12.2. Від Ріо де Жанейро до Йоханесбургу, метаморфози природно-техногенної безпеки

Оптимізм, породжений низкою світових форумів, перш за все конференцією 1972 р. в Стокгольмі, Саммітом 1992 р. в Ріо, впровадження в лексичні звороти поняття сталого, тривалого розвитку межували з утопією збалансування системи людина-техніка-середовище, підпорядкування економічного зростан­ня соціально-екологічним цілям. Самміт в Йоханесбурзі засві­дчив втрату наукових, техногенних та політичних важелів управління станом довкілля. Про це свідчать зміни клімату, деградація біорізноманіття — всього живого на Землі, скоро­чення світових запасів води та опустелювання. Процедура належного управління на науковій основі для прийняття уз­годженого централізованого рішення світової спільноти не створена. Загроза природній спільноті, живій речовині, існу­ванню людини вимагає широкого впровадження управління ризиками та застосування принципу запобігання. Необхідно відійти від економічного принципу господарювання, який пе­редбачає максимальне отримання прибутку при мінімальних витратах. Потрібен еколого-економічний підхід, який врахо­вує показник збитку, заподіяний забрудненням, негативним впливом на навколишнє середовище. Споживання природних ресурсів і енергії на одиницю продукції суттєво зменшилося. Однак обсяги виробництва і торгівлі зростають і в абсолютних цифрах витрати сировини і енергії збільшуються. Світовий експорт товарів та послуг з 1970 по 1998 роки зріс у 17 разів, а прямі закордонні інвестиції — у 45 разів, світовий ВВП виріс у 10 разів (К.Обертен, 2002). Визначальний показник сталого розвитку — соціальна справедливість ігнорується: 20 % населення володіє 80% багатств. Окупація СІЛА території Іраку й показник ще погіршила: нафта бідної країни Півдня перейшла до владоможців наддержави Півночі. Транснаціональні компанії часто-густо мають оборот, що перевищує ВНП дер­жав. Серед ста наймогутніших економічних світових суб'єктів 51 підприємство і 49 держав. Економічні угоди домінують над екологічними та соціальними. Ігнорування принципів сталого розвитку призвело до антиглобалістського руху прибічників захисту навколишнього сере­довища, захисників інтересів націй. Почали критикувати фінан­сові ринки. Сталий розвиток відкидає ринок як єдиний принцип регуляції. Антиглобалісти відстоюють принцип децентралізації рішень, поглиблення участі неурядових організацій та укладан­ня міжнародних угод. Тим самим, сталий розвиток розглядаєть­ся як спосіб реформування капіталізму.

12.3. Економічні важелі управління.

Ефективність належного управління безпекою життєдіяль­ності підвищують економічні важелі управління. Саме еко­номічні важелі управління спроможні забезпечити гармоніза­цію взаємодії суспільства і природи. Однак, як свідчать резуль­тати Йоганесбургу, в світі домінує принцип отримання максиму­му прибутку при мінімальних витратах, у тому числі і на за­побіжні природоохоронні заходи. Пріоритетними залишаються військові витрати. В той час, як бюджет Пентагону сягає астро­номічної цифри у 366 мільярдів доларів, підраховано, що потрібно 36 мільярдів доларів, аби забезпечити питною водою все людство при адекватному оздоровленню природного середовища, а це до­рівнює всього 4 % витрат на озброєння у світі [80]. Економічний принцип природокористування призвів до значних порушень на всіх рівнях системи суспільство-природа.

Яскравим прикладом зловживання економічним принци­пом природокористування може служити наша держава. Еко­номіка України десятиріччями формувалась без урахування об­'єктивних потреб і інтересів її народу, оцінки екологічних мож­ливостей окремих регіонів. Панував принцип мінімуму витрат, максимуму прибутку. Фінансування природоохоронних заходів здійснювалося за залишковим принципом. В результаті скла­лась одна з екологічно "найбрудніших" економік перенаси­чення потенційно небезпечними хімічними, металургійними, гірнорудними виробництвами із застарілими технологіями. В процес суспільного виробництва щорічно залучалося приблизно 1,5 млрд. т. природних речовин. В розрахунку на душу населення це складало порядку ЗО т. Такі великі обсяги первинного використання ресурсів зумовлені екстенсивним характером ек­сплуатації природного потенціалу. Обсяг накопичених відходів добувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промис­ловості досягає 20 млрд. т. Забруднюються та виснажуються ґрунти та водоймища. На території України практично не залишилося водоносних підземних горизонтів питного призначення, де б не були виявлені сліди діяльності людини.

Деформована структура виробництва. Виникли центри над­мірного зосередження промисловості, які характеризуються підви­щеною фондо-, ресурсе-, трудомісткістю та занадто високим ант­ропогенним впливом на навколишнє середовище. Це в першу Іергу Донбас і Придніпров'я. Наслідки використання процесів промислового розвитку проявляються в кількох напрямках:

— високе навантаження промислових об'єктів на обмеженій фиторії (у великих містах зосереджена половина промислово­го виробництва, переважно важкої промисловості), і як наслідок

- високий рівень забруднення навколишнього середовища;

— несприятлива територіальне — планова структура міст зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промис­лового потенціалу. Забудова міст відбувалась таким чином, що промислові підприємства виявилися в оточенні житлових ма­сивів, а увесь транспорт проходить через самі міста, що значно посилює їх загазованість;

— другорядність проблем містобудування порівняно з пріо­ритетом промислового розвитку, що привело до занедбаності та­ких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і канал­ізаційна мережа, стан яких безпосередньо впливає на екологію міст;

— руйнування природно-географічного середовища великих міст.

Всі усвідомлюють необхідність зміни хибної економічної концепції природокористування. Ведучим має стати еколого-економічний принцип, який передбачає отримання максималь­ного прибутку при мінімальних витратах і мінімальних пору­шеннях природного середовища. При еколого-економічному підході головною умовою розрахунків є включення показника збитку, заподіяного забрудненням навколишнього середовища. В цьому випадку дорога маловідходна технологія може стати вигіднішою тієї дешевої, що забруднює природу. Головними на­прямками такого механізму природокористування є такі:

— формування системи соціоекологічних обмежень (встанов­лення лімітів викидів (скидів), розміщення забруднюючих речо­вин у навколишньому середовищі і лімітів допустимого викори­стання (вилучення) природних ресурсів);

— створення системи економічних важелів плати за забруд­нення навколишнього середовища, за використання природних ресурсів, витрат на поліпшення їх якості, а також економіко-правових санкцій;

— розвиток системи економічного стимулювання — пільго­вого оподаткування, кредитування, екологічного страхування;

— створення системи фінансування природоохоронних заходів — держбюджетне фінансування, позабюджетні природоохоронні фонди органів місцевого самоврядування, кошти підприємств та добровільні внески.