47. Проблема співвідношення духу(свідомості) та матерії

все існуюче у світі можна розділити на два якісно відмінних один від одного види: Матерія і Дух. Виявивши ці дві групи явищ, філософи здавна намагаються визначити специфіку кожного з них; установити характер взаємозв'язку і взаємодії між ними; звести їх один до одного чи рішуче розмежувати їх. В історії філософії важко знайти філософа, філософську школу чи хоча б творчість одного філософа, які б тим чи іншим чином не торкалися цієї проблеми чи сліпо не виходили б з уже готового вирішення проблеми співвідношення Духа і Матерії.

Філософи (філософські школи), що віддавали перевагу Матерії, вважали її первинної, а Дух (Свідомість) – похідним, вторинним, і залежним від Матерії називалися філософськими школами матеріалізму, чи просто - Матеріалізмом. Матеріалізмом є філософія марксизму, філософія Людвіга Фейєрбаха, французьких матеріалістів 18 сторіччя, Лукреція Кара, Епікура, Демокріта, китайського філософа Ван Чуна, індійських філософів школи чарваки.

Загалом у рамках матеріалістичної філософії можна зустріти різні форми матеріалізму. Вульгарний матеріалізм не вбачає у світі нічого іншого, крім матерії. Для нього навіть думка матеріальна. Німецький матеріаліст 19 сторіччя Бюхнер твердив, що мозок виділяє думку точно так, як нирки - сечу. Метафізичний матеріалізм визнає матерію споконвіку незмінною основою дійсності, а звідси, на його думку, у світі (у самій матерії) немає ніяких внутрішніх протиріч, немає ніякого розвитку, ніяких якісних змін. Зміни, що ми, мабуть, спостерігаємо, по філософії метафізичних матеріалістів, - це тільки тимчасові зв'язки між собою тих чи інших елементів матерії. А оскільки кількість елементів вичерпна, те і варіанти комбінацій цих елементів також вичерпні, через що у світі відбувається не розвиток, а повторення через визначений проміжок часу того самого. А вид комбінацій матеріальних часток обумовлений не внутрішніми, а зовнішніми причинами, як ось: випадок, закон тяжіння, положення в просторі тощо. Марксизм на противагу вульгарному матеріалізму називає себе матеріалізмом науковим, а на противагу матеріалізму метафізичному називає себе матеріалізмом діалектичним.

У повсякденному світоглядному баченні матеріалістами називають тих, хто завжди, чи в даному конкретному випадку, при вирішенні тієї чи іншої життєвої проблеми на перше місце ставить матеріальні інтереси (матеріальні фактори), а факторами і наслідками духовними зневажає.

Філософія, що проголошує Дух (Свідомість) первинним, а матерію - вторинною називається Ідеалізмом. Ті філософські школи, що визнають існування Духа, як такого, котрий ні від чого не залежить; як Закон (закони), що існує сам по собі і керує процесами світу, розкриває себе у світі; як якісь Ідеї, що знаходяться над світом, але дають світу життя і напрямок розвитку, - називають школами Об'єктивного ідеалізму. Найбільш типовим представником об'єктивного ідеалізму був Платон і Гегель.

Філософські школи, що визнають існування суб'єктивного духу, тобто існування сукупності тих явищ, що ми називаємо продуктом нашої свідомості (почуття, спонукання, уявлення, поняття) і які по оцінками таких філософів, "створюють" світ і усе, що в ньому, називають Суб'єктивними ідеалістами. Найбільш типових представників цієї філософської школи є більшість представників ортодоксальної індійської філософії, а також Давид Г'юм, Джордж Берклі, Фіхте, частково - Імануїл Кант.