37. Релігійна філософія

(Неотомізм)

Неотомізм одна з найавторитетніших течій у філософії, офіційна філософська доктрина Ватикану. Релігійною називається філософія, основоположні ідеї якої визначені релігійним світорозумінням.

Неотомізм базується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму. Неотомісти розрізняють два джерела пізнання — природний розум (науку) і божественне одкровення.

Представники неотомізму демонструють послідовну прихильність до креаціоністського світорозуміння і стверджують, що основу всього існуючого становить тотальність чистого божественного буття, яке породжує багатоманітність творення.

Початок розвитку протестантської філософської теології поклала ліберальна теологія, засновником якої був Ф.Шлейєрмахер. Ліберальна теологія позначена, по-перше, ідеєю єдності божественного та людського. Вищим проявом істинної релігійності є любов до Бога, яка реалізується в реальному людському житті як любов до ближнього. Бути релігійним — означає наслідувати приклад Христа. По-друге, з точки зору ліберальних теологів, релігію слід розуміти як основну, провідну частину культури. І, по-третє, прихильники ліберального протестантизму намагались замінити догматичний метод у теології історичним. За допомогою цього методу, на їхню думку, слід історично підходити до християнства, тлумачення біблійних текстів тощо.

Бердяєва хвилює проблема теодицеї, тобто примирення зла світу з існуванням Бога, що для нього також зв'язана з проблемою волі. Бердяєв вважає, що “Бог присутній лише у волі і діє лише через волю. Така концепція волі важко примиренна з розумінням Бога як істоти Абсолютного. Тому що воля не створена Богом, він не має владу над волею. Воля первинна стосовно добра і зла, вона обумовлює можливість як добра, так і зла. Він абсолютизував волю, відокремв її від Бога і людини.

У царині філософії Флоренський виявив себе як релігійний мислитель. Власну філософську систему, яку Ф. називав “конкретною метафізикою”, він розглядав як щабель до майбутнього цілісного світогляду, що синтезував би інтуїцію і розсудок, розум і віру, філософію й богослов’я, науку й мистецтво.

38 .Зародження та особливості укр.Філософської думки

Українська філософія починається, на відміну від античної, не з натурфілософії, а з антропології. Давньогрецька міфологія перейшла в натурфілософію, давньоруська — в християнську релігію, яка містила в собі й генетично, і концептуально етику, історію, антропологію, філософію, логіку. Світоглядною формою тут була релігія, основним змістом — людина, а в людині — мораль, контекстом же їхнього сукупного буття постала історія людства. Через ставлення до Бога людина центрує все в собі, бо для неї завжди найбільш цікаве й суттєве — це вона сама, Бог же — дзеркало, в якому вона себе пізнає. Відсутність натурфілософії як певної стадії розвитку думки свідчить про відсутність знання як самодостатньої цінності; знання тут має моральний, корисний сенс для людини — пізнання Бога і себе, релігійно-морального, людяного змісту історії. Ця особливість української філософії визначалася прийняттям християнства з Візантії, звідти ж ішла література — переважно релігійна. Прилучення наших предків до християнства було й прилученням їх до відповідної писемності — це два боки одного процесу. Нова релігія входила в душі поступово, не зразу витіснила язичництво, а певною мірою воно в переробленому вигляді залишилося назавжди. Пережитки його зумовлювали більшу увагу до земного життя, соціально-політичних реальностей, історії руської землі. Дослідники зауважують малий інтерес до проблем природи. "Космологічні й натурфілософські проблеми як такі мало цікавили Іоанна Екзарха, як і будь-якого іншого мислителя раннього середньовіччя. Бог викинув із себе буття світу і людини з певною метою. Світ він створив для породження в ньому людини, а людина з'явилася для пізнання і шанування свого творця... Пізнання світу як вияв сокровенних, вічних ідеальних прикмет потойбічного буття, краси та мудрості першопричини, що в ньому містяться, — ось основне завдання мислителя тієї епохи, який роздумував над питаннями природознавства". "А па відміну від космологічної і натурфілософської проблематики ...питанням антропології вони приділяли особливу увагу, намагаючись всебічно розкрити своє розуміння сутності людини, з'ясувати сенс і мету свого існування". В. С. Горський зазначає зверненість давньоруських книжників до злободенних питань політичного життя, відсутність у них нахилів до абстрактних філософських роздумів поза зв'язком з актуальними питаннями суспільного життя, а звідси — переважання у вітчизняній суспільній думці інтересу до проблем філософії історії, до моральної проблематики, питань соціально-політичного буття3. С. В. Бондар розглядає історію як центральну тему в літературі Київської Русі, а її смисл убачається в моральному вдосконаленні людства. Про це свідчать майже всі витвори староруської писемності — "Повчання Володимира Мономаха", "Моління Данила Заточника", "Ізборники" Ярослава Мудрого тощо. Яскравим прикладом історичної орієнтації думки того часу є "Повість часових літ" з її основним питанням: "Откуда есмъ пошла руськая земля?" Таким чином, середньовічна українська думка зосереджує свою увагу на людині й має переважно антропологічний зміст. Її загальна структура має такий вигляд: змістом життя людини є боротьба добра і зла, тобто мораль; моральна сутність людини розгортається в історії, сенс якої у вдосконаленні людини і людства в цілому; а історія охоплена і просякнута релігією як світоглядною формою духовності. Оскільки людині приділяється не менше уваги, ніж Богові, даний світогляд в його українському варіанті можна вважати доцентровим. А стародавню антропологію, або антропологічну орієнтацію світогляду, з погляду на її складність, не розчленованість моралі, релігії, історії, вчення про людину можна назвати синкретичною. основні риси,що притаманніфілософії України. Ними є принаймні такі:

- відображення у давньоруській філософії віри у власні сили і здібності етносу, прагнення до єднання усіх руських земель;

- суттєве релігійне забарвлення давньоруської філософії;

- переважання у філософській думці Київської русі морально-етичної проблематики, співзвучної з християнськими цінностями;

- дуалізм і пантеїзм української філософії XVIII ст.;

- "філософія серця" як самобутня інтерпретація єдності розуму, волі, почуття людини, як засіб пізнання, долучення її до вищого, позаземного божественного світу;

- захист інтересів трудящих, боротьба проти їх соціального і національного гноблення;

- сьогодні в Україні відбувається певне відродження філософії, оновлення її проблематики, зростання професійного рівня філософів.