- •1. Східне суспільство, основні характеристики та закономірності історичного розвитку.
- •2. Особливості соц. Структури сх..С-ва.
- •6. Проблема виділення періоду нової історії країн Сходу в суч. Історичній науці.
- •7.Період колоніалізму на Сході
- •10. Колоніальна політика на Сході і в Африці.
- •12. Колон.Експансія європ.Країн у 19ст.
- •13. Колоніальний розподіл африки у ост.Третині 19 ст.
- •16. Феномен Осм.Держави в період Середньовіччя : особливості процесу державотворення та суспільно-поліичної системи.
- •17. Особ. Історичного розвитку Ірану в період Середньовіччя.
- •20. Завоювання Китаю маньчжурами
- •22. Собливості цивілізаційного розвитку острівного світу Південно-Східної Азії. Державні утворення Індонезії XVI-XVII ст.
- •21. Специфіка суспільного устрою та системи державної влади в Японії.
- •23. Етапи колонізації Південно-Східної Азії
- •25. Розділ 2. Боротьба між Голландією та Англією за Індонезію у XVIII – XIX ст.
- •26. Специфіка колон.Експлуатації Індонезії Голандією та її економія впродовж 19 ст.
- •27. Встановл-я сьогунату Токугана в японії та специфіка структури
- •28.Внут.Політика сьогунату 29. Самоізоляція Японії
- •30.Соціально-економічне становище Японії в період Токугава
- •31. Примусове «відкриття» Японії зах.Державами.
- •35. Японія в епоху системних буржуазних реформ
- •36. Політ.Розвиток Японії в ост.Третині 19 ст.
- •37. Агресивна зовнішня політика Японії
- •38. Основ японського капіталізму
- •41. Завойовницька політика маньчжурської династії в 17-18 с
- •42. Політика самоізоляції в цінській імперії та її наслідки.
- •44. Характер, хід, результати та значення Тайцінського повстання.
- •45.Друга опіумна війна
- •48.Перетворення Китаю в напівколонію зах.Країн
- •49. Повстання іхетуаней (боксерів) 1898-1900 рр..
- •50. Особ.Капіталістичного розвитку Китаю
- •52. Держава Великих Моголів
- •53. Розпад і падіння імперії
- •54. Маратхська держава в ос.Третині 17- першій половині 18 ст
- •56. Головні етапи англійського завоювання Індії.
- •57. Аграрна політика англійців
- •59. Індія в середині 19с т. Політика генерал-губернатора Далькузі . Її причини та насілдки
- •60. Повстання сипаїв
- •61. Проблема реформування системи британського колоніального управління та розстановка політичних сил в мтрополії.
- •62. Політика брит.Колніальної влади в Індії – після Сипайського повстання.
- •63.Особ.Розвитку інд. Національної економіки у 2пол 19ст
- •64. Зарод-я і розвиток інд.Нац. Руху в 2 пол.19ст. : основні течії, вимоги та методи діяльності
- •64. Національний рух в Індії в останній третині 19-на поч. 20 ст.: еволюція завдань та методів.
- •66. Система державної влади та соцу.Структура Осм.Імперії.
- •67. Криза тимарної с-ми землеволодіння в Осм.Імперії: причини та наслідки.
- •68. Міжнародне положення Осм.Імперії к.17-к.18
- •69. Перші спроби військоово-політичного реформування в Оси.Імперії 18-поч.19
- •70.«Східне питання». Зародження та сутність
- •73. Реформи Махмуда іі (1808-39) та їх значення.
- •74. Першй період Танзимату; основні напрямки реформування та його результати.
- •75. Другий етап реформ Танзімату
- •76. Російсько-турецької війни 1877 р. Особливості її розгортання
- •77. «Товариство нових османів». Політ. Програма та її ідеологія. Результати діяльності
- •78. Внутр. І зов. Політика Абдул-Хаміда
- •79. Молодотурецький рух в Осм. Імперії
- •80. Утворення Дуранійської Держави в Афганістані. Зовн. І внут. Політика афганських правителів 18-поч19
- •86. Бабідське повстання : причини, рушійні сили, ідеологія
- •89. Правління Муххамеда-Алі в Єгипті: внутр. І зовн політик.
- •90. Процес перетворення Єгипту у колоніальну країну та особливості колоніального статусу Єгипту
77. «Товариство нових османів». Політ. Програма та її ідеологія. Результати діяльності
Політика «реформ згори» явно зазнавала краху, тому в середовищі національної османської інтелігенції (письменників, журналістів, учителів, частини чиновників та офіцерів) почали поширюватися явно радикальніші погляди на пріоритети «благодійного оновлення» Порти, шо поступово трансформувалися в рух за конституційне обмеження всевладдя султана й відповідну перебудову самих основ Оттоманської держави — рух, що увійшов в історію під назвою Єні Османлілар («Нові османи»).
