74. Економічна сфера життя суспільства

Виробництво — процес, за допомогою якого люди, використовуючи речовини і сили природи та власні сили й здібності, цілеспрямовано створюють матеріальні й духовні цінності, здатні задовольняти їхні життєві потреби.

Нестабільний процес задоволення потреби в їжі за простого її добування стає стабільним внаслідок її виробництва. Процес виробництва неоднорідний, вимагає чіткої організації: спеціалізації, упорядкування, регулювання. Тому виробництво поступово набуває суспільного характеру.

Суспільне виробництво — процес, завдяки якому люди, використовуючи речовини і сили природи, суспільні відносини і соціальні сили, свої духовні багатства та здібності, відтворюють власне і суспільне життя.

Суспільне виробництво існує на всіх етапах розвитку людської спільноти. Воно є розгалудженою системою, що передбачає наявність таких елементів:

— матеріальне виробництво;— виробництво необхідних соціальних умов існування людей;— духовне виробництво, яке є основою формування власне людського в людині — духовності, її шляху до самовдосконалення і саморозвитку.

Спосіб виробництва представляють дві сторони: продуктивні сили та виробничі відносини. У трудовій діяльності розрізняють, по-перше, саму працю, по-друге, знаряддя праці та, по-третє, предмети праці.

Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини, що добувається працею з природи. Знаряддя праці — це все те, що людина використовує у процесі взаємодії між собою та природою. Окрім знарядь праці, для успішного здійснення процесу виробництва необхідні певні умови праці.Основним елементом виробництва виступає сама людина, яка, використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничі навички та досвід, приводить у дію знаряддя праці. Засоби виробництва, що створюються суспільством, разом з людьми, що володіють знаннями та навичками до праці, методи та форми організації виробництва становлять у сукупності продуктивні сили суспільства.

Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один з одним. Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "виробничі відносини". У виробничі відносини входять насамперед виробничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробниками безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні зв'язки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва. Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі розподілу, обміну та -споживання суспільного продукту.

Матеріальне виробництво - це спосіб добування матеріальних благ, необхідних для виробничого і особистісного споживання. Матеріально - виробнича діяльність направлена на задоволення матеріальних потреб людей: потреб в їжі, одежі, житлі і т.д.

75. Соціальна сфера життя суспільства

Соціальна сфера — це складна система зв'язків між різними елементами суспільства — етнічними, класовими, іншими спільностями людей. В основі цієї сфери завжди лежить соціальна структура суспільства, яка залежить від панівного способу виробництва матеріальних благ і ним визначається.

Соціальна структура- це спосіб закономірних зв'язків між елементами суспільства на певному етапі його розвитку. Такими елементами є групи людей, які розрізняються економічними, професійними, національними та іншими ознаками. Найпоширенішими є теорії класової структури і соціальної стратифікації.

-Соціально-класовий підхід до аналізу суспільства, поділеного на класи, є одним з корінних методологічних принципів марксизму. Поділ суспільства на класи — це результат розвитку його продуктивних сил. Його глибинною причиною був поділ праці в суспільстві. На завершальному етапі первісного суспільства виділилися в окремі галузі землеробство і скотарство, потім реміснича праця відокремилася від сільськогосподарської, розумова — від фізичної. Все це зумовило зростання продуктивності праці й появу додаткового продукту як економічної основи приватної власності, яка прийшла на зміну суспільній формі. Зауважимо, шо приватна власність виникла поетапно: спочатку вона поширилася на результат, продукт праці, потім - на засоби виробництва, а ще пізніше — на самих виробників. У результаті цього в суспільстві з'являються соціальні групи, які займають неоднакове місце у виробництві, виникають класи. З'являється нерівність, суспільство починає ділитися на багатих і бідних.В структурному сенсі соціальне буття поділяється на три взаємопов'язаних континууми новоствореної реальності: мікро -, макро- і мегаареали людського існування1. До мікро ареалу відносять самих людей, їх об'єднання, відношення та дії. Людина, в якій поєднуються матеріальне й духовне, тіло й душа, розповсюджує навколо себе усю свою "подвійність". Тому й вся соціальна реальність має цю "двошаровість". Крім цього, кожна людина вирішує "для себе" питання про смисл своїх дій, почуття загалом, а також про зміст свого життя "для інших'.Особливе місце в цьому ряду займає мова, за допомогою якої людина наділяє свої витвори смислом. За мовою слідує світ артефактів, які відрізняються від об'єктів, що виникли природним шляхом. Це штучно створене людьми середовище для їх проживання, так звана "друга природа" (предмети побуту й таке інше).До макроареалу відносять різні типи суспільств та регіональних формувань, включаючи країнні та регіональні рівні. Країнний рівень включає історично обумовлену диференційованість людства, ієрархію цінностей, національні інтереси, національні ідеї тощо.

До регіонального рівня відносяться асоціації сусідніх національних формувань, однорідних з національно-культурних параметрів. Регіони - поліетнічні ареали, консолідовані в національні, являють симбіоз територіальних культурних рис.

До мега ареалу відносяться планетарна соціальність, геосуспільство, його боротьба за виживання Й виникнення світової єдності. Ідея спільності людства не нова. її основою стала людська діяльність. Завдячуючи їй на місці окремих культур з'явилась епоха планетарного єднання.Підсумовуючи, слід сказати, що соціум є специфічним способом життя особливих істот (людей), головними ознаками яких є діяльність, спілкування, свідомість.Генетично-функціональний зв'язок між ними спричиняє утворення предметно-духовного світу культури. Людина живе і діє у соціумі, головною ознакою якого є предметність. Соціум - це предметне існування людини в предметному середовищі, культурі.-Іншим підходом до аналізу структури суспільства є теорія соціальної стратифікації, яка виникла на противагу марксистсько-ленінській теорії. її засновниками були німецький філософ, соціолог та історик М.Вебер і американський соціолог російського походження П.Сорокін. Цій теорії віддається перевага, хоч це не означає, що вона позбавлена своїх вад. Нині вона активно розробляється як західними спеціалістами (К.Девіс, У.Мур, Т.Парсонс), так і вченими країн СНД (Т.Зас-лавська, Р.Ривкіна, О.Шкаратан та ін.).