Analiz_textu

Аналіз роману «Чотири броди» Михайла Стельмаха

Стиль тексту роману – художній.

Основні ознаки художнього стилю:

1. образність (образ - персонаж, образ колектив, образ - символ, словесний образ, зоровий образ);

2. поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;

3. естетика мовлення, призначення якої - викликати в читача почуття прекрасного;

4. експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

5. зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;

6. відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;

7. визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

 

1. За татарським бродом із сивого жита, з червоного маку народжується місяць, і коло козацької могили, як повір'я, висікається старий вітряк.

2. Але й досі в хатах-білянках, що підсніжниками зійшли на долонях узлісь і степів, печаляться матері котовців і червоних козаків; і досі в накупаних сонцем і грозами полях з-під серпа і сльози поглядають матері на приімлені шляхи, по яких пролетіли та й залетіли в югу історії коники-коні.

3. Біля вітряка, що стояв па пагорбі", підіймався владар нічного неба; росячи росу, він погойдував тіні і амовницьки поглядав на всю землю; Оксана, схрестивши руки на грудях, благальне подивилась на місяць, а той лагідно посміхнувся їй. 

Автор піднімає в романі заборонені теми і в 70-ті Стельмах розпочинає титанічну боротьбу за публікацію своїх "Чотирьох бродів", роман, який був чотири рази офіційно підданий рецензуванню . Цей роман пройшов п’ятикратне журнальне і видавниче редагування, роман, з якого Л.Дмитерко і секретар ЦК Маланчук намагалися будь-якою ціною вилучити розділи про 1933 і 1937-й роки, і який Стельмах все ж опублікував, заплативши за радість його появи в руках читачів занадто велику ціну . 

Літературознавці визначають жанр роману «Чотири броди», як жанр “народного роману” – дефiнiцiї, яку Г. Штонь запропонував для визначення художньої сутності “Правди i кривди”: “Себто твору, в якому загальнофольклорний канон явлений внеприховано чистому своєму вигляді. Свідомо йдучи на це, митець, слід думати, враховував, якою могутньою, спресованою у віках силою володіє багатоварiативна форма казково піднятої над буденною реальністю оповіді про боротьбу правди з кривдою, де, хоч би якi випробування випали на долю тих, хто захищає останню, неминуче перемагає правда. I правда, знову ж таки доводиться нагадувати, не офіційна, а лише така, що могла б стати офіційно впровадженою i визнаною”

Колорит – просторово часовий (створюється спеціальними прийомами стилізації тексту, зокрема насиченням хронологічно маркованою лексикою — історизмами й архаїзмами. Як правило, це назви предметів побуту, одягу, будівель, знарядь виробництва, давні топоніми тощо. )

а) А в татарському броді глухо бухикають весла: похилі, пеначо давнина, діди лодь-лодь снують на човнах-душогубках, і не знати, що вони виловлюють — рибу чи далеку минувшину, бо тут, над берегом, і соняшники, немов щити, бо тут, над водою, і комар дзвенить, як ординська стріла, бо тут і досі хвиля вимиває зотлілий посів зотлілого часу: чиїсь таляри, чиїсь щерблені стріли і щерблені кості.

б) Він, тату. Аби тільки можна було кудись утекти від його страшних жорен, — набурмилений стояв перед батьком, проклинаючи в душі долю, яка завіяла його до гетьмана Скоропадського. Потім пожалкував, що так довірився старому. Добре йому говорити, коли він був у Болгарії гренадером, а ти на своїй землі — скоропадчиком.

в) З молодим агрономом Семен ніяк не міг порозумітися і потайки почав йому копати яму.

Функціональний тип мовлення роману – розповідь.

. Для предачі особистості героїв М.Стельмах Використовує багатство епітетів наприклад. горiхово-карих очах; журнi очі; хвилястим летом пташини; Польова царiвна; пишнотiлу вдовицю; лопатистою iржавою рукою; спалахнув лихий полиск ошаління; дурнi жарти; легкокрилiй бричцi.

М.Стельмах часто використовує звертання. Людоньки, нема в нас капiталу, i не хочемо його, i не хочу, щоб мого небожа отак звали. Хiба вiн од шведiв прибився до нас?; Ти менi, бабо, не мiшай шведських Карлiв з мiжнародним комунiзмом!; Треба ж, мамо, комусь плавати на ньому, - розважливо вiдповiло дитя. - А я старшенький у вас

Описи героїв, подій здійснено засобами метафоризації. через страх можна добратись i до корiння, i до насіння; дрiмало надвечiр'я; вибилась гiрка посмiшка; щось крижиною тенькнуло всерединi; набрався в них журби.

Однією з характерних ознак індивідуально-авторських особливостей текстотворення Стельмаха є використання вченим емоційно-експресивних засобів мови, використання епітетів, метафор. Значна їх кількість властива фольклорним текстам і часто зустрічається у творі, наприклад уривки з текстів українських пісень, зокрема весняннок:

Розлилися води на чотири броди,  Що в першому бродi соловей спiває,  Соловей спiває - Весну розвиває...

  Або побутові народні пісні: "Зеленеє жито, зеленеє жито, а ще зеленiший овес". Це вже ввечерi, посмiхнувшись йому, заспiває Докiя, та так заспiває, що аж перепiлка стихне в житах.

Порівняння, як відомо, лежать в основі кожного образу й виконують функцію зближення віддалених понять, але інколи автор використовує їх із метою уточнення, глибшого і влучнішого викладу інформації. Наприклад: вони виловлюють - рибу чи далеку минувшину, бо тут, над берегом, i соняшники, немов щити, бо тут, над водою, i комар дзвенить, як ординська стрiла, бо тут i досi .

Іноді порівняння у поєднанні з іншими образними засобами є особливо мальовничими і надають контексту роману ознак художнього стилю, наприклад вживання наступних порівнянь: хатах-бiлянках, що пiдснiжниками зiйшли, лебiдкою проходила, немов дитя. 

 У кожній частині драматургічного сюжету роману виділено домінантний стилістичний прийом, що є “двигуном” сценічної дії, а тому відіграє провідну роль у характеристиці героїв, формує лейтмотив художнього образу.  Виразність і динамічність драматургічного тексту присвяченому подіям голодомору відображено у мові героїв вживанням максимально експресивних мовностилістичних, лексико-семантичних і лінгвопрагматичних одиниць, які в повному обсязі виражають авторський задум, створюють характерний фізичний і психологічний портрет персонажів. У романі М. П. Стельмаха «Чотири броди», герої якого як і в більшості його творів різко протиставлені. А це протиставлення здійснюється, насамперед у мові.  Герої, яким автор симпатизує, змальовуються автором дуже уважно, любовно, філігранно. Тут добираються слова, фрази різних семантичних відтінків. Завідуючий школою, наприклад, «скинув на нього (на молодого вчителя Данила.— /. Б.) карі, підсвічені зсередини очі». Про негативних же персонажів автор говорить набагато рішучіше, їх малює ширшими мазками, і тут йому дуже потрібні просторічно-розмовні слова з їх експресивною яскравістю. Мерзенний тип Семен Магазаник не «гово- рить», а пасталакае, галагонить, варнякає.  М. П. Стельмах пише про того ж героя і його сина: «Магазаник... дмухнув на свічку й пошелепав постолами на другу половину оселі, де, розкидавшись, вилежувався його міцнотілий розкучмлений дівчачур». А як звучать оці пошелепав, розкучмлений дівчачурі Як виразно відчувається стримувана авторська відраза до цих «мінус- людей!»