- •1.Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції
- •2. Історичні типи світогляду
- •3. Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет філософії
- •4. Основні функції філософії
- •5. Співвідношення філософії, науки і релігії
- •6. Зародження філософської думки
- •7. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.
- •8. Філософія Стародавнього Китаю.
- •9.Формування давньогрецької філософії,її особливості
- •10.Класичний період розвитку античної філософії
- •11.Філософія еллінізму і Давнього Риму
- •12. Особливості філософії Середньовіччя
- •13.Філософські джерела християнської апологетики
- •15. Схоластика.Філософія Томи Аквінського
- •16.Філософська думка арабського Сходу
- •17. Характерні риси філософії епохи Відродження
- •19. Натурфілософія і пантеїзм
- •20.Соціально-політичні концепції доби Відродження
- •21. Особливості розвитку філософії Нового Часу
- •22. Філософія ф.Бекона і т.Гоббса
- •23.Раціоналізм раціоналізм Нового Часу
- •24. Сенсуалістична філософія Локка, Берклі, Юма
- •25.Філософія Просвітництва
- •26.Місце і роль німецької класичної філософії у вітовій філософській думці
- •27. Філософські та соціально-етичні погляди і.Канта
- •28. Суб*активний ідеалізм (й.Фіхте)
- •29.Об*єктивний ідеалізм і діалектика г.Гегеля
- •30.Антропологічний матеріалізм л.Феєрбаха
- •31. Філософія марксизму
- •32. Філософські ідеї в стогляді слов*яноіфлів і західників
- •34.Особливості сучасної філософської думки
- •35.Філософія позитивізму
- •37. Релігійна філософія
- •38 .Зародження та особливості укр.Філософської думки
- •39. Розвиток філософії в духовній культурі Укрвїни 14-17 ст.
- •40. Філософія Григорія Сковороди
- •41. Українська філософія 19-20 ст.
- •42. Новітня українська філософія
- •43. Філософські і соціально-політичні погляди видатних представників Закарпаття
- •44. Філософський зміст категорії «буття»
- •45. Філософський зміст категорії «матерія»
- •46. Спосіб та форми існування матерії
- •47. Проблема співвідношення духу(свідомості) та матерії
- •48. Проблема свідомості в історії філософії
- •49.Виникнення і генезис свідомості
- •50. Сутність і структура свідомості
- •51. Творча активність свідомості , її функції
- •52.Суспільна та індивідуальна свідомість,їх діалектичний взаємозв*язок
- •53. Структура та форми суспільної свідомості
- •54. Історичні форми та особливості діалектики
- •55. Поняття діалектики, її основні принципи
- •56.Альтернативи діалектики
- •57. Категорії як загальні форми відбраженя буття
- •58. Основні закони діалектики
- •59. Гносеологічна проблема в історії філософської думки
- •60. Поняття пізнання і його змістові складові
- •61.Єдність чуттєвого і раціонального пізнання
- •62. Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу
- •63. Проблема істини у філософії
- •64. Наука як вища форма раціонального пізнання
- •65. Наукове пізнання і творчість
- •66. Наукове пізнання і інтуїція
- •67-69 .Емпіричні на теоретичні методи наукового пізнання
- •70. Основні форми наукового пізнання
- •71. Суспільство як предмет філософського пізняння
- •72. Суспільство і природа
- •73. Людина як предмет філософського аналізу
- •74. Економічна сфера життя суспільства
- •75. Соціальна сфера життя суспільства
- •76. Політична сфера життя суспільства
- •77. Духовна сфера життя суспільства
- •78. Цінності та їх роль в житті людини
- •79. Суспільний прогрес і глобальні проблеми сучасності
- •80.Людина.Індивід.Індивідуальність.Особа.
- •81.Історичні спільності людей. Їх істоичний генезис(сім*я ,рід,плем*я,народність нація)
- •82. Соціальна структура суспільства.Теорія соціальної стратифікації та мобільності
- •84. Суспільне виробництво як соціально-філософська категорія
- •85.Науково-технічна революція: сутність,закономірності та соціальні наслідки
- •86. Екологічні проблеми сучасної цивілізації
- •87. Соціально-філософський аспект держави, форм правління, державного устрою, політичних режимів.
- •88. Громадянське суспільство і правова держава: філософський зміст понять:
- •89. Періодизація історії. Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії
- •90. Культура як предмет філософського осмислення
81.Історичні спільності людей. Їх істоичний генезис(сім*я ,рід,плем*я,народність нація)
Важл. роль у життєд. Сусп.. належить соц..-етнічним спільнотам. Різноманітні соц-етнічні спільноти як суб'єкти сусп.., зокрема нац.. та міжнац. відносин, надають їм особливої своєрідності, неповторності, збагачуючи заг. процес розвитку етносуспільного буття, соціуму загалом.
Історично першою соц-етнічною формою спільноти людей є рід. Рід є формою спільності людей, що засн.. на крівнород. зв'язках і веде своє походж. по одній лінії — материнській чи батьківській, має сп. мову, сп. звички, реліг. Вірув. та деякі елементи первісної культури.