Організаційним осередком, навколо якого від початку 1860-х років почали гуртуватися прихильники парламентсько-конституційних цінностей, стала газета «Тасвірі ефкяр» .Його газета почала надавати свої шпальти для пропаганди ліберально-конституційних поглядів, обережно просуваючи ідеї благотворності певного обмеження султанського абсолютизму та перебудови політичного устрою Оттоманської Порти в канонах парламентської конституційної монархії. Особливим радикалізмом вирізнялися в цьому відношенні статті Намика Кемаля (1840-1888), Абдул-Гаміда Зія-бея (1825-1881), Алі Суаві (1838—1878) і, звичайно, самого Ібрагіма Шинасі. Однак сама лише публіцистична активність згодом перестала задовольняти інтелігентів-радикалів, і в червні 1865 р. за ініціативою Намика Кемаля у Стамбулі було засноване перше в османській історії таємне політичне товариство — справжня опозиційна організація під назвою «Товариство нових османів», до якої з часом увійшли близько 250 відповідно налаштованих активістів. Програма товариства передбачала встановлення в Османській імперії конституційного ладу як засобу зміцнення її самостійності й досягнення економічного піднесення через створення сприятливих умов для розвитку національної промисловості, торгівлі й сільського господарства. Водночас «нові османи» категорично виступали за збереження територіальної цілісності Османської імперії, висуваючи ідею «османізму» як доктрини поліетнічної єдності всіх підданих Порти, що мають одну батьківщину (Оттоманську імперію), а тому не можуть претендувати на створення власних окремих національних сепаратних держав. Останнє стосувалося національно-визвольних рухів греків, сербів, болгар, вірменів, курдів та інших не-турецьких (і в більшості випадків — немусульманських) народів із числа підданих Порти. «Нові османи» розглядали їх як антипатріотично налаштованих зрадників величної Османської імперії.
Завдяки добре налагодженій конспірації та реформаторському лібералізму влади «новим османам» вдалося досягти значних успіхів у зміцненні своєї організації, зростав їхній ідеологічний вплив у суспільстві. У 1866 р. вони зважилися здійснити заколот, метою якого було позбавлення влади султана Абдул-Азіза та зведення на престол шіренича Мурада, відомого своїми ліберально-радикальними поглядами. Проте змову було розкрито. «Тасвірі ефкяр» закрили, а більшість «новоосманських» лідерів (Намик Кемаль, Абдул-Гамід Зія-бей, Алі Суаві та ін.) змушені були емігрувати до Західної Європи, рятуючись під переслідувань. Там вони налагодили випуск опозиційних газет «Мугбир» («Кореспондент») і «Гюрріепг» («Свобода»), переклали турецькою мовою твори Вольтера, Ж.Ж. Руссо, Ш.Л. Монтескйо, В. Гюго, Л. Ламартіна, Мольєра та інших західноєвропейських класиків, продовжували пропагувати доктрину «османізму», за якою всі піддані султана — незалежно від віросповідання й національності — «діти одної Батьківщини», «османи».
У 1867 р. «нові османи», яким удалося уникнути репресій, організували в Туреччині ще одну змову. Цього разу їхня політична акція була спрямована проти візира Алі-паші. Позиція очолюваного ним уряду ніяк не влаштовувала опозиціонерів, оскільки вони вважали її недостатньо радикальною. Змовники планували захопити султана й змусити його відправити Алі-пашу у відставку. Однак змову і на цей раз було розкрито. Кілька десятків її учасників із числа «нових османів» влада заарештувала, після чого, фактично, припинило існування і саме «новоосманське» товариство. Проте склад змовників (серед яких виявилися не лише літератори та викладачі світських шкіл, а й представники духовенства із числа вчителів духовних ісламських медресе, великі чиновники й навіть воєначальники) змусив владу замислитися над проблемою: чи не варто доповнити економічні нововведення Танзимату бодай обережними політичними реформами для зняття напруженості в суспільстві? Виразником та реалізатором програми поміркованих політичних реформ став впливовий османський можновладець Ахмед Мідхат-паша (1822—1883) — колишній соратник Решид-паші, а з 1872 р. — великий візир Порти.
Політичну стабілізацію новий візир розпочав з амністії «новим османам», яким дозволили повернутися на батьківщину. до розробки конституційного проекту колишніх «нових османів» усе ж допустили. Тим більше, що внутрішня ситуація в імперії не давала можливості владі зволікати з реформами.
Ситуація в Порті справді дедалі більше загострювалася. У 1873 р. Анатолію спіткала посуха, яка завершилася неврожаєм і голодом, що тривав три роки поспіль. Улітку 1874 р. до всіх бід додалася епідемія холери, яка спустошила Ліван і Сирію (вимерли сотні тисяч людей). Природно-екологічний колапс призвів до різкого зменшення бюджет них надходжень, і хоча у 1874 р. влада вдалася до істотного підвишен ня податкових ставок, бюджет 1875 р. було зведено зі 100%-м дефіцитом (доходи вдвоє поступалися видаткам, із них половина мала йти на погашення зовнішніх зобов'язань по кредитам). народно-визвольних антитурецьких повстань на Балканах
Водночас посилився тиск на владні структури і з боку консервативних кіл: у травні 1876 р. у Стамбулі на британські кошти були організовані антиурядові виступи софтів — студентів стамбульських медресе, які вимагали повернення на посаду великого візира, відправленого у відставку після минулих політико-економічних катаклізмів Мідхата-паші. Намагаючись уникнути інтервенції, політична еліта Порти вирішила пожертвувати султаном заради імперії. Змову очолили великий візир Мегмед Рюштю-паша, його радник Гусейн Авні-паша, міністр без портфеля Мідхат-паша, лідер софтів Сулейман-паша та шейх-уль-іслам Гасан Фехмі-ефенді. Фактично, Абдул-Азіза зрадила вся імперська верхівка, а тому шансів на порятунок у нього вже не було. 30 травня 1876 р. заколотники захопили султанський палац Долма-Бахне й проголосили султаном Мурада V (сина Абдул-Меджида). Абдул-Азіз змушений був офіційно зректися влади й за кілька днів раптово помер. Першим актом нового султана стала цілковита амністія «новим османам» й офіційний початок конституційного процесу. 23 грудня 1876 р. Стамбульська конференція, нарешті, почала роботу, церемонія її відкриття супроводжувалася оприлюдненням султанського указу про введення в дію першої Конституції Османської імпері