерігав від орієнтації на Україну в мовних та літературно-естетичних питаннях. Побоювався "периферійності" укр. культури та її відриву від російської. Виступав проти вживання розмовної народної мови в літ-рі. В останні роки життя перейшов на "язичіє".

Філософія Потушняка.

Федір Потушняк увійшов у літературу як поет-символіст, поет-мислитель. Його своєрідна поетична філософія вибудовується на прадавніх міфологічних уявленнях краян. У художній системі митця світ постає внутрішньо суперечливим і водночас єдиним. Відчуття невидимого закону взаємозв’язку всього сущого, емоційне утвердження віри в доцільність та мудрість деміургічної сили Бога і формують філософські засади його лірики.

На основі символізації образів моря, човнів, далекої, незнаної пристані, змін у природі поет моделює різні екзистенційні ситуації індивідуального та вселюдського буття в безмежжі життєвого часопростору, творить парадигму безконечного руху людства в невідомість, у вир пристрастей, поривів, небезпек, у світ мрії. Засоби новітньої поетичної техніки, контрасти звуків і барв, полісемантизм образів-символів дають можливість відтворити всю складність духовного життя людини.

Життя закарпатського селянина з його своєрідною філософією, прадавніми звичаями, забобонами, з несподіваними, часом непоясненними вчинками давало Потушнякові багатий матеріал для розв’язання складних екзистенційних проблем.