39. Розвиток філософії в духовній культурі Укрвїни 14-17 ст.

Отже, на першому етапі філософування в Україні антропологія об'єднує всі інші напрями думки — натурфілософію і космологію, мораль, історію, сама ж вона осмислюється в контексті релігії. Ключовим тут є відношення "людина — Бог", а вся філософія, оскільки вона тут є, це — релігійно-моральнісна антропологія. Філософія відіграє функцію способу життєдіяльності, мудрості, а не суто об'єктивного знання, відокремленого від людини. Зі становленням професійної філософії в XVI—XVII століттях в Україні даний синкретизм розпадається. Це є наслідком освіти, спеціального вивчення філософії, освоєння ідей Ренесансу і Реформації, подальшого поступу власного змісту під впливом соціальних і наукових зрушень у Західній Європі і в Україні. Неправильно, що весь перший період (XI—XV ст.) є більше історією навчання філософії, аніж історією філософії, як вважав Д. Чижевський. Дійсне навчання відбувається в Острозькому освітньому центрі, в братських школах, Києво-Могилянській академії. Філософія саме тепер стає професією і як така підпорядковується розподілові праці — розчленуванню синкретичної думки на складові частини, які утворюють певні дисципліни. Становлення нового світогляду охоплює великий проміжок часу, від зародження ідей гуманізму (XV— початок XVI ст.), їх утвердження (друга половина XVI — початок XVII ст.) разом з реформаційними ідеями до розвитку ренесансних та просвітницьких ідей в діяльності Києво-Могилянської академії (друга половина XVII — перша половина XVIII ст.). Хоча чітких періодів Відродження, Реформації і т. д. тут немає, але існує тенденція переважання тих чи інших настановлень — ренесансних, Нового часу, просвітницьких. А загальна змістова тенденція полягає у тому, що філософія поступово все більше зосереджується на проблематиці людини, як переконливо показано у книзі "Філософія Відродження на Україні" та інших працях. Під час розгляду даного періоду слід мати на увазі загальну закономірність: великі відкриття, зроблені в XVI— XVIII століттях, стосувалися природи і спершу вони вплинули на світогляд, основу якого становить відношення "людина-світ", а лише потім — на техніку й технологію, взагалі на матеріальну культуру. Але найбільшим відкриттям було нове відкриття природи і людини, звільнення їх від міфологічних та релігійних нашарувань. Відкриття Коперника, Галілея, Декарта, Ньютона були окремими його проявами. В творах українських гуманістів Ю. Рогатинця, К. Т. Ставровецького, Д. Наливайка, 3. Копистянського, Л. Зизанія та інших розробляється комплекс ідей про рівність людини Богові, про людину як найвищу цінність, про її фізичну і духовну довершеність, розум і волю як джерело її творчої діяльності, про насолоду красою світу і життя, пошуки щастя на землі, а не на небі тощо. Ці настановлення стають провідними в мистецтві (в живописі портрет стає основним жанром), моралі, метафізиці й фізиці. Феофан Прокопович - це один з найбільш яскравих діячів Академії, професор і ректор. Діяльність Прокоповича в Академії позначилась на рівні організації й викладання більшості предметів. І хоч за своїми поглядами він був ідеалістом релігійного ґатунку, проте велику увагу приділяв природознавству, математиці, викладав ідеї, які не збігались з християнським віровченням,

Прокопович зближує і ототожнює бога з природою. Прокопович стверджує, що ні матерія, ні форма, взяті окремо, не є тілом або субстанцією. Тільки поєднуючись, вони утворюють тіло, яке є їх єдністю, завершеністю. Прогресивні погляди Прокоповича пов’язані з розвитком природознавства і, хоч вони набули пантеїстичної форми, проте мають велике світоглядне значення. Він казав, що все живе має принаймні три властивості: вегетативність, яка включає живлення, ріст, розмноження, чуттєвість, яка є у тварин і людини та розумність, яка властива тільки людині. Людське щастя, яке досягається лише із задоволенням духовних і тілесних потреб людини. В основі етичної концепції лежить розуміння людини як вершини макрокосму. Розвиваючи гуманістичні ідеї, Прокопович звеличував і реабілітував у людині те, що принижувалось середньовічний теологічним світоглядом: свободу людського розуму, красу тіла і почуттів; він заперечував, що тіло людини є лише джерелом гріха і зла, оскільки від природи воно добре і прекрасне.