- •1. Східне суспільство, основні характеристики та закономірності історичного розвитку.
- •2. Особливості соц. Структури сх..С-ва.
- •6. Проблема виділення періоду нової історії країн Сходу в суч. Історичній науці.
- •7.Період колоніалізму на Сході
- •10. Колоніальна політика на Сході і в Африці.
- •12. Колон.Експансія європ.Країн у 19ст.
- •13. Колоніальний розподіл африки у ост.Третині 19 ст.
- •16. Феномен Осм.Держави в період Середньовіччя : особливості процесу державотворення та суспільно-поліичної системи.
- •17. Особ. Історичного розвитку Ірану в період Середньовіччя.
- •20. Завоювання Китаю маньчжурами
- •22. Собливості цивілізаційного розвитку острівного світу Південно-Східної Азії. Державні утворення Індонезії XVI-XVII ст.
- •21. Специфіка суспільного устрою та системи державної влади в Японії.
- •23. Етапи колонізації Південно-Східної Азії
- •25. Розділ 2. Боротьба між Голландією та Англією за Індонезію у XVIII – XIX ст.
- •26. Специфіка колон.Експлуатації Індонезії Голандією та її економія впродовж 19 ст.
- •27. Встановл-я сьогунату Токугана в японії та специфіка структури
- •28.Внут.Політика сьогунату 29. Самоізоляція Японії
- •30.Соціально-економічне становище Японії в період Токугава
- •31. Примусове «відкриття» Японії зах.Державами.
- •35. Японія в епоху системних буржуазних реформ
- •36. Політ.Розвиток Японії в ост.Третині 19 ст.
- •37. Агресивна зовнішня політика Японії
- •38. Основ японського капіталізму
- •41. Завойовницька політика маньчжурської династії в 17-18 с
- •42. Політика самоізоляції в цінській імперії та її наслідки.
- •44. Характер, хід, результати та значення Тайцінського повстання.
- •45.Друга опіумна війна
- •48.Перетворення Китаю в напівколонію зах.Країн
- •49. Повстання іхетуаней (боксерів) 1898-1900 рр..
- •50. Особ.Капіталістичного розвитку Китаю
- •52. Держава Великих Моголів
- •53. Розпад і падіння імперії
- •54. Маратхська держава в ос.Третині 17- першій половині 18 ст
- •56. Головні етапи англійського завоювання Індії.
- •57. Аграрна політика англійців
- •59. Індія в середині 19с т. Політика генерал-губернатора Далькузі . Її причини та насілдки
- •60. Повстання сипаїв
- •61. Проблема реформування системи британського колоніального управління та розстановка політичних сил в мтрополії.
- •62. Політика брит.Колніальної влади в Індії – після Сипайського повстання.
- •63.Особ.Розвитку інд. Національної економіки у 2пол 19ст
- •64. Зарод-я і розвиток інд.Нац. Руху в 2 пол.19ст. : основні течії, вимоги та методи діяльності
- •64. Національний рух в Індії в останній третині 19-на поч. 20 ст.: еволюція завдань та методів.
- •66. Система державної влади та соцу.Структура Осм.Імперії.
- •67. Криза тимарної с-ми землеволодіння в Осм.Імперії: причини та наслідки.
- •68. Міжнародне положення Осм.Імперії к.17-к.18
- •69. Перші спроби військоово-політичного реформування в Оси.Імперії 18-поч.19
- •70.«Східне питання». Зародження та сутність
- •73. Реформи Махмуда іі (1808-39) та їх значення.
- •74. Першй період Танзимату; основні напрямки реформування та його результати.
- •75. Другий етап реформ Танзімату
- •76. Російсько-турецької війни 1877 р. Особливості її розгортання
- •77. «Товариство нових османів». Політ. Програма та її ідеологія. Результати діяльності
- •78. Внутр. І зов. Політика Абдул-Хаміда
- •79. Молодотурецький рух в Осм. Імперії
- •80. Утворення Дуранійської Держави в Афганістані. Зовн. І внут. Політика афганських правителів 18-поч19
- •86. Бабідське повстання : причини, рушійні сили, ідеологія
- •89. Правління Муххамеда-Алі в Єгипті: внутр. І зовн політик.
- •90. Процес перетворення Єгипту у колоніальну країну та особливості колоніального статусу Єгипту
64. Зарод-я і розвиток інд.Нац. Руху в 2 пол.19ст. : основні течії, вимоги та методи діяльності
Становлення індійської нації стало тим підґрунтям, на якому виник надзвичайно сильний визвольний рух. У 70-80-х pp. серед частини індійської інтелігенції поширилися патріотичні настрої. Вона почала об'єднуватись у культурно-освітні організації, їхні учасники закликали повернутися до стародавніх вірувань ("назад до вед"), відкидали кастовий поділ індійського суспільства, проголошували рівність людей і народів, ставили метою відродження індійської культури. Одночасно висувалися вимоги створення європейської системи освіти, проведення соціальних реформ, прискорення розвитку індійської промисловості. У 1885 р національно свідомі діячі об'єдналися в Індійський національний конгрес (ІНК). Його перший установчий з'їзд став символом єдності Індії; делегати представляли різні народи Індії, тому спілкувалися англійською мовою.