Родовий устрій хар-ся такими рисами, як перв. колективізм, панування сусп.. власності, відсутність прив. власності, майнової та соц.. диференціації. Родовій організації життя людей були також властиві родові культи, зокрема культ вождя, фетишизм, анімізм, тотемізм. Плем'я — це відносно стала спільнота людей, що хар-ся кровнород. відносинами, певною спільністю співплеменників, єдиною мовою, племінною самосвідомістю, сп. елементами перв. культури. В основі даної спільноти лежить колект. власність на землю і аг. праця, яка і робила члена племені співволодарем власності. Підготувавши умови для переходу до більш високих соц..-етнічних форм сусп.. життя людей, на зміну родоплем. Віднос. приходять нові соц..-етнічні спільноти людей — народності. Народність — це соц..-етнічна спільнота людей, що хар-ся спільністю території, єдиною мовою, елементами єдиної культури. Кожна народність має також свій побут. Сп. життя, свої види господ. діяльності, свої обряди, традиції, свою збірну назву. Процес ліквідації екон. роздробленості, зміцн. Госп. зв'язків між окремими народностями привели до появи нації.
Ознаками нації є аг. Тер. і мова, а також спільність ек. життя та традицій. Сталін дав таке визначення нації: "Нація — є стійка спільнота людей, що іст. склалася, яка виникла на базі спільності мови, тер., ек. життя та психолог. складу, що проявляється в спільності культури".
Таким чином, нація являє собою надзв. складний динам. організм, який перебуває в безкінечному русі та розвитку. У розв. соц-етнічних спільнот, зокрема націй, нац.. та міжнац. відносин спостер. домінуюча тенденція до етн. Ренессансу.
82. Соціальна структура суспільства.Теорія соціальної стратифікації та мобільності
Соціальна структура суспільства— це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою соціальних груп, спільностей та інститутів, пов'язаних між собою відносно сталими відносинами.
Отже, соціальна структура суспільства являє собою будову цієї соціальної системи, визначає характер взаємозв'язків і взаємовідносин між її складовими частинами.
Сутність соціальної структури суспільства найбільш повно виражається у її загальних рисах, до яких можна віднести:
• багатоманітність соціальних елементів, що утворюють соціальну структуру суспільства (соціальний інститут, соціальна група, соціальна спільність тощо);
• різний ступінь впливу кожного складового елемента соціальної структури суспільства на соціальні процеси і явища, відмінність їхніх соціальних ролей;
• наявність відносно стабільних зв'язків між складовими елементами соціальної структури суспільства, взаємозалежність останніх. Це означає, що жоден елемент соціальної структури не може існувати в суспільстві автономно. В будь-якому випадку він поєднаний соціальним зв'язком з іншими структурними підрозділами суспільства. У цьому випадку є цікавою історія про Робінзона Крузо, який навіть опинившись на безлюдному острові, перебував у тісному зв'язку з суспільством (користувався речами, що виготовили інші люди, займався тими ж видами занять, що і в Англії — облаштовував власну оселю, вирощував сільськогосподарські культури, молився Господові тощо);
• взаємопроникність елементів, що забезпечує цілісність соціальної структури, тобто одні й ті ж соціальні суб'єкти можуть бути частинами різних складових одиниць суспільства. Наприклад, одна і та ж особистість може бути включена до різних соціальних груп та спільностей;
• багатофункціональність і стабільність — кожен елемент соціальної структури суспільства виконує свої специфічні функції, які є відмінними від ролей інших соціальних елементів, що й передбачає значну кількість соціальних функцій суспільства. У зв'язку з вищесказаним можна зробити висновок, що основними складовими суспільства є соціальні спільності, оскільки їх вплив на соціальні процеси є незрівнянно більший ніж участь окремої особистості. Що стосується соціальних організацій та соціальних інститутів, то вони формуються у результаті діяльності і взаємодії соціальних спільностей та груп, є похідними від них*1. Важливим елементом соціальної структури суспільства є також соціальні групи.
Основні підструктури суспільства:
• соціально-етнічна структура;
• соціально-демографічна структура;
• соціально-професійна структура;
• соціально-класова структура;
• соціально-територіальна структура.
Сутність теорії соціальної стратифікації.
Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, які розпоряджаються значно більшими ресурсами багатства та влади, ніж інші групи. Наявну в суспільстві (спільнотах і групах) нерівність між індивідами й об’єднаннями індивідів, яка виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ресурсів та володінні ними, називають соціальною стратифікацією.
Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспільстві в певний історичний період. Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституційними механізмами, постійно відтворюється й модифікується. Соціальна стратифікація має такі особливості:
• стратифікація – це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому становищі порівняно з нижчими; • кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих. Стратифікація має такі основні виміри (критерії): • дохід; • освіта; • влада; • престиж. Перші три критерії стратифікації – дохід, освіта, влада – мають об’єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди). Престиж є суб’єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяльності в суспільній думці. Пітирим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види: • економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність – полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви; • політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість; • професійна – за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості їхніх функцій у житті суспільства. Це означає, що суспільство потрібно розділяти за критеріями прибутку (а також багатства), за критеріями впливу на поведінку членів суспільства та за критеріями, пов’язаними з успішним виконанням соціальних ролей, наявністю знань, навичок, умінь, які оцінює та винагороджує суспільство.
Під соціальною мобільністю розуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід від однієї групи до іншої. Класиком теорії соціальної мобільності вважають російсько-американського вченого П. Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг. У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності: • горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу; • вертикальна — передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу. У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхідною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та спадною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу. Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що характерна для цілої групи. Також виокремлюють внутрішньогенераційну мобільність (інтрагенераційну) та міжгенераційну (інтергенераційну). Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) – це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар’єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя. Міжгенераціша мобільність (інтергенераційна) – це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями.
83. Природні умови в житті суспільства.географічний детермінізм,геополітика Географічне середовище – це олюднена природа, яка виступає як постійна і необхідна умова існування та розвитку людини і суспільства.
Географічне середовище включає ту частину природи, в якій проходить життя людини та суспільства і яка все більше й більше використовується в їхньому житті. За змістом географічне середовище постійно змінюється і розширюється людиною. Так, сьогодні, з розвитком космічної технології та космоплавання, до нього слід зарахувати не лише поверхню Землі, а й певну частину Сонячної системи.
Якщо питання про вплив географічного середовища вирішується позитивно майже всіма філософськими напрямками, то питання про роль цього впливу і його значення для життя суспільства вирішується по- різному.
Так, досить поширеним був і є погляд прибічників "географічного детермінізму" та "геополітики".
Поштовхом до розробки концепції "географічного детермінізму" виявилися великі географічні відкриття. Буржуазним відносинам, що розвивалися, потрібні були нові сфери торгівлі, джерела сировини та ринки збуту. В пошуках нових земель європейці просувалися в різні частини світу, захоплювали і колонізували землі. Мандрівниками було зібрано величезний матеріал про різні природні умови, клімат різних країн, своєрідність побуту, культури та звичаїв цих країн. Ці дані стали вихідним матеріалом при вивченні питання про роль географічного середовища в житті суспільства.
Погляди Ж. Вод єна більш детально розвивав французький політичний діяч і філософ Ш.Л. Монтеск'є (1689–1755). У творі "Про дух законів" він стверджує, що політичний устрій, звичаї, релігійні вірування людей є похідними від природних умов, насамперед клімату. Монтеск'є виводить особливості характеру народів, при цьому різко протиставляє один одному північні та південні народи.
Англійський вчений Т. Бокль (1821–1862) у книзі "Історія цивілізації в Англії" вважає, що життя та доля людства визначаються чотирма основними природними чинниками: кліматом, їжею, ґрунтом та загальним виглядом природи. Останнє впливає, зокрема, на формування характеру народів. Інші три чинники опосередковано впливають на формування інших важливих рис відмінностей між народами.
Представником географічного напрямку був також російський географ та соціолог Л.I. Мечников (1838– 1888). Особливого значення він надавав водним ресурсам, які зумовлювали нерівномірність суспільного розвитку. В праці "Цивілізація і великі історичні ріки" Л. Мечников ділить історію людства на три періоди цивілізації:
– річкової;
– середземноморської;
– океанічної.
Для"географічного детермінізму" характерні не переконливість і ненауковість. Головним недоліком цієї течії є те, що її представники ігнорують внутрішні закономірності розвитку суспільства, діалектику суспільного розвитку. Виходячи з позицій "географічного детермінізму", не можна пояснити очевидні факти. Адже в усіх країнах спочатку існував первісний устрій. З часом з'явилася експлуатація людини людиною, відбувся розподіл суспільства на класи. Отже, при величезній різниці природного навколишнього середовища цих країн основні риси та головні етапи розвитку суспільства виявляються подібними.
На основі "географічного детермінізму" виникла так звана геополітика. Духовним попередником "геополітики" був німецький географ і етнограф Ф. Ратцель (1844–1904), який у праці "Політична географія" сформулював пангерманську ідею "життєвого простору", згідно з якою держава як біологічний організм, розвиваючись в часі, має розширятися і в просторі.
Свою концепцію Ратцель пов'язував із расизмом і колонізаторською політикою. Його послідовники X. Маккіндер (Англія), А. Мехен (США) і, особливо, кайзерівський генерал К. Хаусхофер надали цій теорії відверто реакційної спрямованості. Гітлер у книзі "Майн кампф" використав їхні ідеї як теоретичне джерело обґрунтування своєї експансійної політики, завоювання "життєвого простору" за рахунок інших держав та народів.
У наш час термін "геополітика" втратив початкове реакційне значення. З часом це поняття почало означати політику, що ґрунтується на врахуванні географічних чинників життєдіяльності народу чи держави.