Англійці прихильно поставилися до ІНК, але згодом ставлення до нього змінилося.
В ІНК передовим було ліберально помірковане крило, яке визначило такі цілі:
• захист національної промисловості;
• зниження податків;
• створення системи банківського кредиту;
• розширення самоуправління і виборного представництва.
Ліве крило в ІНК очолював Б. Тілак (1856-1920), який походив із сім'ї брахмана. Він закінчив юридичний університет; виступав за повну ліквідацію англійського колоніального панування, але мирними засобами; був категоричним противником соціальних реформ, закликав повернутися до національних джерел - індуїзму
Б. Тілак
Тілак суворо дотримувався кастових законів, організовував релігійні свята. За свою діяльність 1897 р. був засуджений англійцями до каторжних робіт. Протести світової та індійської громадськості змусили колонізаторів звільнити Тілака.
Початок XX ст. відзначився піднесенням національно-визвольного руху. Цьому сприяла низка чинників: організаційне оформлення руху; зміцнення національного капіталу; виступи робітничого класу як самостійної сили; посилення виступів селян проти феодальних порядків; політика колонізаторів, зокрема віце-короля Керзона.
На почтку XX ст. Керзон прийняв низку законів, які стали поштовхом до масових виступів населення: розпустив виборний муніципалітет у Калькутті; вдвічі збільшив плату за навчання у вищих навчальних закладах; прийняв закон про поділ Бенгалії на дві адміністративні одиниці. Це стало останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння народу і сколихнула індійське суспільство.
Головними центрами масових рухів стали Бенгалія, Пенджаб і Бомбей. На пропозицію ІНК 16 жовтня 1905 р. в Бенгалії було проведено й підтримано всією країною національний траур (фактично - загальнонаціональний страйк) на знак протесту проти поділу Бенгалії.
Розпочався рух "свадеші" - бойкот англійських товарів.
В умовах загальнонаціонального піднесення 1НК висунув гасло "свараджа" - надання Індії самоуправління в межах Британської іперії на кшталт Канади та Австралії.
У 1907 р. рух "свадеші" почав переростати в рух "сварадж".
Кульмінацією національно-визвольного руху став політичний страйк у Бомбеї в липні 1908 р.
Для придушення масових виступів населення колоніальна влада вдалася до репресивних заходів. Ще 1907 р. було прийнято закон про заколотників, який забороняв мітинги й демонстрації, а 1908 р. - закон, за яким закривалися газети, що "підбурювали до заколоту". На підставі цього закону заарештували й Тілака, над яким було влаштовано політичний процес, що привернув до себе увагу всієї країни.
Упередженість суддів І англійських присяжних обурили країну. У Бомбеї почався загальний політичний страйк: припинили роботу підприємства, магазини, навчальні заклади. Демонстрації та мітинги переростали в сутички з поліцією.
Бомбейський страйк, піднесення національно-визвольного руху в країні змусили колоніальну владу піти на поступки: збільшилася кількість виборних осіб у раді при віце-королі, у законодавчих зборах провінцій було створено виборчу більшість. Водночас колонізатори намагалися внести релігійний і національний розкол в індійське суспільство. Так, вибори проводилися по куріях, утворюваних за релігійною та національною ознакою.
У 1911 р. віце-король скасував закон про розділ Бенгалії та переніс свою столицю з Калькутти в Делі.
Піднесення національно-визвольного руху поставило на порядок денний питання про вироблення програми руху.
У м. Ланау 1916 р. відбулися з'їзди двох найбільших національних політичних організацій (ІНК та Мусульманської ліги), на яких було вироблено програму вимог національно - визвольного руху, зокрема таких: негайне надання Індії широкого самоврядування; призначення індійців на командні посади в армії; розширення митної автономії; встановлення індійського контролю над фінансами.
У роки першої світової війни в індійському національно-визвольному русі помітною постаттю став Могандас Карамчанд Ганді (1869-1948). Люди називали його Магатмою - великою душею. Він прибув до Індії з Південної Африки, де набув досвіду в організації специфічної форми національно-визвольної боротьби - "ненасильницького неспівробітництва" з владою. Ця форма боротьби - "сатьяграха" (впертість в істині) була відпрацьована Ганді в Південній Африці під час боротьби проти расової дискримінації індійських іммігрантів.
Основою для вчення Ганді стала теорія ненасильства Л. М. Толстого, ідеї мирних масових дій. Мислитель був противником насильства і збройної боротьби. Він усвідомлював, що Індії з ЇЇ кастовим, мовним, національним, релігійним поділом слід уникати крайнощів. Теорія "ненасильницького опору" (або громадської непокори), її досвід застосування в подальшому набули поширення у світі.
Національно-визвольний рух в Індії на початку XX ст. не досяг своєї мети. Для успіху боротьби ще не визріли необхідні умови: не сформувалася соціальна сила, яка повела б за собою всі соціальні верстви індійського суспільства. Не було забезпечено достатньої підтримки з боку населення
Незважаючи на поразку, національно-визвольний рух збагатився необхідним досвідом боротьби.